Читати книгу - "Пташиний спів"

мав штанів-кльош. Там у крамницях просто немає інших.

Вона пройшла до спальні й знайшла старі вельветові штани та светр, який не ображав її почуття прекрасного. Роберт вдав протест проти її втручання у ці аспекти його життя, але насправді йому було приємно. Йому подобалося, що Елізабет знається на таких речах, а також тішило, що їй не байдуже.

Перевдягнувшись у пристойний одяг, він зробив їм напої і тепер стояв, обіймаючи її, поки вона готувала з принесених продуктів. Саме такі моменти йому подобалися найбільше: приємне передчуття і весь вечір попереду.

Поки вони вечеряли, він розповідав про свою роботу та про людей, з якими познайомився, а Елізабет ставила багато питань. Він боявся, що їй буде нецікаво, та вона вочевидь вподобала його сардонічні описи різних переговорів та ділових обідів, на яких він бував.

Їм вдалося провести увесь вечір та ніч у близькій гармонії без розмов про рішення, які їх чекали. Роберт був радий, і Елізабет також, легко полишаючи його вранці, була у піднесеному настрої.

У суботу зранку зателефонувала Франсуаза та повідомила, що знайшла ще двадцять записників на горищі. Елізабет поїхала їх забрати. Ввечері робити було нічого, тому вона надовго занурилась у ванну, та, не турбуючись про вечерю, зайнялась записниками. Можливо, їй вдасться досягти успіхів там, де Бобу не пощастило.

Після ванни стало прохолодно, тому вона увімкнула камін у вітальні. Цікаво, чи існує закон, що забороняє страйкувати робітникам газової промисловості? Усі інші взимку постійно страйкували — причому ніби притримуючись якогось визначеного порядку. Якщо раптом подачу газу припинять, чи владнає це армія ? Елізабет, наприклад, у такому випадку завжди може поїхати до матері — в її будинку нафтове опалення. Доведеться узяти місіс Кіріадес з собою — ця дама і дня не проживе в холоді...

Думки Елізабет повернулися до записників. Вона зручно скрутилася на дивані в халаті та відкрила перший. Тут під обкладинкою стояла дата: 1915 рік. В усіх щоденниках були дати: від 1915-го до 1917-го. Той, котрий вона віддала Бобові, був за 1918 рік. У деяких щоденниках поміж інших були і записи англійською: «О десятій повернувся до шт. р. Від Грея і досі ніяк відомостей про наступ». Елізабет зраділа, побачивши прізвище «Грей», їй вдалося доторкнутися до минулого: воно вже більше не було історією, а стало її досвідом.

Вона безладно гортала записники. Тут були детальні нотатки про кожен день війни. А проте після довгого запису від 30 червня 1916 року майже два місяці не було ані слова. Невже щось сталося?

Вона надягла свої окуляри для читання та узяла інший записник. Раптом подзвонили у двері. Невдоволена неочікуваним візитом, вона пішла у коридор та натиснула кнопку домофону:

— Так?

Почулося потріскування та гудіння.

— Це я.

— Хто «я»?

— Стюарт, звичайно. Відкривай уже, тут страшенно холодно.

У Елізабет впало серце. Господи. Стюарт. Вона ж запросила його у гості.

— Підіймайся. Я тут... я приймала ванну. Підіймайся, — вона натиснула іншу кнопку та лишила двері відчиненими, а сама побігла до спальні.

Стягнувши з носа окуляри, вона швидко продерла гребінцем волосся та скромніше загорнулася в халат. У відчинені двері постукали — напевно, він біг сходами. Зустрівши його, Елізабет підставила щоку для поцілунку.

— Вибач, я трохи затрималася, — почала вона.

— Гммм, тому це на сходах нічим смачним і не пахне?

— Проходь, проходь. Вибач, у мене тут гармидер, — усюди на підлозі лежали щоденники, ще зі сніданку стояла чашка з-під кави. Взагалі, ставало зрозуміло, що вона нікого не чекала, — не вистачало лише одягу, який би сушився перед каміном.

Стюарт зробив вигляд, ніби нічого такого не помічає.

— Я тут дещо приніс, — він простяг пляшку вина в паперовому пакеті.

Вона розгорнула пакет.

— О, дуже мило. Мюскаде. Це щось дуже особливе? Нічого не знаю про це вино.

— Я думаю, тобі сподобається.

— Вибач, я тільки перевдягнуся. І ще раз вибач за такий хаос. Тут у мене знайдеться щось випити — не соромся.

Елізабет одягалася і тихенько лаялась. Вона обрала темно-синю вовняну спідницю до колін, під неї надягла вовняні колготки та чоботи. Залишилося знайти щось на верх. Не хотілося виглядати зовсім не модно, та робити нічого: усе одно доведеться виходити на шалений холод, аби купити їжі. Вона витягла з комоду гольф, а з шафи — старий шкіряний жакет. Часу на макіяж не було, так що Стюарту доведеться сприймати її au naturel[15]. Яка страшна думка... Вона швидко причісувала волосся. Ліндсі й уявити б не могла, що таке може статися з Елізабет, — вона ж сприймає подругу як доволі врівноважену людину. Швидко начепивши пару червоних сережок, вона повернулася до вітальні.

— О, яка трансформація! Просто чудово! Ти...

— Тут така справа... Я забула купити спагеті. Хотіла приготувати спагеті — і забула їх купити, можеш уявити? Так що я на хвилинку вийду до крамниці. Тобі щось купити? Цигарок, може? Вмикай телевізор, випий ще щось. Я за хвилинку повернуся.

Вона вислизнула за двері так швидко, що Стюарт навіть не встиг заперечити. На Прід-стріт був супермаркет, де вона й