Читати книгу - "Сфера Доли 2, Arachne "

Аксель кинувся за ним, активуючи свої енергетичні щити, щоб прикрити їх від падіння каміння. Вітер усередині храму почав посилюватися, немов давня магія храму прокинулася і тепер захищала свої секрети. Потоки повітря збивали їх з ніг, а стіни почали повільно стискатися, створюючи небезпеку розчавлення.

- Ми не можемо зупинитися! — крикнув Кай, намагаючись подолати вітер і руйнування. Він швидко оцінив ситуацію і зрозумів, що часу у них мало — храм ось-ось міг звалитися цілком.

Аксель зосередився, його обличчя стало напруженим, коли він почав створювати новий енергетичний щит, розширюючи його до краю. Щит захищав їх від падаючих уламків і тимчасово стримував стіни, що стискалися. Однак вони обидва розуміли, що так довго тривати не може.

— Нам треба знайти вихід, бо храм нас поховає! - Вимовив Аксель, утримуючи щит.

Кай озирнувся у пошуках виходу і помітив стародавні символи на стінах, які вели до одного з бічних проходів. Він швидко схопився за думку.

— Там, — указав він на символи. — Прохід може бути крізь ту стіну. Стародавні варти завжди залишали шлях до відступу.

Не гаючи часу, вони попрямували до вказаного місця. Однак у цей момент механізми храму активували ще одну пастку — з підлоги почали висуватись довгі, гострі шипи, які повільно підіймалися до них.

- Чорт, ці пастки просто не закінчуються, - вилаявся Кай, ухиляючись від шпильок.

Але, незважаючи на всі перешкоди, їхня мета була очевидною — Камінь Мудрості. Вони знали, що якщо не заберуть артефакт зараз, храм знищить їх. Аксель, не гаючи часу, знову зосередився, розширюючи щит, щоб захистити їх від шипів і каміння, що падає.

Кай, скориставшись цим, рвонув уперед, пробиваючись крізь вітер та уламки, що падали довкола. Піднявшись на височину, він простяг руку до каменю мудрості. В той же момент, як тільки його пальці торкнулися артефакту, він відчув, як потужний потік енергії пробіг через його тіло. Камінь ніби відгукнувся з його присутність, передаючи йому давні знання.

- Я його взяв! — крикнув Кай, і храм знову здригнувся.

Підлога продовжувала валитися, але тепер, з артефактом у руках, вони відчували, що мають шанс на порятунок. Аксель, не зменшуючи темпу, підтримував щит, захищаючи їх від нескінченних пасток, поки Кай спускався з піднесення, тримаючи в руках Камінь.

Коли Камінь мудрості опинився в руках Кая, його світло посилилося, заповнивши весь зал сліпучим сяйвом. Простір навколо них почав змінюватися. Вітер, який раніше погрожував зруйнувати все, тепер стих, а звуки храму, що обрушується, змінилися гучною луною. Вони стояли в центрі вихору енергії, який піднімав їх угору, наче вони ширяли над землею. Камінь у руках Кая пульсував м'яким блакитним світлом, передаючи їм давні знання.

Навколо них почали виявлятися образи — силуети давніх вартових. Ці постаті, оповиті світлом, здавались напівпрозорими, але від них виходила неймовірна міць і мудрість. Вартові були різного зросту та віку, деякі носили обладунки, інші — дрені мантії, прикрашені символами. Їхні обличчя були серйозними, але повними спокою та гідності.

- Хто ви? — тихо спитав Кай, відчуваючи, як його серце забилося швидше. Але всередині було відчуття, що він знав відповідь.

— Ми — варти стародавніх світів, — відповів один із силуетів, чия постать була найяскравішою і найвеличнішою. Його голос був глибоким і мелодійним, як шепіт зірок.

Аксель, що стоїть поряд із Каєм, уважно вдивлявся в образи. Він відчував, що вони не просто привиди, а щось більше — це були сутності, чия сила ще підтримувала баланс у всесвіті.

— Камінь мудрості — лише частина великого знання, — говорив головний страж. — У ньому є ключі до розуміння структури світобудови, але лише той, хто чистий душею, зможе використати його справжню силу.

Кай стис Камінь сильніше, усвідомлюючи всю відповідальність, що лягла на його плечі. Він відчував у собі силу, але також і вагу знання, яке тепер було у його розпорядженні.

- Ноктус, - почав Аксель, зробивши крок уперед, - стародавній ворог знову прокинувся. Ми шукаємо спосіб зупинити його, перш ніж він знищить все.

Вартові мовчки слухали. Коли Аксель закінчив, інший страж, жінка з довгим срібним волоссям, повільно підняла руку.

— Ноктус — ворог світла та життя, — її голос звучав, як луна. — Він темний елементар, народжений із хаосу. Сили світла одного разу вигнали його, але він завжди шукав шляхи назад. Камінь мудрості може дати вам відповіді, але ви повинні бути готові пожертвувати багатьом заради перемоги.

Раптом простір навколо них почав змінюватися. Вихор енергії стиснувся, а їхнє оточення стало нагадувати якийсь древній храм, але тепер він був не руїною, а величною будівлею, що живе і дихає магією. Все, що вони бачили раніше — стіни, що руйнуються, руйнування — зникло, поступившись місцем цьому новому простору.

— Камінь — це не просто артефакт, — промовив інший вартовий, високий і сильний, з очима, що світилися, як зірки. - Він вимагає випробування. Перш ніж ви зможете використати його силу, кожен із вас повинен пройти своє особисте випробування, щоб довести, що гідний володіти знанням, прихованим у його серцевині.

Кай та Аксель обмінялися поглядами. Вони розуміли, що це не звичайне завдання. Випробування, про які говорили сторожі, не могли бути фізичними, це було щось глибше — щось, що стосувалося їхніх душ та їхньої внутрішньої сили.

Першим до випробування підійшов Кай. Його оточення знову почало змінюватися. Вихор енергії зник, залишивши його одного у повній темряві. На мить Кай відчув, як на його плечі лягла тяжкість самотності. Однак незабаром перед ним виник образ — постать, яку він упізнав одразу. Це була вона, його мати, втрачена в одній із битв із силами пітьми.

Її образ, сяючи м'яким світлом, підходив до нього ближче, і його очі були сповнені смутку та любові.

— Кай, — прошепотіла вона, її голос був такий знайомий і рідний, що серце Кая болісно стислося. — Ти так довго б'єшся... Хіба це не час піти? Відпочивай, забудь про битви. Залишся зі мною...