Читати книгу - "Останній письменник, Марек Краевський"

Який незграбний саспенс! Вони повинні викричатися Але я зараз їм покажу!

Амелія несподівано відвернулася від глядачів і впилася палаючим поглядом у суперника.

– Це не є правдивий саспенс, — прошипіла вона, ніби почула його думки.

Чутливий мікрофон передавав це гадюче шипіння у вуха слухачів.

– Зараз буде саспенс! – рішуче сказала вона. – Ситуаційний!

Люди затамували подих. Амелія простягла руку й вказала довгим пальцем на Давида.

– Цей чоловік! – вигукнула вона. – Ця жалюгідна істота! Звинувачує мене в плагіаті його замислів. А сьогодні ця сволота хотіла принизити мене перед вами! – Вона торкнулася графина, що стояв на столі між ними. – Так, я очікувала, що Анджеяк збирався знищити мене в якийсь негідний спосіб! Я не пила води з цього графина, бо й він з нього не пив! На перерві я перевірила краплю з нього детектором GBH. І ось що вийшло, прошу!

Вона простягла руку і показала всім датчик –наче маленький термометр.

– Не знаю, як він це зробив! – вигукнула жінка. – Не знаю, коли він впустив туди краплі речовини, яка б змусила мене белькотати і розповідати дурниці. Речовина, яка колись спричиняла до ґвалтування жінок! Так. Я б програла логомахію! Подивіться, який червоний мій датчик! Ну, тільки подивіться!

У Давида паморочилося у голові. Він сперся на стіл. Ненависть до цієї жінки тепер затопила його гарячою хвилею. Вона витікала звідкись із стегон і наповнювала живіт важким густим вмістом. Він хотів викинути її з себе, хотів виплюнути, мов фонтан блювоти, на цю огидну товсту жінку. Виплюнути їдку кислоту, спалити шкіру її обличчя, спопелити цю елегантну вечірню сукню, розтопити її колготки, ошпарити їй ноги.

Ця товста повія бреше! Я не вживав жодної речовини, це навіть не входило в мій план! Я воював чесно – як чоловік, як лицар, як людина честі.

Такої підлості він аж ніяк не очікував.

В одну мить Амелія Дудич - своєю брехнею - розтоптала всі ідеали Давида.

Він відкрив рота. Він почувався людиною, у якої легені були чимось склеєні.

– Це неправда, — ледве видавив він з себе. – Я не вштрикував їй жодного GBH!

Мікрофон був автоматично відключений спеціальним датчиком. Так його було запрограмовано, щоб під час другої частини логомахії один оповідач не перебивав іншого. Люди чули лише безглузду фразу "ценепра".

Тоді Дудич підійшла до Анджеяка. Вона поклала руку йому на плече та повернулася в бік аудиторії.

І вона, і її конкурент відчули, як напруга й очікування в залі стають могутніми, жорсткими й масивними — наче перетворюються на градову хмару, яка незабаром виплесне гнів і крики обурення, а Анджеяка перетворить принижену істоту в соплях. Претендент, що програв і спіткнувся на занадто високому порозі.

– Я прощаю тобі це, мій супротивнику! – усміхнулася Амелія. – Співець чоловічої честі! Я прощаю тобі. Я не подам на тебе в суд колег. Я не зруйную твою кар'єру. А зараз покажи усім, як можеш перемагати! В якому помпезному стилі, ти мене знищиш! Ну, покажи нам це!

Оце був саспенс із саспенсів. Поставити опонента в пекельно важке становище. Коли всі з подвійною суворістю слухають шахрая, якого щойно великодушно пробачили, і ніхто навіть не замислиться, а чи було що прощати.

Градова хмара лопнула. Але замість гніву та криків обурення на адресу Анджеяка з неї вилилися схвалення та ейфорія на адресу Дудич.

Люди вставали, кричали та аплодували. Амелія кланялася їм у пояс. Датчики сили звуку досягали верхніх регістрів своїх шкал.

Давид чекав. Згодом оплески стихли, і люди посідали. Всі дивилися на нього. Дуже суворо. Тепер його черга.

Він знав, що вже програв. Жодна з історій не буде кращої, ніж багаторівневі саспенси Амелії Дудич і її раптовий вихід з історії до дійсності. Тепер він міг попросити дослідити графин, але глядачі вже не знали, що є історією, а що - реальністю.

Деякий час він гойдався на підборах. Його бліде, витягнуте і злегка рябувате обличчя не виражало жодних емоцій.

Він підійшов до графина й високо підняв його. Він розгойдав посудину. Довго дивився на поверхню води,що ходила хвилями. Всі дивилися.

Давид підійшов до Амелії Дудич і схилив перед нею голову. Людям ця пантоміма вже почала набридати. Адже вони прийшли на свято слова, а не жесту.

І тоді Давид зайшов до Амелії ззаду, схопив її за кінський хвіст лівою рукою, а потім щосили підтягнув її голову догори.

Троє охоронців побігли в бік сцени.

Вода бризнула на передні ряди і полетіли скляні осколки. Це Давид щосили вдарив графином об край пульту. Невисока жінка підвелася навшпиньки. Вона почала махати руками. Нападник був поза її досяжністю.

Тепер у його правій руці була розбита шийка графина. З неї, як зуби дикої бестії, стирчали гострі шматки скла.

Охоронники була вже близько. Вони були за метр, два кроки, за секунду від Давида. Не встигли.

Тюльпан застряг в шиї жінки. Давид втиснув його в її тіло, покрутив, як викрутку, і швидко вийняв.

Кров бризнула на перші ряди. Кривавий аерозоль розпилювався навколо зів’ялого обличчя Амелії. Її ноги підкосилися, і ослабле тіло впало на сцену.

Троє охоронців кинулися на Давида і притиснули його до дощок.

Амелія стукала каблуками об дошки. Її кров, пульсуючи, створювала Калужу.

Більше ніхто не плескав.

Розділ 4

Зі споминів старого поліцейського II

Вибач мені, мій повільний читачу, якщо я тебе дуже заплутав. Моя ідея полягала в наступному: спочатку я хотів розповісти вам дещо про темний розум, а цікавою, сподіваюся, навіть шокуючою ілюстрацією його діяння став випадок вбивства одного старшокласника іншим. Пам'ятаєте? Чоловік на ім’я Кевін Н. убив Франка С., стверджуючи, що отримував інструкції від когось дуже переконливого, який невпинно нав’язував йому свою волю.

Когось, кого ми так ніколи і не знайшли, бо виявилося, що всі ці повідомлення були згенеровані алгоритмами та ботами – тобто темним інтелектом. Справа про вбивство старшокласника – лише кулуарна і вже завершена. До неї я повертаюсь рідко.

Потім я показав Тобі самий початок першого в історії солонарративу, абсолютно не підтримуваного штучним інтелектом, з його висхідною зіркою, таким собі доктором Стецем. І, забігаючи вперед, я обіцяю, що в усьому цьому файлі, у всій цій історії дві нитки будуть переплітатись і доповнювати одна одну: історія Стесіо та мої спомини.

Почнемо з першої. Стець розповів Тобі дві історії. Першу з них – про екзорцизм, про старого філолога Патрика Мругальського, який живе на