Читати книгу - "Син Начальника сиріт"

Керівник особисто повідомив цю печальну новину рідною мовою гостей. Сенатор і Великий Керівник почали швидку бесіду про державні взаємини, важливість дипломатії та світле майбуття, і Ґа складно було встигати перекладати за ними.

Він бачив, як Ванда роздивлялася Сан Мун, її ідеальну шкіру в білосніжному чосон-оті, тонку чоґорі, яка ледь не світилася зсередини, тоді як сама Ванда була вбрана в чоловічий вовняний костюм.

Потім було багато усмішок, і втрутився Томмі, звернувшись до Великого Керівника корейською.

- Від народу Сполучених Штатів, - мовив він, - ми підносимо вам ручку миру!

Сенатор презентував ручку Великому Керівникові, висловивши надію, що нею буде підписана довготривала угода. Великий Керівник помпезно прийняв ручку, а тоді плеснув у долоні, викликавши командира Пака.

- І ми теж маємо для вас подарунок, - сказав Великий Керівик.

Ґа переклав:

- І у нас є для вас подарунок миру.

Командир Пак рушив до гостей із парою книготримачів з носорожого рогу, і Ґа стало ясно, що Великий Керівник нині цяцькатися з американцями не збирається - він усерйоз надумав завдавати їм болю.

Томмі надійшов, щоб перейняти той дарунок, а сенатор удав, що не помітив.

- Може, - сказав сенатор, - настав час обговорити нашу справу.

- То дурниці! - відказав Великий Керівник. - Ходімо, відновимо наші стосунки за музикою та обідом. Попереду чимало сюрпризів.

- Ми прибули по Еллісон Дженсен, - мовив сенатор.

Це ім’я Великого Керівника роздратувало:

- Але ж ви шістнадцять годин провели в польоті. Час підбадьорити дух. Кому б забракло часу послухати дитячий ансамбль акордеоністів?

- Перед вильотом ми бачилися з батьками Еллісон, - сказав Томмі по-корейськи. - Вони дуже хвилюються за неї. Перш ніж ми зробимо будь-що, нам потрібна певність, ми маємо поговорити з нашою громадянкою!

- Вашою громадянкою? - відрубав Великий Керівник. - Спершу поверніть украдене в мене. Тоді й про дівчину поговоримо.

Томмі переклав, сенатор заперечно похитав головою.

- Наш народ урятував її від певної смерті в наших водах! - сказав Великий Керівник. - Ваш народ вторгався в наші води, незаконно висадився на наше судно й викрав у нас цю річ. Я отримаю те, що ви вкрали, перш ніж ви отримаєте те, що ми врятували! - Він помахав рукою. - А тепер - культурна програма!

Наперед вибіг ансамбль хлопчиків-акордеоністів і з дивовижною точністю заграв «Наш батько - Маршал». Вони завчено всміхалися, а натовп знав, коли треба плескати в долоні й кричати: «Полум’я Маршала - вічне!»

Сан Мун, у якої за спиною стояли власні діти, не зводила погляду з малих акордеоністів, які грали ідеально в унісон, як тільки могли, над силу намагаючись випромінювати щастя. Вона мовчки заплакала.

Великий Керівник помітив її сльози і те, що актриса знову стала вразливою істотою. Він дав знак командирові Ґа: час готуватися до співу Сан Мун.

Ґа провів її крізь натовпи до краю злітної смуги, де аж до електричної огорожі льотного поля була лише трава, на якій валялись іржаві деталі літаків.

Сан Мун повільно роззирнулася серед отого ніщо, яке оточувало їх.

- У що ти нас вплутав? - спитала вона. - Як ми взагалі вийдемо звідси живими?!

- Спокійно, - заспокоїв він. - Віддихаймося.

- А що коли він і справді суне мені ніж заради якогось випробування вірності? - Тут її очі стали зовсім великими. - А що коли мені дадуть ніж - і то вже буде не випробування?!

- Ну не проситиме ж тебе Великий Керівник зарізати американку на очах у сенатора.

- Ти його все-таки не знаєш, - мовила вона. - Я бачила, що він на моїх очах робив на гулянках - із друзями, з ворогами. Йому байдуже. Він може зробити що завгодно, що тільки захоче.

- Але не сьогодні. Це ми сьогодні робимо все, що хочемо.

Вона розсміялася - хоча й нервово, настрашено:

- У твоїх вустах такі заяви гарно звучать. Справді хочеться в це вірити.

- То чого ж?

- А ти справді оте робив? - спитала вона. - Справді завдавав людям болю, викрадав когось?

Командир Ґа сказав:

- Стій, я в цій історії позитивний герой!

Вона недовірливо засміялася:

- Позитивний, кажеш?

Ґа кивнув:

- Вір-не-вір, а герой тут - я!

І тут вони побачили, як до них на швидкості з два кілометри на годину суне товариш Бук на низенькому автонавантажувачі, призначеному для авіадвигунів. На ланцюзі лебідки висіла перевдягальня Сан Мун.

- Мені була потрібна більша машина! - крикнув їм Бук. - Ми, будуючи цю штуку, цілу ніч провозилися. Я б її нізащо не залишив там!

Храм опустили, деревина затремтіла й рипнула, але срібний ключик Сан Мун відімкнув двері. Усі троє зайшли всередину, і Бук показав, як відчиняється задня стінка перевдягальні - на зразок воріт загону для худоби, куди якраз проходив вилоподібний захват автонавантажувача.

Сан Мун підійшла до товариша Бука. Вона погладила йому лице кінчиками пальців і уважно поглянула в його очі. Так вона йому подякувала. Чи, може, попрощалася з ним. Бук дивився їй в очі, скільки зміг, а тоді розвернувся й побіг до свого автонавантажувача.

Сан Мун перевдяглася, не соромлячись свого чоловіка, а коли він зав’язував їй пояс, спитала:

- У тебе справді більше нікого нема?

Коли він нічого на це не сказав, уточнила:

- Ні батька на пораду, ні матері, яка співала тобі колискові? Ні сестер?

Він вирівнював вузол на спині.

- Будь ласка, - попросив він. - Зараз ти маєш виступати. Дай Великому Керівникові саме те, чого він хоче.

- Я, коли співаю, не володію собою, - сказала вона.

Невдовзі вона в синьому вбранні вже була разом із чоловіком біля Великого Керівника. Був кульмінаційний момент номера юних акордеоністів, коли хлопчики стояли одне в одного на плечах по троє. Ґа бачив, як Кім Чен Ір опустив погляд: дитячі пісеньки - бадьорі, сповнені нескінченного ентузіазму - справді брали його за душу. Коли пісня скінчилася, американці поплескали в долоні, але зовсім безгучно.

- Нам треба почути ще одну пісню, - оголосив Кім Чен Ір.

- Ні, - сказав сенатор. - Спершу - наша громадянка.

- Моя власність! - торгувався Великий Керівник.

- Гарантії! - відповів Томмі.

- Гарантії, гарантії… - пробурмотів Великий Керівник. Він розвернувся до командира Ґа: - Можна ваш фотоапарат?

Посмішка на обличчі Великого Керівника сповнила Ґа нового страху. Ґа вийняв із кишені свій апарат і дав його Великому Керівникові, а той повів юрбу до своєї машини.

- Це він куди? - не зрозуміла Ванда. - Іде геть, чи що?

Великий Керівник заліз на заднє сидіння свого «мерседеса», але машина не