Читати книгу - "Темрява під ліхтарем, Олександр Бабич"

Друзі планували небезпечну подорож у темряву, й звісно ж, їм було необхідно ретельно підготуватися, подбати про спорядження та зброю, харчі та одяг, засоби захисту тощо. Аби все це знайти й отримати вони вони використали всі доступні джерела та зв'язки. Вечір за вечором вони занурювалися в літературні джерела - рукописи та статті, навіть художні твори та обговорення в Інтернеті, які могли б містити інформацію про те, що таке ця темрява і яку зброю та спорядження можна використовувати в боротьбі з нею. Друзі шукали поради від тих, хто вже вирушав у подібні експедиції, консультувались з сумнівними експертами…

І якщо їжа та припаси, одяг і взуття не були проблемою - були б гроші!, то зі зброєю все було непросто - так, після війни на руках її залишилося чимало, але легально придбати “вогнепал” було неможливо - треба було знати “правильних” людей і мати на руках значну суму готівкою. З холодною зброєю допоміг Андрій, який в дитинстві займався фехтуванням, а до війни захоплювався рольовими іграми, тож часто виїздив у навколишні ліси, щоб у компанії таких же мрійників махати саморобними мечами і стріляти з луків, уявляючи себе лицарями, ельфами, хобітами чи ким там ще вони себе уявляли. Як виявилось, дехто з його знайомих та однодумців захоплюється також виготовленням колекційних, але цілком реальних мечів, кинджалів, щитів та інших історичних і не дуже, але все одно смертоносних речей.  Олексій з Андрієм зустрілись з одним з них - величезним, обвішаним металевими прикрасами здоровидлом на прізвисько Тур, який почувши нік Олексія одразу ж признав у ньому побратима й почав спілкуватись приязніше. Для “братів-рольовиків” за дійсно символічну суму Тур виготовив короткі мечі на кшталт “Жала” Більбо Торбінса та невеликі прямокутні щити, а зверху додав на кожного ще шкіряні ножни, ремені та зручні обвіси, які хоч і мали якийсь середньовічний вигляд, але підозріло нагадували сучасні “розвантажки” або “ліфчики”, як їх між собою називали спецпризначенці. Спочатку Олексій хотів ще замовити йому кинджали, але потім подумав що сучасні ножі (для кожного придбали великі мисливські ножі, Торус також прихопив свій перевірений кишеньковий ножик від Boker), мабуть, будуть кращими і зручнішими за псевдосередньовічні “новоділи”. 

З “вогнепалом” допоміг Тоха - він єдиний з них відслужив в армії, на згадку про що отримав не тільки певну військову підготовку, а й контакти товаришів по службі, дехто з яких зараз торгував з під поли залишками зброї та екіпіровки або трофеями. Тож одного дня вони втрьох - Олексій, Тоха та Андрій - вирушили на ринок, де - недешево, але завдяки тому, що Тоха був “свій” - за прийнятну суму їм вдалося придбати три пістолети Макарова - один новенький, ще в маслі і два вживаних, але у доброму стані, набої для них, кілька гранат та бронежилети на всіх. Тоха думав придбати пістолети для кожного з них, але потім подумав, що у темряві вони можуть просто відмовитись стріляти (про це йшлося у “статті” дядька Вови, але якось непевно), тож вирішив спрямувати кошти на щось корисніше. Наприклад, на міцні полімерні шоломи для кожного.

Наступним питанням було навчитись користуватись придбаною зброєю. І якщо Андрій ще міг навчити друзів якихось основ фехтування (хоч меч, це звісно, не рапіра), то з пістолетами всі мали справу тільки в комп’ютерних іграх - навіть Тоха в армії мав справу здебільшого з “калашем”. Але Інтернет долає всі проблеми - за знайденими в Мережі ілюстрованими керівництвами друзі навчились розбирати та чистити пістолети, а один день виділили на те, щоб всією компанією з’їздити до тиру й постріляти по ростовим та поясним мішеням - звісно ж, орендувавши пістолет аби не світити свої, придбані на чорному ринку. Тоха шкодував, що пістолети були непристріляні, але якщо чесно, не надто сподівався на те, що вони будуть працювати у темряві, тож розглядав їх як “зброю останнього шансу”. А в якості основної зброї Андрій порадив - знову ж таки через колег-рольовиків - придбати для кожного мисливські арбалети з солідним запасом стріл. От з ними вони натренувались досхочу, поєднавши приємне з корисним - просто вирушили на пікнік до дендропарку, захопивши з собою арбалети та заздалегідь роздруковані Олексієм мішені.

Таким чином зброю для подорожі в темряву друзі зібрали й до певної мірі опанували, однак, розуміли, що ця зброя - це лише інструменти, а справжня сила полягає в їхній відданості та рішучості. “Я стріляю не пістолетом, я стріляю розумом” - тепер вони розуміли цю фразу, вичитану колись в одній з книг Кінга. А ще друзі добре розуміли, що подорож у темряву вимагатиме не тільки зброї, але й додаткового спорядження для виживання в тих умовах, де треба діяти та пересуватись, не покладаючись на власні очі. 

Тож додатково воно подбали про мотки міцної мотузки та комплекти карабінів - на цьому наполягала Тетяна, яка боялася, що ліхтарі не будуть працювати у темряві. Довелось вчитись в’язати вузли…

Ліхтарі вони теж придбали. Взяли два сучасним LED-ліхтаря Nitecore з мікропроцесорним керуванням, які могли працювати довго й світили потужним променем на велику відстань. На них друзі надто не покладались, бо за словами очевидців, складна електроніка в темряві не працює (як виявилось, це була правда - високотехнологічні "прожектори" просто не ввімкнулись, тож довелось залишити їх неподалік межі темряви, відмітивши місце щоб забрати на зворотному шляху). Решта ж - найпростіші ліхтарики, які містять кнопку, батарейку і світлодіод - більш-менш працювали, хоч світили дуже тьмяно й не завжди вмикались. Чудова ідея Тетяни - взяти з собою світлові гірлянди, які можна було прив'язати до рюкзаків або розмістити поруч з місцем ночівлі - теж пізніше виправдала себе (хоч принесла з собою іншу проблему - необачно вмикати їх у темряві, як виявилось - погана ідея, бо їх світло приваблювало тих, з кими зустрічатись не хотілося б).  Для роботи ліхтарів довелось також серйозно запастися батарейками.