Читати книгу - "ТaЄмнa СимфонІя, Yana Letta"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Небо прояснилось наступного ранку, але всередині Марти залишався буревій. Андрій це відчув одразу, щойно вона переступила поріг філармонії. Її постава — рівна, погляд — прямий, але щось у тому, як вона тримала скрипку, було інакше. Не впевнено, як завжди, а натягнуто, як тятива перед зривом.
Андрій мовчки спостерігав. Сьогодні він вирішив не грати — відчував, що музика має литися лише з неї. Бо щось боліло в її серці, і ця музика могла бути єдиним способом вижити.
Марта стала в центрі сцени, не дивлячись ні на нього, ні на залу. Вона не відкрила нот, не гортала зошити. Просто піднесла скрипку до підборіддя і почала грати.
Перші звуки були різкими, грубими — ніби вона боролася зі струнами, не грала на них. Але кожна наступна нота виривалась глибше. Високі, як крик. Низькі, як плач. Мелодія перетворювалась на емоційну бурю — незграбну, розірвану, жорстоку у своїй щирості.
Андрій сидів, не дихаючи. Він бачив, як її тіло напружується, як смичок шліфує струни без жалю. Це була не музика — це був вибух. Сповідь без слів. Звинувачення без адресата. Біль, який не просить вибачення.
І в якийсь момент... скрипка замовкла.
Не тому, що мелодія завершилась. А тому, що струна — порвалась.
Смичок випав з руки. Марта стояла, опустивши голову, ніби весь світ раптом вирішив встати проти неї.
— Вибач, — прошепотіла вона, не піднімаючи погляду.
Андрій повільно підійшов. Він не питав, що сталося. Не просив пояснень. Просто був поруч.
— Не вибачайся, — відповів тихо. — Це був найправдивіший твій виступ.
Вона підняла очі — червоні, вологі. Але не слабкі. Зі сліз пробивалась сила, яка лякала і захоплювала водночас.
— Я ненавиджу, коли музика зраджує, — сказала. — Коли я граю не тому, що хочу, а тому, що не можу мовчати.
— Це не зрада. Це — правда. А правда завжди болить.
Марта сіла на край сцени, тримаючи інструмент з порваною струною, ніби це було щось більше, ніж просто дерево й метал. Ніби це було її серце.
— Колись… — почала вона, але зупинилась. — Ні, не зараз.
Андрій не наполягав. Він знав: вона скоро розповість. Не тому, що мусить. А тому, що хоче. І коли це станеться — він буде готовий слухати.
Філармонія затихла. Але ця тиша не була пустотою. Вона була — наслідком грому. І передвісником нового звучання.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «ТaЄмнa СимфонІя, Yana Letta», після закриття браузера.
