Читати книгу - "Обрана бути собою, Ельма Кіраз"

— Все зробили, що планували? — раптом заговорив Арсен.

— Так, — втомлено видихнула та провела рукою по обличчі, — вибачте, що затрималась так довго.

— Не страшно. Та зізнаюсь, я вражений. Що ви і власниця такого салону. Прочитав про нього та виявляється, навіть дещо знав про це місце раніше. Ви мене приємно здивували.

— Що ж, — я задоволено хмикнула, — я ж казала, що ви зовсім мене не знаєте.

— Отже, ви казали, що за цю послугу я можу просити у вас що завгодно?

— Так, казала, — я зацікавлено розвернулась тілом в його бік. Не знаю чому, та мені було шалено цікаво, що ж Арсен захоче від мене.

— Залиште мене в спокої, — глухо сказав чоловік. Або це в мене задзвеніло у вухах.

— Що? — перепитала я.

— Я просто нотаріус, що виконує свою роботу. І я тільки маю впевнитись у тому, що ви виконали умови для отримання спадку. Все. Я не до кінця розумію, що ви намагаєтесь зробити, проте… припиніть. Далі лише ділові зустрічі по справі спадку. Не більше, — Арсен кинув на мене такий погляд, від якого хотілось розсипатись на дрібні шматочки.

Чоловік знову слідкував за дорогою, а я ще раз і ще раз прокручувала його слова у своїй голові. Він щось запідозрив… Чи, може, його дівчина про щось дізналась і тепер забороняє нам бачитися. Він говорив все це так, наче завчив. Ніби вже давно знав, що скаже ці слова і навіть не чекав на мою реакцію. Я опустила погляд на свої пальці та помітила, що вони тремтять. Чого? Якого дідька? Невже я нервуюся через Арсена? Мені це не властиво, ще жоден чоловік не зміг вивести мене на емоції сильніші, ніж напів вдаваний оргазм. А тут щось незрозуміле… 
Але моє самобичування довелось перервати через декілька матюків з вуст Арсена. А потім через кілька секунд авто різко зупинилось на узбіччі дороги. Чоловік намагався щось зробити, завести автівку, але ми продовжували стояти.

— Що не так? — якось надто грубо спитала я.

— Не знаю. Не розумію. Я лише недавно забрав її з сервісу, вона має бути як нова, — Арсен натискав всі можливі кнопки на сенсорній панелі, проте нічого не змінювалося.

— Прекрасно, — я важко видихнула та почала оглядатися. Ми застрягли в якомусь глухому полі. Навколо був лише сніг та чутно, як завиває вітер. Ні натяку на цивілізацію чи хоча б якесь маленьке село. Суцільна темрява.

— Я нічого не розумію, — Арсен нервово вдарив рукою по керму, — ще й мережі тут немає. Ні подзвонити, ні зайти в інтернет.

— Це доля карає вас, — я істерично засміялась, — за те, що ви такий нудний.

— Здається, зараз не дуже доречно жартувати, — обурився нотаріус.

— А що ще залишається робити? — я розвела руками, — ми застрягли посеред поля. Без звʼязку. Без їжі. Скоро тепло від кондиціонера почне зникати і ми тут просто задубіємо. На вулиці сильний вітер і, здається, знову починає падати сніг. Ми приречені. То ж, думаю, жарти це саме те, що зараз можна використати, аби не зійти з розуму.

— Я й так зійду… адже доведеться так довго бути поряд з вами. Цього я точно не витримаю, — Арсен стиснув переносицю.

— Перепрошую!? — я рявкнула, — чому у вас таке шалено упереджене ставлення до мене? Хто вам дав право ображати абсолютно незнайому вам людину?

— Ви, — він знизив плечима, — і ваше надто агресивне бажання познайомитись зі мною поближче. Хіба ж я не правий? Занадто багато уваги від вас, занадто багато дурних жартів. Ви постійно торкаєтесь мене, постійно шукаєте причини, щоб зустрітися. От як зараз… Ми застрягли тут через вас! Бо ви чомусь захотіли знову побути поряд зі мною, хоча б чудово могли зʼїздити в місто самі. Зізнайтесь, вам не вистачає чоловічої уваги? Може ви надто самотні… Чи все-таки хочете отримати спадок надто хитрим способом?

— Ви жахливий психолог, — я розсміялася. Хоч і за цим сміхом намагалась приховати, що все-таки в дечому він мене впіймав.

— Краще замерзнути, ніж пробути з вами ще хоча б хвилину…— Арсен розблокував двері та вийшов надвір, голосно гримнувши, від чого я аж здригнулась.