Читати книгу - "Аліса в Дивокраї, Льюїс Керол"

підборіддя приходилося якраз на плече Алісі, а воно було таке гостре! Проте вона не хотіла ображати Герцогиню, тому терпляче зносила все це.

— Гра пішла краще, — промовила вона для того, щоб якось підтримувати розмову.

— Так, — погодилася Герцогиня, — а мораль з цього така: «О кохання! Кохання! Все на світі обертається навколо тебе!»

— Хтось казав, — прошепотіла Аліса, — що світ обертається завдяки тому, що кожен займається своїми справами.

— Ну що ж! Це майже те саме, — промовила Герцогиня, встромляючи своє маленьке гостре підборіддя в плече Алісі, і додала: — А мораль з цього така: аби зміст, а форма буде.

— Як вона любить у всьому відшукувати мораль! — подумала Аліса.

— Ти, мабуть, здивована, що я не обіймаю тебе за стан, — сказала Герцогиня після паузи. — Але я не знаю, який у тебе фламінго. Може, спробувати?

— Він може вкусити, — застерегла її Аліса, якій така спроба була зовсім не до вподоби.

— Це правда, — погодилася Герцогиня. — І фламінго кусається, і гірчиця кусається. А мораль з цього: видно птаха по польоту.

— Але гірчиця не птиця, — зауважила Аліса.

— Ти маєш рацію, як завжди, — промовила Герцогиня. — Ти завжди називаєш речі своїми іменами.

— Це мінерал, гадаю, — сказала Аліса.

— Ну звичайно, — підтвердила Герцогиня, яка, здавалося, ладна була погоджуватися з усім, що говорила Аліса. — Недалечко звідси є великі поклади гірчиці. А мораль з цього така: поклади більше собі, менше давай іншим.

— Ой, я знаю! — вигукнула Аліса, яка не прислухалася до останніх слів. — Це рослина. Вона не схожа на рослину, але це рослина.

— Я цілком згодна з тобою, — промовила Герцогиня. — А мораль з цього така: будь такою, якою ти здаєшся. Або, якщо хочеш, можна висловити це ясніше: ніколи не думай про себе інакше, ніж це може здатися іншим, щоб те, чим ти був або міг бути, не було чимсь іншим, ніж те, чим ти був або міг здаватися іншим, коли був іншим.

— Гадаю, що я зрозуміла б усе це краще, — дуже ввічливо промовила Аліса, — якби записала все це. А так, коли ви говорите, до мене не доходить.

— О, я ще й не так можу сказати! — відповіла Герцогиня задоволеним голосом.

— О, будь ласка, не турбуйтеся. Не треба висловлювати цю думку ще складніше, — сказала Аліса.

— Ну, яка ж тут турбота! — промовила Герцогиня. — Я дарую тобі все, що досі сказала.

«Дешевий подарунок, — подумала Аліса. — Добре, що вони не роблять таких подарунків на іменини!» — але не посміла висловити це вголос.

— Знову задумалася? — запитала Герцогиня, ще раз встромлюючи їй у плече своє маленьке гостре підборіддя.

— Я маю право думати, — роздратовано відповіла Аліса, бо їй починало все це набридати.

— Таке самісіньке право, — сказала Герцогиня, — як свиня літати, а м...

Але тут, на превеликий подив Аліси, голос Герцогині завмер якраз на її улюбленому слові «мораль» і рука, якою вона тримала Алісу, затремтіла. Аліса підняла очі. Напроти них стояла Королева, згорнувши руки і насупившись, мов хмара.

— Чудовий день, ваша величносте! — почала Герцогиня тихим, ледве чутним голосом.

— Послухай, я востаннє попереджаю тебе, — закричала Королева, тупаючи ногами, — або ти зникнеш, або прощайся з головою, і негайно! Вибирай!

Герцогиня вибрала і за мить зникла.

— Граймо далі, — звернулася Королева до Аліси.

Аліса з переляку не могла вимовити ні слова і попленталася за нею до крокетного майданчика.

Інші гості скористалися з відсутності Королеви і спочивали в холодку. Та ледве вони побачили її, як швиденько заходилися грати. Королева лише зауважила, що найменша затримка буде коштувати їм життя.

Протягом усієї гри Королева не припиняла сваритися з іншими учасниками і все гукала: «Відтяти йому голову!» або «Відтяти їй голову!»

Тих, кому вона виносила вирок, солдати негайно заарештовували. Ці солдати, певна річ, вже не могли правити за ворота. Через якісь півгодини не залишилося жодних воріт, а всіх учасників гри, крім Короля, Королеви та Аліси, було засуджено до страти і вони перебували під вартою.

Нарешті стомлена Королева облишила гру і звернулася до Аліси:

— Ти ще не бачила Фальшивої Черепахи?

— Ні, — сказала Аліса, — я навіть не знаю, що воно таке — Фальшива Черепаха.

— Це така штука, що з неї варять телячий суп, — пояснила Королева.

— Ні, я її зроду не бачила і навіть не чула про неї, — сказала Аліса.

— Тоді ходімо, — покликала її Королева. — Вона розповість тобі про себе.

Коли вони йшли, Аліса почула, як Король тихенько звернувся до всього товариства:

— Усіх вас помилували.

«Он як, це дуже добре!» — відзначила Аліса про себе. Усі ці смертні вироки тяжко гнітили її.

Незабаром вони підійшли до Грифона, що міцно спав, зігрівшись на сонці.

— Встань, ледацюго! — гримнула Королева. — Проведи цю панночку, хай подивиться на Фальшиву Черепаху і послухає історію її життя. Мені треба повернутися і прослідкувати за виконанням смертних вироків, які я винесла.

І вона пішла собі, залишивши Алісу віч-на-віч з Грифоном. Алісі не дуже подобався зовнішній вигляд цього створіння, але вона подумала, що хоч залишатися з ним, хоч іти за Королевою — однаково небезпечно. Отже, вона очікувала.

Грифон сів і протер очі. Він дивився вслід Королеві, доки та не зникла з очей, потім захихикав.

— Сміх та й годі! — сказав Грифон чи то сам собі, чи то Алісі.

— Що вас так смішить? — запитала Аліса.

— Як що? Вона, — пояснив Грифон. — Адже все це лише її вигадки: ніколи ще тут нікого не стратили, розумієш. Ну, ходімо!

«Кожен тут говорить “Ходімо!” — подумала Аліса. — Ніколи мною зроду так не командували. Ніколи!»

Вони пройшли невеличку відстань і здаля побачили Фальшиву Черепаху. Вона сиділа, сумна та самітна, на невеликому виступі скелі. Коли вони наблизилися до неї, Аліса почула, що Черепаха так зітхала, наче в неї серце розривалося.

— Яке в неї горе? — запитала Аліса у Грифона.

Той відповів майже тими словами, що і раніше:

— Це все її вигадки. Немає в неї ніякого горя, розумієш? Ну, ходімо!

Отже, вони підійшли до Фальшивої Черепахи, яка подивилася на них своїми величезними очима, але нічого не сказала.

— Ось ця панночка, — промовив Грифон, — вона хоче послухати історію вашого життя. Дуже хоче.

— Я розповім їй свою історію, — сказала Фальшива Черепаха проникливим, глухим голосом. — Сідайте обоє і не говоріть ні слова, доки я не скінчу.

Вони посідали, і всі мовчали кілька хвилин. Аліса подумала: «Не знаю, як їй вдасться коли-небудь скінчити, якщо вона не починає». Проте вона терпляче чекала.

— Колись, — почала нарешті Фальшива Черепаха, глибоко зітхаючи, — я була справжньою Черепахою.

За цими словами настала досить довга тиша. Грифон порушив тишу лише випадковими «х-к-р-р», а Фальшива Черепаха весь час тяжко зітхала. Аліса вже готова була підвестися і сказати: «Дякую, пані, за цікаву розповідь», — але мимоволі подумала, що обов’язково повинно бути щось далі. Тому вона сиділа мовчки і чекала.

— Коли ми були малими, — заговорила нарешті Фальшива Черепаха спокійніше, хоч і схлипувала час від часу, — ми ходили на дні моря до школи. Нашою вчителькою була стара Черепаха, ми звали її Премудрим Піскарем...

— Чому ви називали