Читати книгу - "Кров і попіл, Анна Джейн"

Частина сьома : Війна почалася

Ранок зустрів місто грозою. Густий туман стелився над річкою, коли двоє рибалок витягли з води понівечене тіло.

Поліцейські, що прибули на місце, швидко впізнали жертву.

— Це ж Вітторіо Мартеллі, — прошепотів детектив Ренцо, витягаючи телефон. — Схоже, у місті більше не залишилося старих вовків.

Новина про смерть Вітторіо розлетілася швидко. Клан Россі негайно зреагував.

Усього за добу три людини, пов’язані з бізнесом Мартеллі, зникли. А потім з’явилися їхні тіла — викинуті на сходах нічного клубу "Luna Nera".

Послання було зрозумілим: це війна.

Лео стояв у своєму кабінеті, втупившись у мапу міста.

Карло підійшов ближче.

— Россі не будуть чекати, — сказав він. — Вони вже взяли під контроль порти. Якщо ми нічого не зробимо, вони приберуть до рук усе.

Лео зітхнув.

— Де зараз Ліонель?

— На зустрічі з нашими людьми в Брукліні.

Лео кивнув.

— Скажи йому, що нам потрібні союзники.

Карло скривився.

— Ти маєш когось на думці?

Лео поглянув на фотографію на стіні.

Це був старий кадр, ще з 90-х. На ньому його батько потискав руку чоловікові в темному костюмі.

— Анджело Кастелло, — промовив Лео.

Карло здивувався.

— Ти хочеш звернутися до нього? Він же зник із міста п’ять років тому.

— Але не зник повністю, — Лео взяв телефон. — Якщо ми хочемо пережити цю війну, нам потрібна його допомога.

Декілька годин потому в офісі Лео з’явився старий знайомий.

Марко.

Він виглядав змарнілим, у його очах був голод — не фізичний, а хижацький, який буває у людей, яким більше нічого втрачати.

— Що ти тут робиш? — холодно запитав Лео.

Марко сів навпроти.

— Я знаю, що ти хочеш укласти угоду з Кастелло.

Лео стиснув кулаки.

— Якщо ти тут, щоб попередити мене, що Россі знають про це — не варто. Я це і так розумію.

Марко посміхнувся.

— Россі не просто знають. Вони вже відправили людей, щоб знищити Кастелло ще до того, як ти з ним зустрінешся.

Лео застиг.

— Звідки ти це знаєш?

Марко нахилився ближче.

— Тому що я знову на твоєму боці.

Лео не зводив очей із Марко.

— Чому я маю тобі довіряти?

Марко відкинувся на спинку крісла й зітхнув.

— Бо я вже бачив, що таке Россі. Вони використовують людей, а потім позбуваються. Я був корисний, поки їм це потрібно. Але тепер…

Він кивнув на свій бік, де під сорочкою виднівся бинт.

— Я дізнався щось, що не мав знати. І вони вирішили мене прибрати.

Лео залишався незворушним.

— І що ж ти дізнався?

Марко усміхнувся.

— Россі ведуть переговори з мексиканцями. Вони хочуть відкрити новий канал постачання наркотиків через порт. Але для цього їм потрібно позбутися всіх, хто контролював місто раніше.

Лео задумався.

— Тому вони хочуть убити Кастелло.

— Саме так. Він може стати твоїм союзником. Але якщо ми не знайдемо його першими, то від нього залишиться лише мертве тіло.

Лео підвівся.

— Тоді не гаяти часу.

Інформація, яку мав Марко, привела їх до покинутого складу біля порту.

— Він там, — сказав Марко, зупиняючи машину. — Але Россі теж уже тут.

З протилежного боку доків стояло кілька чорних позашляховиків. Озброєні люди патрулювали периметр.

— П’ятеро охоронців біля входу, ще троє на даху, — шепнув Ліонель, вдивляючись у темряву.

Лео обернувся до своїх людей.

— Безшумно забираємо зовнішніх, заходимо всередину. Якщо Кастелло ще живий, виводимо його. Якщо ні — забираємо інформацію.

Марко кивнув.

— Якщо буде перестрілка?

Лео вставив магазин у пістолет.

— Тоді залишимо після себе тільки трупи.

Операція мала бути тихою, але все пішло не за планом.

Один із людей Россі помітив рух і встиг підняти тривогу.

— ВОНИ ТУТ!

Пролунали перші постріли, і ніч розірвалася вогнем.

Лео швидко сховався за контейнером, перш ніж випустити три кулі у найближчого ворога.

Ліонель працював бездоганно — його глушник посилав одного ворога за іншим у темряву.

Марко прикривав правий фланг, рухаючись уперед, поки їхня група не дісталася входу.

— Кастелло всередині! — крикнув один із їхніх людей.

Лео кинувся вперед.

Він увірвався до складу й побачив двох охоронців Россі, які утримували Кастелло на колінах.

— Кінець тобі, старий! — один із них уже піднімав пістолет, але Лео вистрілив першим.

Куля влучила в голову.

Другий охоронець навіть не встиг зорієнтуватися, перш ніж Марко всадив йому ніж у горло.

Кастелло повільно підняв голову. Його обличчя було вкрите синцями, а руки зв’язані.

— Я знав, що ти прийдеш, хлопче, — прохрипів він.

Лео швидко розрізав мотузки.

— Нам треба забиратися.

Вони вибігли зі складу, де ще тривала перестрілка.

— ЛІОНЕЛЬ! — крикнув Лео.

— Все чисто! — відповів той, відстрілюючи останніх ворогів.

— Їдемо звідси!

За годину вони вже були в безпечному місці.

Кастелло сидів у кріслі, потираючи побите обличчя.

— Ти молодець, Лео, — сказав він. — Схожий на свого батька.

— Не починай, — буркнув Лео.

Кастелло посміхнувся.

— У тебе війна, і ти хочеш, щоб я став на твій бік?

— Я врятував тобі життя. Ти потрібен мені.

Кастелло нахилився вперед.

— Россі тепер знатимуть, що я живий. І вони не зупиняться.

Лео подивився йому просто в очі.

— Тому давай вдаримо першими.

Кастелло повільно кивнув.

— У такому разі, друже, готуйся до справжнього хаосу.

Лео не зводив очей із Марко.

— Чому я маю тобі довіряти?

Марко відкинувся на спинку крісла й зітхнув.

— Бо я вже бачив, що таке Россі. Вони використовують людей, а потім позбуваються. Я був корисний, поки їм це потрібно. Але тепер…

Він кивнув на свій бік, де під сорочкою виднівся бинт.

— Я дізнався щось, що не мав знати. І вони вирішили мене прибрати.

Лео залишався незворушним.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍