Читати книгу - "Теплі полярні ночі, Юрій Тарнавський"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Граб’я зник?
Тато стояв ліворуч від мене, і якоїсь миті я поглянув на нього й побачив, що його обличчя суворе, губи щільно стиснуті, наче він сердився, а правиця в кишені піджака випирала, ніби він затиснув у ній пістолет, хоч я знав, що пістолет батько залишив удома. Певне, рука була стиснута в кулак.
Коли ми вийшли, граб’я стояв біля нас, але тепер його не було. Я ніде не міг його знайти і дивувався, куди він зник. Але незабаром раптово з двору почулися постріли з дробовика, а за ними прозорими клубами диму над деревами здійнялися зграї граків. Граб’я пішов стріляти граків, що зазвичай робив, коли сердився. Вони були справжнім лихом і завдавали значної шкоди врожаю на полях, і так він збавляв свою злість.
Обличчя навколо мене стали тривожними, люди озиралися, наче мовчки запитуючи одне одного, що робити.
Сестра граб’ї тоді різко повернулась і, наче одержима, побігла до брами двору. Стріляння слід було негайно зупинити. Воно могло призвести до серйозних наслідків.
Частина друга
ПОЛЯРНІ
1
Ви переїхали?
Російське військо відступало під натиском німців, ми переїхали до рідного міста тата й мами й жили з бабою. Хату, добудовану батьками саме перед війною, зайняли росіяни, коли окупували країну, а коли прийшли німці, туди заселили військових чиновників.
Наша триповерхова хата стояла на пагорбі, частково заховавшись за деревами, неподалік від бабиної, і її було видно з вікна кімнати, де ми жили. Я часто позирав на неї у татів польовий бінокль, але з вікна не витикався, щоб вони не помітили. Великі й мовчазні, бачені крізь потужні лінзи, загрозливі в своїх одностроях, вони сновигали туди-сюди з хати й всередину, наче вищі надприродні істоти, яким дозволили жити в чарівному просторі, якого ми так прагнули, але куди не могли ввійти. Хата була одною з найкращих у місті, і я ніколи не бував у ній після її закінчення.
Часом там виднілася тендітна постать місцевої дівчини, що входила й виходила з будинку, з охайними кісками, в народному строю, що складався з рясно вишитої сорочки з одутлими рукавами, короткого щільного каптана без рукавів, довгої квітчастої спідниці та іноді — з кількома низками коралового намиста на грудях. Я інстинктово вважав її запроданкою. Вона зрадила нас і перейшла на бік німців. Як і решта, я дивився б на неї презирливо і не став би розмовляти, зустрівши її на вулиці.
Тато по змозі уникав дивитися на хату і, звісно, ніколи не позирав у бінокль.
В одній кімнаті?
Батьківське ліжко, два нічні столики, шафа, психа, канапа і моє ліжко — все було в одній кімнаті, і ми втрьох там спали. Кімната була досить велика для всіх цих меблів, і до того ж в одному з її кутків стояла заввишки до стелі цегляна груба на дровах, обкладена лискучим зеленим кахлем, і я притулявся до неї, наче пригортаючись до близької людини, коли взимку заходив з холоду, а в грубі палав вогонь. Ліжко Нори стояло в кімнаті, де спала баба, а її піаніно — у вітальні. А дві дівчини-служниці жили в маленькій, подібній на комірчину кімнаті біля кухні.
Була зима?
Ми приїхали туди взимку, і там, у горах, було дуже холодно, а землю вкривав глибокий сніг. Струмок позаду бабиного двору скувало кригою і засипало снігом, і він скидався на одну з доріг на околиці міста, яку не розчистили. Якщо, бувало, чистили дороги, то парою коней, які тягли великий трикутник з товстих дерев’яних дощок, що зсував сніг обабіч.
Навіть удень на вулицях було не велелюдно, і часто в сутінках, коли людей геть не ставало, група українських партизан — молодики в коротких кожухах і шапках, високих чоботях і з російськими пістолет-кулеметами, що називалися фінки, з великими круглими магазинами спереду, що висіли на їхніх грудях, — маршувала вулицею, співаючи патріотичних пісень про свободу і про Москву та Варшаву, що зрівняні із землею. Вони приходили із сусідніх сіл лише смерком, бо інакше, коли німці навколо, було надто небезпечно. Серед них іноді можна було помітити й місцевих поліцаїв у чорних одностроях.
Я уявляв собі, як іду і співаю разом з ними.
Були німецькі патрулі?
Німецькі вояки з рушницями на плечах і багнетами, що звисали з ременя, у довгих шинелях і куцих шапках, часто з доточеними вухами, іноді ходили від хати до хати, щось вишукуючи, у супроводі перекладача, зазвичай юдейської дівчини, закутаної в теплу хустину. Останні виявилися мало не єдиними в місті, хто розмовляв німецькою.
Святвечір?
У перший Святвечір, коли ми саме збиралися сісти до вечері, у двері постукали. Це було дивно, бо ще не настав час колядувати, але виявилося, що то один із патрулів — німецький вояк у супроводі юдейської дівчини-перекладачки, а з ними — ще й місцевий поліцай.
Вони запитали, чи є серед нас юдеї. Баба роздратовано відповіла, що ні, що тут всі християни і ми саме збираємося святкувати Святвечір, і показала на накритий стіл. Та якби серед нас і були юдеї, треба було б дати їм спокій, додала вона. Вони такі ж люди, як християни, і святкують християнське свято разом з нами.
Вояк мав намір оглянути хату, щоб перевірити, але поліцай знав бабу особисто і сказав, що в цьому немає потреби, тож вони пішли. Вечеряли ми мовчки.
Що їли?
Страв завжди було дванадцять, як апостолів. Першою їли кутю, обрядову кашу з лущених пшеничних зерен, перемішаних із меленим маковим насінням, медом, родзинками й горіхами; за нею — прозорий червоний, як вино, борщ, який подавали з вушками — маленькими вареничками з грибами; надіваний короп; три види вареників, які ми звали пирогами — із товченою картоплею зі смаженою цибулею та із солодкою і квашеною капустою; терчаники — великі оладки з натертої картоплі, також із товченою картоплею та смаженою цибулею всередині; голубці з гречкою; квашена капуста з горохом; суш — компот з чорносливу, яблучної та грушевої сушки; медівник — медовий коржик і, нарешті, маківник — рулет
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Теплі полярні ночі, Юрій Тарнавський», після закриття браузера.