Читати книгу - "П’ятнадцятирічний капітан"

довгої мотузки, прив’язаної до кінчика гарпуна і, нарешті, добити поранену тварину списом, коли та зрине на поверхню океану.

Іноді в китобійному ремеслі використовується вогнепальна зброю. На борту корабля або на носі шлюпки встановлюється особлива гармата: вони викидає гарпун, який тягне за собою довгий лінь[24], або вистрілює розривними гранатами, завдаючи киту серйозних ушкоджень.

Проте на «Пілігримі» не було таких знарядь. До речі, це доволі дорогий пристрій, що потребує особливих навичок, а моряки не дуже полюбляють нововведення і тому надають перевагу звичайним гарпунові та спису, якими вони володіють дуже вправно.

Саме з такою зброєю капітан Халл відправився полювати на смугача, який маячив за п’ять миль від «Пілігрима».

Здається, погода сприяла китобіям. Море було спокійним — отже, вельботу буде легше маневрувати. Вітру майже не було і не варто було побоюватися, що «Пілігрима» віднесе далеко в сторону в той час, як екіпаж переслідуватиме кита.

Лівий вельбот спустили на воду і четверо матросів зайняли свої місця.

Боцман Хоуік скинув для них два гарпуни та декілька довгих списів з гострими наконечниками. До цих знарядь нападу він додав п’ять бухт[25] гнучкого та міцного ліня, шістсот футів на кожну бухту. Коли одна бухта розмотується, матроси підв’язують до кінця ліня другу, третю і так далі. Однак, іноді і трьох тисяч футів ліня виявляється недостатньо — настільки глибоко пірнає кит.

Ось яке спорядження для полювання на кита зберігалося на носі човна.

Зайнявши свої місця, Хоуік та чотири матроси чекали на наказ віддати кінці.

Тепер вільним залишалося лише одне місце на носі вельбота — місце, яке мав зайняти капітан Халл.

Звична річ, перед відправленням на полювання корабель поставили на дрейф, тобто реї було встановлено таким чином, щоб вітрила на обох щоглах тягнули його в різні боки, і тому він залишався нерухомим.

Перед тим, як спуститися на вельбот, капітан Халл востаннє кинув оком на вітрильник. Запевнився, що все в порядку, вітрила встановлено вірно, снасті добре натягнуто. Діку Сенду доведеться лишатися на судні самому, можливо, впродовж довгого часу, і капітан хотів позбавити його клопоту переставляти вітрила та маневрувати, якщо тільки того не вимагатимуть обставини.

Запевнившись, що все в порядку, капітан прикликав юнака до себе, мовлячи:

— Діку, залишаю тебе самого. Пильнуй добре! Можливо, попри очікування, «Пілігрим» буде змушений піти за нами, якщо кит потягне нас занадто далеко. Тоді Том з товаришами допоможуть тобі налаштувати вітрила. Ти добре розтлумачиш їм, що треба зробити, і я впевнений, вони чудово впораються з завданням.

— Так, капітане Халл, — сказав старий Том, — містер Дік може розраховувати на нас.

— Наказуйте, наказуйте! — вигукнув Бат. — Ми покажемо, як ми вміємо працювати!

— Що тягнути? — запитав Геркулес, засукуючи рукава.

— Поки що нічого, — посміхнувся Дік.

— Я готовий! — відповів велетень.

— Погода сьогодні чудова, — продовжува капітан Халл, — вітер стих і можна припустити, що він не відновиться. Однак, щоб не сталося, Діку, не спускай на воду шлюпку та не покидай корабель!

— Є, капітане!

— Якщо буде необхідно, щоб «Пілігрим» пішов за нами, я подам тобі сигнал — підніму вимпел на кінці гака.

— Не переживайте, капітане. Я ока не спущу з вашої шлюпки, — відповів Дік Сенд.

— Молодець, — сказав капітан Халл. — Будь хоробрим, але зберігай холоднокровність. Пам’ятай: ти тепер помічник капітана. Не сором свого звання. Нікому ще не вдавалося отримати його в твоєму віці.

Дік не відповів, тільки посміхнувся і порум’янів. Капітан Халл зрозумів значення цієї посмішки та рум’янцю.

«Який хороший хлопець! — подумав він. — Скромність та жвавість — от і весь характер!»

Судячи з останніх прощальних настанов, легко було здогадатися, що капітан Халл знехотя покидає корабель навіть на декілька годин навіть попри те, що ніякої небезпеки не очікувалося. Всесильна жага мисливця і, головно, гаряче бажання поповнити запаси ворвані, аби виконати зобов’язання Джемса Уелдона в Вальпараїсо, все це підбурювало його насмілитися на небезпечну експедицію. З іншого боку, спокійне море обіцяло легке полювання. Ані команда «Пілігрима», ані сам капітан не могли протистояти такій спокусі. Нарешті шхуна заповнить свої трюми — ця думка остаточно взяла гору над усіма іншими в голові капітана.

Він рішуче зробив крок в сторону штормтрапа.

— Нехай щастить! — побажала йому місіс Уелдон.

— Дякую!

— Благаю, капітане Халл, не робіть боляче цьому нещасному киту! — крикнув малюк Джек.

— Намагатимуся, мій маленький! — відповів капітан Халл.

— Зловіть його тихенько!..

— Так… так… Я надягну рукавиці, сонечко.

— Іноді на спині цього ссавця знаходять доволі цікавих комах! — зазначив кузен Бенедикт.

— Ну що ж, містере Бенедикт, — сміючись відповів капітан Халл, — ніхто не стане вам на заваді, коли наш смугач буде пришвартований до борту «Пілігрима»! — Повернувшись до Тома, він додав: — Томе, я розраховую на те, що ви і ваші товариші допоможете нам розібрати тушу, коли ми підтягнемо кита до корабля — а це відбудеться скоро.

— До ваших послуг, пане капітан! — відповів старий негр.

— Дякую! — промовив капітан Халл. — Дік, ці добрі люди допоможуть підготувати тобі пусті бочки. Поки ми полюватимемо, вони піднімуть бочки на палубу. І коли ми повернемося, робота піде швидше

— Є, капітане! Буде зроблено!

Людині необізнаній слід пояснити, що, у випадку вдалого полювання, кита необхідно відбуксувати до «Пілігрима» та міцно пришвартувати його вздовж правого борта. Тоді матросам, взувшись у чоботи з шипами на підошвах, необхідно видряпатися на спину велетня, розітнути шар жиру, що його вкриває, на паралельні смуги від голови до хвоста, потому розділити ці смуги впоперек на скиби товщиною півтора фути, розрізати кожну на шматки, закласти в бочки та спустити їх в трюм.

Зазвичай китобійне судно намагається одразу після полювання чимшвидше причалити до берега і там остаточно покінчити з розділкою туші. Екіпаж спускається на берег і приступає до розтоплення жиру: розтанувши від вогню, китове сало виділяє найкориснішу свою частину, тобто ворвань[26].

Проте тепер капітан Халл не допускав навіть думки повернутися на сушу після полювання, аби там закінчити цю операцію. Він розраховував перетопити додатково здобутий жир аж у Вальпараїсо. Вітер мав скоро змінитися на західний і капітан «Пілігрима» сподівався підійти до американського узбережжя десь за три тижні — за такий строк здобич не могла зіпсуватися.

Настав час відпливати. Перш ніж «лягти у дрейф», «Пілігрим» злегка наблизився до того місця, де смугач все ще виказував себе, викидаючи в повітря струмені пари та води.

Смугач плавав просторим полем, червоним від крихітних рачків, і щохвилини роззявляючи широченну пащеку, захоплював міріади мікроскопічних істот.

На думку тих досвідчених китобіїв, які слідкували за ним, не варто