Читати книгу - "Між рядками наших сердець, Ліліт Вайсс"

Розділ 11: Тіні минулого

Єва прокинулася рано, коли ще було досить темно, і сонце лише починало підніматися за обрій. Вона не могла заснути, тому що в голові крутилися думки. Останнім часом її життя з Марком стало більш спокійним і передбачуваним, але іноді Єва не могла позбутися відчуття, що їй не вистачало чогось важливого. Щось, що вона ще не зрозуміла, але відчувала, що воно було поряд.

Вона вирішила, що час вирушити на прогулянку. Відчуття ранку приносило їй спокій, а також можливість розібратися в собі. Можливо, це було звичайне похмуре небо, яке не обіцяло сонячного дня, але Єва все одно вирушила до парку. Вона зазвичай ходила туди, коли відчувала, що потрібна тиша, щоб зрозуміти, що відбувається в її душі.

Але цього разу, коли вона вийшла на свою улюблену алею, вона помітила щось дивне. Відстань, що була між нею і Марком, почала збільшуватися. І це було не через їхні стосунки, а через невидиму стіну, яка росла на межі їхніх сердець.

Єва зустрілася з поглядом свого відображення у воді ставу, в той момент, коли вона сіла на лавку. Вона зітхнула, спостерігаючи за хвилями, які повільно ковзають по поверхні. Як це так сталося? Як все ще можна відчувати цей дисонанс, коли ти знаходишся поруч із людиною, яку любиш?

Їй не було звично переживати такі моменти з Марком. Вона не знала, чи це було лише її внутрішнє відчуття, чи дійсно він віддалявся. Але Єва чітко відчула — між ними залишалася непомітна тріщина.

Повернувшись додому, вона не змогла знайти спокій. Мобільний телефон дзвонив кілька разів, але вона не відповідала. Вона відчувала, що потребує більше часу для себе. Відносини з Марком стали серйозними, і це здавалося правильним і навіть чудовим, але цей новий етап у їхньому житті почав ставати важким. Єва не знала, чи це лише її переживання, чи ж вони дійсно потребують часу, щоб пересвітити один одного, щоб знову повернутися на той шлях, який вони обрали.

Але найбільше вона боялася, що час може забрати щось важливе з їхніх стосунків — це відчуття легкості, яке виникало на самому початку. Чи могла б вона знову відчути ту магію, коли все здавалось таким простим і безтурботним? Чи не розчаруються вони одне в одному, коли доведеться зіткнутися з темними сторонами їхніх життів, які обидва намагалися приховати?

Того вечора, коли вони зустрілися після школи, Єва відчула, як її серце б'ється швидше, коли вона побачила Марка. Але цього разу він не посміхався, як раніше. Щось було не так. Щось змінювалося між ними, і це вже було більше, ніж просто відстань.

"Марк," — почала Єва, намагаючись побороти свої тривоги, "я хочу поговорити."

Він подивився на неї з серйозним поглядом, і знову та напруга між ними відчулась.

"Що сталося?" — запитав він, але його голос не був таким легким, як зазвичай.

Єва спробувала знайти слова, які допомогли б їй пояснити свої переживання.

"Я не знаю, що відбувається, але останнім часом здається, що між нами з'явилося щось, що не можна просто ігнорувати," — сказала вона, її голос ледь не зірвався.

Марк замовк на кілька секунд, і Єва зрозуміла, що він теж переживає. Щось приховане стало важким для них обох, і тепер вони мали пройти цей шлях, не знаючи точно, куди вони йдуть.

"Може, ми справді потребуємо трохи часу, щоб зрозуміти, що з нами відбувається," — відповів він, і в його словах Єва відчула деяке сум'яття.

Їй було боляче чути це, але, мабуть, це був правильний крок. Вони обидва повинні були розібратися в своїх почуттях, перш ніж продовжити рухатися далі. І хоча це була важка розмова, Єва знала, що це було необхідно.

"Можливо," — погодилася вона, глибоко зітхнувши. "Ми повинні зрозуміти, що нам потрібно."

Вони пішли додому по різних напрямках, і Єва відчула, як в її душі виникає порожнеча. Вона не знала, що принесе майбутнє, але це був момент, коли обидва мали зупинитися і подивитися, що сталося з їхніми почуттями. І хоча вона боялася того, що може трапитись, вона також знала: щоб стосунки були справжніми, вони повинні пройти через це разом, навіть якщо це важко.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍