Читати книгу - "Тіні старого маєтку, Mira"

14Глава 14: Темрява розкривається

Темрява навколо здавалася живою, як коли буря лише починає набирати обертів. Всі звуки завмерли, і лише важкий подих Софії лунко відбивався в її серці. Вона стояла на порозі вирішального кроку, здавалося, що в повітрі не лише прокляття, але й сама реальність була розірвана, як нитка на кінці голки.

В її руках — сила, яку вона не зовсім розуміла, але яка вже була частиною її. Духи, тіні, прокляття — все це тепер було тісно переплетено з її життям. Але чи була вона готова віддати все за те, щоб звільнити Адама і Ліліан? І що, якщо ця сила не тільки допоможе їм, але й змусить її стати частиною цього жахливого світу, що панував у маєтку?

Адам стояв поруч, його обличчя сповнене болю, а його очі шукали відповіді, які він не міг знайти в тіні минулого. Він хотів допомогти, але знав, що його присутність могла лише ускладнити справу.

— Софіє, ти повинна зрозуміти, що те, що ти робиш, не має гарантії успіху. Прокляття має свою ціну. Ти не можеш просто зруйнувати його, не заплативши.

Софія поглянула на нього, її серце розривалося від турботи про нього, але вона не могла зупинитись. Вона відчула, як важливо зараз йти вперед, навіть якщо це означало втрату чогось більше.

— Я готова на все, — прошепотіла вона. — Якщо це допоможе звільнити вас, я готова ризикувати. Я вже давно не зможу жити, знаючи, що ви залишитесь тут навічно.

Ліліан підняла очі до неба, яке знову почало змінюватися, як хвиля на поверхні води, коли в нього потрапляє камінь. Тіні зникали і знову з'являлися, а стіни старого маєтку почали тріскати, наче вони теж відчували, що щось велике і незворотне ось-ось станеться.

— Ти повинна знайти те місце, — сказала Ліліан, її голос став серйозним. — Те місце, де прокляття почалося. Саме там ти зможеш побачити всю правду і зробити свій вибір.

Софія кивнула і, не вагаючись, рушила до головних сходів. Вона знала, що місце, яке вона шукала, було десь в самій серцевині цього маєтку, де вже давно не ступала людська нога. Лише старі стіни знали всю правду. Тіні, які вона бачила, могли бути її путівниками, але чи довіряти їм?

Крокуючи по коридорах, Софія відчувала, як усе навколо змінюється. Повітря ставало важким, і кожен її рух відлунював у темряві, яка ніби намагалася поглинути її. Тіні, які вона раніше бачила лише з далеких куточків кімнат, тепер були тут, у кожному кутку, рухаючись під її ногами. Вони не були більше просто образами — вони були реальністю.

Зрештою, вона дісталася до закритих дверей, на яких було вибито старовинний герб — той самий, що часто з’являвся у снах Адама. Це було місце, де все почалося, і де її шлях мав завершитись.

— Це тут, — тихо прошепотіла Софія, торкаючись дверей. Вона відчула холод, що пронизав її тіло, і зрозуміла, що не повернеться вже назад.

Відчинивши двері, Софія опинилася в темному залі, де на підлозі лежали сліди давніх трагедій. Повітря в кімнаті було густим, наповненим спогадами і білью. Тіні навколо не просто рухалися — вони згорталися, обвиваючи її, як злісні руки, готові потягнути в безодню.

Але вона не зупинялася. Софія глибоко вдихнула і зробила кілька кроків до центру кімнати. В її руках затеплилась енергія, що відчувалася, як магніт, який притягує до себе все навколо.

— Це наш шанс, — сказала вона твердо. — Я розірву це прокляття.

І в ту мить, коли її слова відлунали в просторі, темрява наче відступила. Тіні, що раніше заповнювали кожен куточок кімнати, почали танути, а з ними й сама тінь минулого.

Вона не знала, чи перемогла вже, чи все тільки починалося, але відчувала, що правильний шлях — це не втеча від темряви, а її розуміння і прийняття. І якщо вона не зламається, навіть в найтемніші миті, то зможе принести світло, яке зцілить не тільки Адама та Ліліан, але і її саму.

Тіні більше не рухались. І це був початок кінця.

Софія була готова дізнатися правду.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍