Читати книгу - "Тінь серед світла, Деріка Лонг"

Розділ 4.1

Вечір був спокійний, безтурботний, і разом із Мирославом Оксана насолоджувалася тишею, що панувала навколо. Вони сіли в машину і рушили в сторону орендованого будинку. Як тільки вони доїхали, Оксана зацікавлено подивилася навколо — цей куточок природи здавався ідеальним для відпочинку. Легкий вітерець погойдував дерева, а від вікон будинку відкривався захоплюючий вигляд на зелені поля. Мирослав, помітивши захват в її очах, злегка посміхнувся, розуміючи, що вибір місця був вдалим.
— Тут буде добре, — сказав він, виводячи її з машини. — Залишимо все позаду і просто відпочинемо.

Оксана кивнула, вдихаючи свіже повітря. Вона відчувала, що цей день має бути особливим, навіть якщо вона ще не розуміла, чому.

Будинок був просторий, з великими панорамними вікнами, через які видно було зелені луки. Вони зайшли в будинок, і Оксана одразу помітила, що все тут випромінювало затишок. Біла дерев’яна підлога, легкі тканини на меблях, невеликі свічки, що вже горіли на столі — усе створювало атмосферу спокою.

Мирослав уважно оглянув її, помітивши, як вона оцінює обстановку. Підійшов до неї і з ніжністю запитав:

— Зручно?

— Це просто ідеально, — відповіла Оксана, і його серце трохи стрепенулося від цієї реакції. Він знав, що насправді вона дуже вразлива до деталей, і це було саме тим, що він хотів дати їй.

Вони сіли за стіл, де вже була приготована легка вечеря. Взявши по келиху вина, вони почали розмовляти про те, що їх хвилювало. Оксана розповідала про свою роботу, про звичайний день у магазині, про подругу Настю, яка завжди була її підтримкою. Мирослав, в свою чергу, ділився історіями з подорожей, згадавши, як любить відпочивати на природі. Він говорив про спокій, який дають гори чи ліс, про важливість тиші для його душі. Ця розмова допомогла їм ще більше зблизитись.

Оксана з подивом помітила, наскільки Мирослав, цей сильний і впливовий чоловік, міг бути м’яким і делікатним у своїх словах. Вона не очікувала від нього такої глибини і уважності.

Після вечері вони вийшли на балкон, щоб насолодитися нічним повітрям. Вітер лагідно тягнув до себе волосся Оксани, і Мирослав, не стримуючись, злегка погладив її по спині.

— Ти завжди така відкрита для всього нового, — сказав він, дивлячись на неї, і в його голосі звучала теплота. — Я помітив це, ще коли ми вперше зустрілися.

Оксана відповіла усмішкою, відчуваючи, як серце все більше відчиняється перед ним. Вона не могла пояснити, чому саме він так притягує її. Все було не тільки в зовнішності або його силі. Вона відчувала, що це глибше — в його внутрішній мудрості і здатності розуміти.

Після цього вони вирушили в джакузі, де тиха музика і тепла вода допомогли їм розслабитись. Мирослав знову показав свою турботливу сторону, допомагаючи їй спуститися в воду, поклавши руки на її плечі. Оксана відчула тепло його рук, і це розтопило залишки її сумнівів. Вони розмовляли про прості речі — про життя, про мрії, але кожне його слово звучало так, ніби він відкривав частинку себе для неї.

— Я не можу тебе не помітити, — тихо сказав Мирослав, повернувшись до неї. — Ти особлива, Оксано. Ти навіть не уявляєш, як багато значиш для мене.

Її серце забилося швидше. Вона дивилася в його очі, і в них було стільки щирості, що вона не змогла стримати поцілунку. Легкий і ніжний, він був для неї подібним до вогню, який лише починається горіти, але вже приносить тепло.

Ніч продовжувалася, і з кожною миттю вони ставали ближчими, не вимовляючи зайвих слів, просто віддаючись моменту. Ті поцілунки були ніжними, а дотики — такими легкими і водночас пристрасними, що Оксана навіть забула, коли розпочався цей вечір і коли вона остаточно дозволила собі бути з ним.

 

Вранці, після ніжної ночі, Оксана прокинулася рано, її думки були сумбурні. Вона не могла позбутися відчуття того, що пережила щось важливе і незабутнє. Проте коли вона побачила годинник, зрозуміла, що у неї є обов'язки.

— Ти не встигаєш? — тихо запитав Мирослав, спостерігаючи за тим, як Оксана поспішає зібрати речі.

— Так, мені треба йти в магазин, — відповіла вона, намагаючись не виглядати засмученою. — Є одна проблема, яку я повинна вирішити.

Мирослав підняв брови. Він не міг зрозуміти, чому Оксана, після такого чудового дня, вирішила відправитися на роботу в вихідний.

— Але ти ж сказала, що сьогодні вихідний, — сказав він, зацікавлений.

— Я знаю, але виникла неприємна ситуація з поставкою книг. Це дрібниці, не варто переживати, — пояснила вона, кидаючи погляд на нього, але вже на виході з кімнати.

Мирослав не став заперечувати, хоча й відчував, що це не просто дрібниці для неї. Він не мав наміру її переконувати, і хоч йому хотілося допомогти, він розумів, що це її робота, її турботи. Він забрав її до машини.

— Якщо тобі треба допомогти, ти знаєш, де мене знайти, — сказав він, поки вони їхали в місто.

Оксана посміхнулася і тихо відповіла:

— Я справлюсь, все буде добре.

Вони приїхали до книжкового магазину, і Оксана вийшла з машини, хвилюючись. Вона завжди прагнула робити все сама.

Як тільки Оксана зайшла в магазин, вона побачила свою колегу Інну. Її погляд був холодний і байдужий.

— Ти що, насправді сюди приїхала в таку годину? — запитала Інна, стоячи біля стійки, з виразом обличчя, який не обіцяв нічого доброго.

Оксана не стрималася.

— Ти все-таки викинула нові книги в смітник? — спитала вона, намагаючись залишити спокійний тон, хоча всередині її все кипіло від обурення.

Інна лише знизала плечима, не зважаючи на те, що Оксана вже знала, хто винен у проблемі з поставкою.

— Ти що, хочеш ще раз мені це нагадати? — Інна скривила губи. — Ти сама все це зробила, а тепер приїхала тут бігати.

Оксана відчула, як серце стискається від несправедливості. Її слова, хоч і неприємні, не були чимось новим. Вона вже давно відчула, що Інна не хоче допомагати їй.

Але коли керуюча зайшла до магазину, ситуація стала ще складнішою.

— Оксана, — сказала вона холодно, — я тільки що дізналася, що через вашу помилку ми втратили всі ці книги. Тепер ти маєш заплатити за них. Всі зіпсовані.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍