Читати книгу - "Виправний день"

мислення. Привиди, що населяють корпус принца Люсьєна Кемпбелла, не заспокояться, доки Джамал з Кішоуном не знайдуть відповідь, яку вони сьогодні шукають.

Двоє чоловіків блукали з одного зруйнованого поверху на інший, доки їхню увагу не привернула нота, що зірвалася з піаніно. За нею пішов ряд інших нот. Ноктюрн Шопена мі-бемоль-мажор привів їх до незамкненого кабінету. За ним лежала занепала анфілада кімнат, і в найбільшій вони знайшли те, що шукали.

То було внутрішнє святилище, розкішна оаза високо в будинку, з якого вже пішов додому штат лакеїв якогось великого чоловіка. Стіни тут вражали облицюванням із черкеського палісандра, вогонь м’яко тріскотів під старанно різьбленою з італійського мармуру прикрасою над каміном, щедро оздобленою стрибучими путті[44] та геральдичною іконографією. Цілком типова обстановка для ерудованого старшого професора з університету Орегону. Промені місячного світла проникали крізь вітражні вікна, розсіюючи примарні кольори, які ще більше прикрашали арабескові орнаменти елегантних східних килимів у кімнаті.

Серед мазків сучасності був портрет Че Гевари в рамці над каміном. Американський прапор, також у рамці, висів перевернутий догори дриґом над старовинним столом професора. Один із країв прапора здавався підточеним, обвугленим від якоїсь давньої спроби спалити його під час протесту. Стіл був усіяний різноманітними рідкісними фоліантами і дорогими декоративними дрібничками. Джамалові кинулася в очі підписана фотографія-сепія Емми Ґолдмен[45], що стояла на невеликому, оздобленому дорогоцінностями мольберті. Біля неї лежав гострий, як бритва, ніж для конвертів давнього мавританського дизайну.

Сам великий чоловік дрімав у м’якому шкіряному кріслі, а на грудях у нього лежав примірник «Правил для радикалів» Сола Алінскі[46], наполовину схований під буйною сивою бородою. Незважаючи на книжку та бороду, напис на футболці можна було прочитати. На ній було написано «Отак виглядає справжній фемініст».

Холоші бавовняних штанів були підкочені, а бліді зморщені ступні стояли в мілкій пластиковій мисці з гарячою водою. Біля миски лежав складений рушник.

Кришталевий декантер багатого бурштинового хересу стояв на невеличкому безцінному столику поруч. У порожній чарці завбільшки з наперсток тримався золотий слід останньої порції.

Джамал з Кішоуном прокралися до кімнати, милуючись її старовинною красою. Вони знали, що ці розкоші були побудовані потом і загубленими мріями незліченних студентів гуманітарних наук. Шопенові мелодії доносилися з мерехтливої, пофарбованої під онікс грампластинки, що повільно крутилася на якомусь давньому родовому грамофоні.

Шановний науковець, доктор Еммет Бролі, кліпнув і прокинувся.

— Чим завдячую такій приємності? — запитав він, не відриваючи водянистих очей від тісних штанів Кішоуна, які його відверто причарували.

Надто налякані, щоб хоч щось сказати, студенти ніяково переступили з ноги на ногу та витріщилися на свої поношені кросівки. Раптом Джамал підвів голову і промовив:

— Сер, ви пам’ятаєте Волтера Бейнса?

Відчуваючи себе голим під масним поглядом цього видатного чоловіка, Кішоун додав:

— Ми думаємо, у нього проблеми.

Доктор звів брови. Він повільно закрив книгу і відклав її вбік.

— Які проблеми?

Джамал і Кішоун обмінялися схвильованими поглядами. Джамал відповів:

— Є один Список…

Для чіткості Кішоун додав:

— Список в Інтернеті.

Він переповів чутку і ту дрібку фактів, яку знав Волтер. Усе здавалося просто: якщо ти вважаєш, що якась людина становить загрозу суспільству, можеш вписати її ім’я на певному веб-сайті. Якщо ніхто не погоджується з твоєю пропозицією, ім’я зникне протягом кількох годин. Але якщо кілька людей підтримають її, ім’я залишиться і продовжить набирати можливі голоси. Що більше голосів особа набирає, то у більшій вона небезпеці.

Джамал докинув:

— Це ніби конкурс антипопулярності!

Від його істеричного пориву вони всі зіщулились. Мовчали, поки поліна в каміні тихо тріскали, і зітхали.

Зрештою доктор Бролі розсміявся. То був глибокий, щирий, наповнений хересом сміх, який розслабив атмосферу. Він показав усі свої забарвлені марихуаною зуби. Будучи науковцем-вільнодумцем і деміургом молодих умів, зрозуміло, що він пережив за свою кар’єру багато таких полювань на відьом. Наче щоб заспокоїти себе, він потягнувся за декантером і налив собі повну чарку. Сьорбнувши, окинув бурштинову рідину поглядом й іронічно усміхнувся.

— Так, діти мої, — сказав він. — Завжди був якийсь список!

Джамал з Кішоуном ухопилися за його слова. Очі широко розплющені. Душі сповнені благоговійного страху.

Доктор поважно махнув їм маленькою склянкою.

— Сідайте, — запросив він.

Двоє молодих слухачів, схрестивши ноги, всілися на килимі, у нього біля ніг.

Бролі заговорив до них зверху.

— Завжди був якийсь список. Ох, як же люди люблять свої списки! — він поблажливо всміхнувся. — Від десяти заповідей до чорного списку Голлівуда[47]. Від списку ворогів Ніксона[48] до списку Шиндлера, до списку бестселерів «Нью-Йорк Таймз». Від списку Санта-Клауса до списку Бога, що відділяє овець від козлів[49], — Бролі продовжив описувати генеалогії як списки, таксономії, реєстри. Прикінчив чарку хересу, налив собі ще одну, випив і знову наповнив. — Ми так хизуємося нашим Біллем про права, а це ж список! Як і дев’яносто п’ять тез Мартіна Лютера, які він прибив до дверей собору під час фестивалю Fasching!

Коли Джамал і Кішоун глянули на нього з порожніми виразами облич, він проревів:

— Якби ви двоє читали Льюїса Гайда[50] і Віктора Тернера[51], а не курили натомість солі для ванн і бавилися «Покемон-Ґоу», то знали б, про що я говорю!

Завиграшки переходячи на лекцію, яку Бролі проводив незліченну кількість разів, він проголосив:

— Ритуали перестановки влади!

Джамал з Кішоуном налаштувалися на тягучу моралізаторську проповідь.

Дисертація Бролі била джерелом: більшість громадянських суспільств увічнювали свій статус-кво, практикуючи такі ритуали. Щороку на короткий період, інколи сезонно, громадяни найнижчих класів отримували владу над головними. У сучасних суспільствах така ситуація виникає досі на Гелловін, у день об’єднання літа й осені та, ймовірно, живих і мертвих. Уночі 31 жовтня безпорадні діти вдягають чужі костюми: тварин, мертвих і вигнаних самітників на кшталт ковбоїв чи волоцюг. Хлопці переодягаються в дівчат, а дівчата — в хлопців, і всі ці чужі інші отримують владу вільно пересуватися і вимагати данину з власників майна, чесних членів суспільства. Якщо данину не платять, погроза «гаманець або життя» передбачає майнові збитки.

— А що, — бризнув слиною доктор, — до 1920-х років спалили стільки домів і порізали стільки шин, що газети почали діяти у змові зі страховими та кондитерськими компаніями, щоб заснувати ритуал роздачі цукерок! — Він дивувався: — Уявіть собі! Бідні спалювали будинки багатих! Мстили за всі образи попереднього року!

Навіть різдвяні колядки — радісні традиційні різдвяні колядки — були кривавою забавою. Бідні збиралися біля будинків багатих і співали, погрожуючи. Лише хабарі у вигляді золота і дорогої їжі