Читати книгу - ""Я — донька ворога", Love"

Розділ 13: Лікар, що мовчав

Ми виїхали на світанку.
Соколов дав нам адресу — невелике село на півдні, майже біля кордону. Там, у старому будинку, жив колишній військовий лікар — Олег Семенович.
Людина, яка однією фразою могла зруйнувати легенду про нещасний випадок і вивести вбивць на світло.

Дорогою Софія мовчала. Тримала мою руку, ніби боялась відпустити.

— Ти боїшся? — запитав я тихо.

— Я боюся не того, що ми дізнаємось. А того, що буде після.
Бо правда — це не завжди звільнення. Іноді — вирок.

Я притис її пальці до губ.
— Ми пройдемо це разом. Як і все інше.

---

Будинок Семеновича був старий, дерев’яний. Двері відчинив сивий чоловік із гострим поглядом.

— Ви — від Соколова? — запитав одразу.

— Так. Ми шукаємо правду про ту ніч. Ви там були.

Він втягнув повітря, оперся на палицю.

— Заходьте. Але часу мало. Якщо вони дізнаються, що я говорю — мені кінець.

Ми пройшли в дім. Усе в ньому дихало минулим.
Старі фото. Медалі. Пожовклі вирізки з газет.

— Того вечора… я був черговим у підпільній клініці, — почав він. —
До нас привезли пораненого — Махмуда. Але він був уже майже мертвий.
Я знав, що це він. І знав, хто його приніс.

— Хто? — прошепотіла Софія.

— Людина, що працювала на поліцію. І на банду, яка тоді "кришувала" місто.
Артема Соколова змусили мовчати. І мені наказали нічого не бачити.
Але я зберіг зразок кулі. І в мене є звіт. Ніколи його не знищував. Бо вірив, що прийде день, коли правда комусь буде потрібна.

Він пішов до сусідньої кімнати. І повернувся з пожовклим конвертом.

— Тут усе. Докази. Імена. Ваша правда.

Я тремтів, коли брав конверт у руки.

— Але тепер вам слід бути обережними. Якщо ви це відкриєте — зупинитися вже не зможете.

---

Ми вийшли з дому.
Дивились на конверт, як на бомбу.
Бо саме нею він і був.

> І вперше ми не були жертвами.
Ми були тими, хто міг усе змінити.

 

---

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍