Читати книгу - "Тіні старого маєтку, Mira"

13Глава 13: Вибір тіней

Софія стояла перед важким вибором, що висів у повітрі, мов темна хмара. Всі її попередні рішення здавалися такими простими порівняно з тим, що вона мала зробити зараз. Поки Ліліан і Адам мовчки дивилися на неї, кожен їхній погляд несе відповідальність за те, що стане далі.

— Я не знаю, чи можу це зробити, — прошепотіла Софія, відчуваючи, як страх і сумніви обплітають її серце. — Як я можу зупинити те, що ви пережили? Як звільнити вас обох, якщо навіть ви самі не знаєте, що робити?

Адам зробив кілька кроків вперед, його обличчя виглядало втратеним і сповненим жалю. Його голос був тихим, ніби він боїться зачепити тіні, які огортали навколо.

— Ти вже зробила більше, ніж я міг би попросити, Софіє. Ти дійшла до цього моменту, і я знаю, що ти готова ризикувати, щоб звільнити нас. Але для цього тобі потрібно буде прийняти рішення, яке змінить усе. Я не можу тобі цього наказати, бо в твоїх руках буде сила, яка може відправити нас у безвихідь чи вирвати нас із цієї темряви назавжди.

Софія дивилася на нього, і її серце тьохкало швидше, ніж звичайно. Вона не знала, чому ці слова лягають важким тягарем на її плечі, але розуміла, що це вже не просто історія про прокляття або загублені душі. Вона стала частиною чогось набагато більшого — і не тільки через цей маєток, але й через те, що відбулося між нею і Адамом.

— Що буде, якщо я не зможу звільнити вас? — запитала вона, оглядаючи темряву, що почала заповнювати кімнату.

Ліліан ступила ближче, і її очі, хоч і виглядали все ще затуманеними, випромінювали глибоке розуміння.

— Якщо ти не звільниш нас, це прокляття залишиться назавжди. Адам залишиться тут, в'язнем цього місця, а я буду просто тінню, що забувається, поки світ не зітре нас з пам'яті. Але якщо ти вчинеш правильно, якщо ти зможеш розірвати цей цикл, ми зможемо знайти спокій. І ти знайдеш свій шлях, навіть якщо він буде іншим, ніж ти уявляла.

Софія заплющила очі і зробила глибокий вдих. Її серце билося в унісон з пульсацією навколишньої темряви. Вона відчувала, як її внутрішня сила зростає, і як би страшно це не було, вона не могла відмовитися від того, що повинна зробити.

— Я звільню вас, — сказала вона, голос її звучав твердим і рішучим. — Я не знаю, як саме, але я зроблю це. І якщо це знищить мене, я буду готова.

Адам, який стояв поруч, підняв очі і дивився на неї з величезним жалем. Він не міг повірити в те, що вона готова йти на такий ризик заради нього, заради Ліліан. Це було більше, ніж просто бажання звільнити душі — це була справжня любов до того, що вони стали один для одного.

— Софіє… Ти не повинна цього робити. Не через мене. Я не заслуговую на твоє спасіння.

Але Софія лише підійшла до нього, торкнувшись його руки. Вона відчула, як їхні долоні переплітаються, ніби дві душі, що знаходять одне одного в темряві.

— Я не можу залишити вас тут, Адаме, — відповіла вона м'яко, але з глибинною рішучістю. — Ми всі маємо право на спокій. І я не здамся.

Ліліан підійшла до Софії і поклала руку їй на плече. Її очі тепер знову виглядали живими, і в них можна було побачити сльози.

— Ти правильна, Софіє. Ти єдина, хто може це змінити. Але ти повинна бути готова до того, що це буде не просто боротьба з прокляттям. Це буде боротьба зі самим світом, щоб повернути те, що втрачено.

В той момент, як її слова відлунали, темрява навколо них почала змінюватися. Стіни підземелля тріснули, і навколо них почала виринати дивна світла аура. Прокляття, яке тримало їх у полоні, почало відступати, наче тіні, що відштовхуються від світла. Софія відчула, як її власна сила активується, і вона була готова зробити все, щоб завершити цей процес.

Але у той момент знову почула голос Адама, ледь чутний, але настільки потужний, що він пронизав кожну клітину її тіла.

— Ти повинна знати, що якщо це не вдасться… якщо прокляття залишиться, ти будеш однією з нас. Це буде ціна, яку ми заплатимо.

Софія подивилася на нього, і в її очах горів рішучий вогонь.

— Я готова.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍