Читати книгу - "Повстала з попелу, Делісія Леоні"

Розділ 17.

Останній розділ)))

— Кожен із нас має свою долю. І доля дівчини вже вирішена, на жаль.

Я заплющив очі і, відкинувши голову назад на спинку свого крісла, замислився. Серце розривалося на шматки, і вперше я відчув щось нове, крім злості, що наповнювала мою душу.

— Будь-який наш крок приведе до одного фіналу, Хаосе. Ти – бог і сам знаєш це.

Я повільно і глибоко видихнув. Втомленим поглядом обвів кімнату і зупинився на Цортікусі.

— Навіщо ти прийшов? – з обуренням спитав я.

Чоловік знизав плечима і посміхнувся.

— Я виховував синів не для того, щоб зрештою втратити хоч одного з них.

Я вдивився в дзеркало Життя, трохи перемотав історію назад. Людиною бути дуже прикро лише через одну причину: ти – смертний. Тулай не зміг стримати своєї ненависті до мене. Але моя смерть не принесла йому полегшення, про яке він мріяв все життя. І він не зміг зайняти своє місце в цьому світі, тому що відчайдушно потребував... батька, якого знайшов і втратив.

— Ти правильно сказав: у кожного з нас своя доля. Але також погоджусь із Деміаном: не боги керують людьми, а самі люди.

— Вони не можуть бачити те, що ти бачиш. Не можуть змінити свою долю, Хаосе. Знаєш, ти завжди був більш… людяним, ніж решта моїх дітей.

— Напевно, саме тому я керую нижнім світом? Ближче до людей? – гірко посміхнувся я. – І вже дозволь запитати, хто з нас першим вибрав життя поза нашими світами? І також зауважу, з докором до речі, що ти рятуєш людей не своїми цілющими травами.

— Правильно, сину мій! Я керую їх життям за допомогою своєї божественної сили. Я, саме я керую, а не вони самі.

Я іронічно хмикнув, а потім перевів погляд на застиглу картинку на дзеркалі Життя.

— І що ти зробив би на моєму місці? – глухим голосом спитав я. – Минулі помилки переписати навіть нам не під силу. Що зроблено те зроблено.

Мовчання затягувалося, і я перевів погляд на батька, якого не бачив століть… багато століть, щоб не впізнати його.

— Відпусти своє минуле. Воно, на жаль, подарує лише смерть тим, хто тебе покохає.

Я знову подивився на зображення мертвої дівчини. Гірка істина раптом постала перед очима.

— Виходить, коли я спустився на землю в тіло Деміана, тоді Рейлі вирішив, що настав час знищити людство?

— Одна помилка породжує іншу. Ти чудово знаєш свого брата. По-перше, він противник будь-якого втручання богів у земне життя. А по-друге, люди справді стали вважати, що боги їм не потрібні. І яскравий приклад – Деміан. Якщо він стане королем, знищить жерців, залишиться живим, він заборонятиме віру в нас і будь-яку згадку наших імен.

— Я хочу побути на самоті.

Я провів рукою над дзеркалом Життя, що лежало на столі, закрив бачення майбутнього і підійшов до вікна. Яскраве світло заливало кімнату і сліпило очі. Я хотів почути звук його кроків, але довелося обернутися і запитливо дивитись на батька.

— Майбутнє не змінити, Хаосе, як і минуле. Одна помилка породжує низку інших. Пробач усіх, хто завдав тобі болю та відпусти їх. Відкрий себе справжньому майбутньому.

Я замислився над його словами і хмикнув.

— Тоді запитаю повторно: навіщо ти тут у такому разі? Ні ти, ні я нічого не змінимо. Але ти… здається, знав про те, що станеться, правда?

— Я створив цей світ, Хаосе, мені відомо трохи більше, ніж моїм синам, — хитро посміхнувся Цортікус і швидко залишив мене, не давши більше поставити жодного питання.

Де ж моя перша помилка? Моє кохання до земної жінки? Народження дитини? Чи щось інше? Я знову підійшов до столу та викликав бачення Вікторії. У мене було таке стійке відчуття, що я справді її вже знав. Цортікус показав мені те, що мало статися, якби я зараз уселився в тіло Деміана. Але ж… до цього моменту, до появи батька я навіть уявлення не мав, що Лорі жива, що в неї є дочка, що Деміан веде свою гру, що він – не просто мисливець. А також я не знав, що Тулай –  король.

Це все, наче вже було в моєму житті. Майбутнє не змінити. Якщо дзеркало Життя показує дівчину мертвою, значить, я все ж таки прийму рішення і займу місце Деміана? Але забуду все, що тільки-но бачив на власні очі? Як таке можливо?

У батька неможливо було щось докладніше дізнатися, якщо він сам не захоче розповісти істину. І цього разу – він не хотів. Якщо ж я послухаюсь його поради, то… Деміан помре. Торі стане вільною. Рейлі не захоче втручатися у житті людей. Але Тулай, мій син?! Він, як і раніше, ненавидить мене і бажає помсти. Мисливці та мандрівники вбивають один одного, а жерці спробують відкрити портал, щоб позбутися богів… Тулая.

Де ж моя помилка?

«Пробач усіх, хто завдав тобі біль і відпусти їх» - слова батька врізалися в мою пам'ять і не давали спокою, поки я, нарешті, не зрозумів їхнього прихованого змісту.

*****

— Як таке можливо? – закричав чоловік.

Я зараз також ставила подібне питання. "Як таке можливо?" Сидячи в королівському кабінеті серед людей, яких я вважала... мертвими? Зізнатися, навіть моє пробудження було дуже дивним для мене. Я виразно пам'ятала все, що сталося напередодні. Але я прокинулася жива, не поранена, у своєму будиночку прислуги в маєтку Нортрон, у своєму старому ліжку.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍