Читати книгу - "Вʼячеслав, Ірина Скрипник"

——— Який? — ще раз запитав я, не вірячи своїм вухам.

——— Вісімнадцятий, — повторив помічник.

Після цього я знову почав ходити колами, відчуваючи нову хвилю обурення. Моє дихання стало частішим, а руки тремтіли від напруги:

——— Це ж скільки грошей він вже витратив на цю гру? Він що, з аристократів? Навіщо взагалі витрачати гроші на якусь гру? Він же міг просто зробити мене одразу дорослим! Це значно дешевше і простіше. Чому він обрав саме такий режим гри? Що взагалі коїться в його голові?

Моє обурення наростало, і я почав шукати відповіді на свої питання, намагаючись зрозуміти мотивацію гравця. Може, для нього це був виклик або спосіб відчути себе відповідальним за чиєсь життя? Можливо, він знаходив у цьому задоволення і сенс, якого я не міг зрозуміти? Чи йому просто було самотньо в його реальному світі?

Я зупинився і подивився прямо перед собою, уявляючи там свого співрозмовника. Мої думки були зосереджені на одному питанні:

——— Чим я можу користуватися з того, що є у гравця?

Наступної ж миті на землі переді мною почала зʼявлятись різна зброя, коштовності, обладунки, якісь магічні зілля і книжки з різними заклинаннями. Ці предмети сяяли і блищали, відбиваючи місячне світло. Залізні мечі, покриті візерунками, блискучі діадеми і масивні персні з коштовним камінням виглядали так, наче зійшли з казкових сторінок. Обладунки, прикрашені золотими і срібними елементами, здавалися зробленими для королівських лицарів. Зілля різних кольорів і відтінків були налиті в скляні флакони з дивними написами, які я не міг розібрати. Книжки з заклинаннями виглядали стародавніми, з потертою шкіряною палітуркою і сторінками, що тріщали при відкритті.

Зверху почали сипатися золоті монети, створюючи музичний дзвін. Це було схоже на золотий дощ, що сипався з неба. Я тільки здивовано сів на землю поруч, відчуваючи себе безпомічним перед цією великою кількістю багатств. Серце забилося швидше від хвилювання і недовіри до того, що все це могло належати мені.

——— І чому ти раніше не показав мені все це? — запитав я з гіркотою в голосі, відчуваючи, як обурення змінюється на здивування і розгубленість. 

——— Ви не просили мене зробити це, — почув я у відповідь.

Цей простий факт змусив мене замислитись. Я подумав, як багато різних можливостей можуть залишатися непоміченими лише через те, що хтось забув щось запитати...

Я спробував взяти обладунки. Хоча і вдягнув їх, мій зовнішній вигляд ніяк не змінився. Тільки на землі поруч зʼявились сорочка і льняні штани, в яких я був раніше. Це трохи здивувало мене. До цього я гадав, що сукню гравець одягнув мені на голе тіло. Виявляється, скін одягають на інший одяг або обладунки.

——— І як мені нарешті вже позбутися цієї сукні? — зітхнув я, відчуваючи легке роздратування.

Проте це роздратування швидко зникло варто було лише взяти до рук одну із книжок. Почав гортати сторінки, намагаючись зрозуміти, що там взагалі написано. Сторінки були заповнені дрібним шрифтом і загадковими символами, які світилися легким блакитним світлом. Заклинання здавалися складними і таємничими.

——— Краще взяти меча, — почув я раптом хриплий голос.

Повернувши голову, я побачив песиголовця. Він стояв переді мною увесь в крові і з інтересом дивився на купу всього того, що лежало біля моїх ніг. 

Я також перевів погляд вниз. На землі лежав меч із золотою рукояттю, посередині якої сяяв великий синій кристал. Поклав книгу до інвентаря і спробував підняти саме того меча. На мій подив, він виявився не дуже важким. Тож я також поклав його до свого інвентаря і почав збирати склянки з магічними зіллями. Кожне зілля було дивовижним — різні кольори і відтінки, деякі навіть з легким світінням. Від них виходили аромати трав і спецій.

Коштовності я не брав. Вони здавалися мені надто химерними і непотрібними. Золоті монети теж вирішив не чіпати. Гадав, що здатен заробити і сам.

Покоперсавшись ще якийсь час у цій купі багатств, ми вирішили повертатись до міста. Песиголовець запропонував сховати їх у своїй тіні, але я відмовився. Хоч він і лякав мене, але можливість зустрітися з іншими гравцями лякала мене ще більше.