Читати книгу - "Золотий маг. Книга 1. Зерно"

class="book">— Ну, не мало. Калюжа була велика і брудна. Там явно не тільки вода була, — посміхнувся він, згадавши мокрих нападників.

— Гаразд, з цим розібралися. Але ж небезпечного ворога ти собі нажив, Ніку. Навіть не одного. Езер і його дружки точно запам’ятають надовго таке приниження. Все, досить, давайте йдіть, — виштовхав їх з кабінету директор.

Вийшовши в коридор, вони відразу потрапили в обійми професора Атавхаї.

— Ну що, все добре? — запитав демон.

— Ти чого тут стирчиш, учнів лякаєш, величезна нянько? — жартома зображуючи гнів, накинувся на Атавхаї Хранитель. — Ти думаєш, що я там для меблів був? Нічого з твоїм Ніком не сталося. Правда, замість того щоб втертися в довіру до королівського двору, він собі там ворогів накопичує.

— Ніку, а ти чому на заняття до мене не приходиш? — змінив тему Атавхаї, миттєво забувши хвилювання, коли небезпека для учня минула.

— Та я вже кілька днів збирався, але мене так завантажили заняттями з основних магічних видів, що ввечері ледве ноги піднімаю. Та ще доводиться щодня ходити в кімнату медитацій для підзарядки магічною енергією, я вже не кажу про вечірню пробіжку, — поскаржився на своє життя Нік. — Багукхане, ну ти ж можеш трохи легший мені графік складати, щоб я міг і до Атавхаї ходити займатися?

— Так, ви обидва, — сміючись, наїхав на них Хранитель. — Будете плакатися, взагалі так загружу, що ти до Атавхаї на заняття потрапиш тільки через рік.

— Ну, не хочеш заняття зменшувати, хоча б пробіжки скасуй. Я замість них краще Некромантією позаймаюся — продовжував канючити Нік, незважаючи на погрози Хранителя.

— Знаю я вас. Буде сидіти й базікати. Поки важливіше займатися основними видами.

— Ось так завжди. Ти постійно вважав мою магію чимось нижчим, — закипів демон.

— Здорованю, не дратуй мене. А то й Касталатусу поставлю самі заняття з магії Води, — жартома почав дражнити того Багукхан.

— Який же ти дрібний, вредний старий, — не залишився в боргу демон.

Нік трохи розгубився, але помітно було, що жартівлива суперечка приносила задоволення обом учасникам. Він навіть підозрював, що ці двоє вже не одне десятиліття займаються цим, при цьому залишаючись хорошими друзями. В черговий раз пообіцявши заходити частіше, залишив цих двох дивовижних істот й далі лаятися та пішов обідати.

Тиждень підходив до завершення. Нескінченні заняття почали сильно вимотувати. Настрій був паршивий, найсильніше злило те, що, в порівнянні із заняттями з Ліною, тепер інформація запам’ятовувалася гірше, а магічні вправи давалися значно важче. У такі дні він лаяв себе за подарунок захисту думки, який випросив у Вищого. Учні, які з ним тільки почали вчитися, вже поглядали на нього з насмішкою, вважаючи його трохи тупеньким. А йому доводилося мовчати і ходити щовечора, поки всі відпочивали, на додаткові заняття з різних видів магії. Хранитель почав втілювати свої погрози завантажити його ще більше. На відміну від минулих тижнів, цього разу він поставив пару занять й на суботу. І поки інші купалися, стриглися, приводили себе в порядок та відпочивали, він займався. Добре, що додаткових занять було всього два. Одне з Квітою, друге з Атавхаєм. Не дивлячись на взаємну симпатію, на заняттях Квіта не давала йому поблажок. Радувала його не тільки можливість побути поруч з нею, постійно доводячи її до сказу своїми підколами і жартами, але й те, що у нього почали потроху виходити заклинання магії Води. Він думав, що найкраще будуть виходити заклинання магії Вогню, але через те, що займатися ними доводилося рідко і крадькома, то у використанні магії Води він просунувся далі. Другим заняттям в суботу була Некромантія. Його здатності до цього виду магії не були зафіксовані офіційно, тому призначення таких занять проходило таємно. На загальній дошці занять учнів першого року навчання у нього були розписані заняття, як у всіх, але щоранку Хранитель видавав йому записку з його особистим розкладом, де вказувалися додаткові уроки. Як і припускав Багукхан, великої користі з Некромантії так і не вийшло. Атавхаї на радощах, що Нік прийшов вперше займатися, зовсім забув про обов’язки вчителя і дві години пролетіли за столом та приємною бесідою.

Вихідний трохи поліпшив настрій. Можна було хоча б на день забути про навчання, уроки, книжки і заклинання. Провівши півдня з Касталатусом і Матотору в прогулянці по місту, Нік попрощавшись з друзями, як зазвичай, відправився в майстерню до Окертуза. Він поки не хотів знайомити їх. Йому подобалася затишна сімейна атмосфера у коваля і він не хотів її псувати.

— Привіт, Ніку. Чого ти так довго сьогодні? — радісно зустріла його Істер, донька Окертуза, та кинулася йому на шию.

— Здрастуй, Істер. Обережно, а то розсиплю пиріжки — йому було приємно, що Істер його завжди чекала. І однією з причин було те, що він приносив кошик пиріжків, які так любили всі в майстерні.

— А тебе вже давно чекають гості, — сказала дівчинка, відпускаючи Ніка й забираючи у нього кошик.

— І хто ж це може бути?

— Ну пішли, пішли швидше. Подивишся, — не відповіла мала, але потягла його за рукав в майстерню.

— А, Ніку, привіт, — на ганку його зустрів Окертуз. — Тут тебе вже дві години твій знайомий чекає.

— Добрий день, Ніку, — долинув з-за спини Майстра чийсь голос. А потім збоку з’явилася голова Цифріта.

— Привіт, Цифріте. Ти що тут робиш?

— Прийшов тебе побачити і ще раз подякувати, — відповів учень-скарбник, вибираючись з-за широкої спини Майстра Окертуза. Вигляд у нього був значно краще, ніж коли вони розлучилися тиждень тому. Губа все ще була розбита, але вже стала нормального розміру. Синці під очима майже зникли.