Читати книгу - "Гріховні звички, The goddess Aphrodite"

Глава 10

Аня все більше здавалася, що потрапила в пастку — не тільки емоційну, але й професійну. Робота в офісі, де вона колись була на передовій, тепер відходила на другий план. Вона віддавала все більше своїх завдань Максу, навіть коли це не входило в її обов'язки. Чим більше вона залучалася до його ігор, тим менше залишалося для її власної кар'єри, для її здобутків і досягнень. Вона прагнула його уваги і схвалення, і це стало її головною мотивацією.

Всі ці дрібниці — дедлайни, звіти, стратегічні ідеї, які вона колись впевнено виносила на обговорення, тепер передавались Максу. І вона знала, що він обов'язково виграє за її рахунок. Тільки так вона могла зберегти хоч якусь ілюзію того, що йому важливо, що він вважає її корисною.

Директор почав помічати цю зміну. Спочатку це здавалось йому нормальною еволюцією в колективі — хтось бере на себе більше, а хтось робить крок назад. Але з часом стало очевидним, що Аня більше не брала на себе ініціативи, а Макс, навпаки, став обличчям їхнього відділу, хоча за всією роботою стояла вона.

— Ти справжній переможець, Макс, — сказав директор під час чергової наради. — Твої ідеї і підхід просто вражають. Ти справді показав, як можна досягти результату.

Макс, усміхаючись, сприймав це компліментом, навіть не згадуючи про те, що ідеї і рішення приходили від Ані. Він був вправним маніпулятором і знав, як використовувати ситуацію на свою користь. Аня ж, спостерігаючи за цим, відчувала, як її власні досягнення починають розчинятися в його тіні. Але це було не важливо. Важливо було, щоб він її помічав, щоб вона була важливою для нього хоча б у цьому контексті.

— Все це — твоя заслуга, — відповів Макс, повертаючись до Ані після наради. Його голос був спокійним, майже не помітним, але вона чула в ньому щось таке, що змушувало її серце стискатися.

Аня не могла заперечити, що частина її тепер належала йому, що кожна частина її професійної реальності ставала такою ж ілюзією, як і все, що відбувалося між ними.

Вона вже не мала сили протистояти. Її бажання бути частиною його успіху витісняло її власні прагнення. Робота, яку вона коли-то так любила, тепер була лише інструментом у його руках. І хоча вона це розуміла, її глибоке внутрішнє бажання догодити йому, віддатися йому повністю, знову і знову забирало її гідність і самоповагу.

Макс став не тільки частиною її емоційного світу, але й її професійного життя. І кожен день, коли вона віддавала йому більше, вона ставала все менше самою собою.

Аня все більше відчувала, як робота стає лише фоном, а Макс — головною сценою її життя. Вона більше не переживала за терміни здачі проектів чи результативність своїх ідей. Все, що вона могла думати, — це як отримати його схвалення, як йому сподобатися, як зробити так, щоб він був поруч, щоб відчувати його присутність. Всі її думки крутяться навколо нього, і навіть коли вона сиділа за столом в офісі, вона не могла відірвати погляд від телефону, сподіваючись на повідомлення від нього або хоча б на одну коротку фразу в його сторону.

Вона більше не була тією цілеспрямованою, амбітною дівчиною, яка колись з гордістю виконувала свою роботу. Тепер для неї все було на другому плані. Вона почала більше часу проводити з Максом — на обідах, під час перерв, а іноді навіть залишалася на роботі пізно, щоб не упустити можливість бути поруч з ним, навіть якщо це означало працювати лише над його завданнями.

Макс, в свою чергу, відчував це і користувався її зосередженістю на ньому. Він став все більше вимогливим до її допомоги, підштовхуючи її до виконання задач, які були на нього нецікаві, але виглядали важливими для їхнього колективу. Він давав їй невеликі завдання, знаючи, що вона не відмовить, а потім знову залишав її на самоті, повертаючись до інших.

— Ти сьогодні працюєш більше, ніж я, — він знову спостерігав за нею, сидячи через стіл. Його голос був лагідним, але Аня знала, що це тільки гра. Вона посміхнулася, намагаючись не показати, як важко їй дається відчуття безвиході.

— Я просто хочу, щоб все було в порядку, — відповіла вона, хоча насправді її метою було зовсім не це. Вона хотіла, щоб він побачив, як вона важлива для нього, щоб він почав цінувати її більше.

Але Макс не мав наміру змінювати своє ставлення. Його посмішка ставала все більш маніпулятивною, і вона почала помічати, як він робить її залежною від себе. Він викликав у ній тугу за його увагою, змушуючи працювати для нього навіть тоді, коли робота вже була не цікавою.

Усі її думки, навіть коли вона сиділа на важливій нараді, були спрямовані лише на нього. Як він оцінить її сьогодні? Чи буде він звертати на неї увагу, чи залишить її в тіні? Кожен його погляд, кожне слово, навіть якщо воно було байдужим, здавались їй неймовірно важливими.

Коли на наступний день він сказав їй:

— Можеш залишитись після роботи? Мені потрібна допомога з кількома документами, — Аня відчула, як її серце забилося швидше. Це була її можливість знову бути потрібною йому. Вона без вагань погодилася, навіть не запитавши, чому це так важливо.

Весь її світ обертався навколо того, як Макс поводиться з нею, і вона відчувала, що її кар'єра, її інтереси, все, що вона колись прагнула досягти, відходить на другий план. Вона більше не була зацікавлена в розвитку, в досягненні своїх особистих цілей. Вона ставала лише частиною його планів, його ігор, його обличчям у цьому професійному світі.

І кожен раз, коли вона бачила його впевненість, відчувала себе все менш важливою, як ніби все, що вона робить, вже не має значення, якщо він не помічає це.

 

Співпраця з Максом на роботі ставала дедалі інтенсивнішою. Аня все більше занурювалася в робочі проекти, але не для себе, а для нього. Макс делегував їй завдання, які насправді не вимагали особливої уваги, але Аня, сповнена бажання бути корисною, приймала їх без вагань. Вона писала звіти, готувала презентації, вирішувала організаційні питання, які вже давно мали б бути автоматизовані. І все це вона робила, щоб залишити після себе слід у його очах.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍