Читати книгу - "Дюна"

Нахабство, яке дозволяло йому вважати цю печеру схованкою варварів, наче рукою зняло.

— Що ж, капітане Арамшаме, — сказав Пол. — Дорого б заплатили Харконнени, щоб знати те, що тепер відомо тобі. А скільки б дав Імператор за інформацію, що Атріди, попри його зраду, досі живі.

Капітан роззирнувся по боках на двох бійців, що залишилися в нього. Пол майже бачив думки, які снували в його голові. Сардаукари не здаються, але Імператор має знати про цю загрозу.

Досі використовуючи Голос, Пол сказав:

— Здавайтеся, капітане.

Чоловік ліворуч від сардаукара кинувся на Пола, але його спинив ніж капітана, що, зблиснувши, ввійшов йому в груди. Боєць звалився мертвою тушею на підлогу з клинком у тілі.

Капітан повернув обличчя до єдиного свого солдата:

— Тільки я вирішую, як найкраще можна прислужитися Його Величності. Зрозуміло?

Сардаукар став вільно.

— Кидай зброю, — наказав капітан.

Сардаукар підкорився.

Капітан знову повернув голову до Пола.

— Заради тебе я вбив друга, — промовив він. — Ніколи не забувай про це.

— Ти мій бранець, — сказав Пол. — Ви здалися мені. Живі чи мертві, для мене це не важливо.

Він махнув варті забрати сардаукарів і покликав до себе командира, що обшукував полонених.

Вартові пішли, тягнучи за собою солдатів Імператора.

Пол нахилився до Корби.

— Муад’Дібе, — сказав чоловік. — Я підвів тебе…

— Це була моя провина, — перебив його Пол. — Мені слід було попередити тебе, що саме треба шукати. У майбутньому, обшукуючи сардаукарів, пам’ятай про це. Пам’ятай також, що кожен має один чи два фальшивих нігті на нозі, які в поєднанні із замаскованими деталями на тілі можуть перетворюватися на ефективний передавач. Вони можуть мати більше, ніж один фальшивий зуб. У волоссі носять згорнуту шиґаструну, настільки тоненьку, що її майже неможливо помітити, але таку міцну, що нею можна не тільки задушити людину, а й відрізати їй голову. Коли перевіряєш сардаукара, ти маєш просканувати кожен міліметр його тіла, зголити кожну волосину. І навіть тоді, будь певен, ти міг щось пропустити.

Юнак подивився на Ґурні, який підійшов ближче, щоб послухати його.

— Тоді нам краще вбити їх, — сказав Корба.

Пол, не відводячи погляду від Ґурні, похитав головою.

— Ні, я хочу, аби вони втекли.

Ґурні витріщився на юнака.

— Сір… — видихнув він.

— Так?

— Ваш командир має рацію. Убийте цих в’язнів. Знищіть усі сліди. Ви ж зганьбили імперського сардаукара! Коли Імператор дізнається про це, то не заспокоїться, доки не засмажить вас на повільному вогні.

— Навряд чи Імператорові це вдасться, — сказав Пол. Він говорив повільно та холодно. Щось усередині нього змінилося, поки він дивився на сардаукара. У його свідомості, нарешті, чітко окреслилися деякі рішення.

— Ґурні, — запитав він. — Скільки агентів Гільдії в оточенні Раббана?

Галлек випростався і примружився:

— Ваше запитання не має…

— Скільки? — гарикнув Пол.

— Арракіс кишить агентами Гільдії. Вони скуповують прянощі так, наче це найцінніша речовина у всесвіті. Чого б іще, по-вашому, ми зайшли так далеко…

— Це і є найцінніша речовина у всесвіті, — пояснив Пол. — Для них. — Він поглянув на Стілґара та Чані, що йшли залою до них. — І ми її контролюємо, Ґурні.

— Її контролюють Харконнени! — заперечив Галлек.

— Лише ті, хто може знищити річ, по-справжньому нею володіють, — сказав Пол. Ґурні хотів іще щось додати, але Пол зробив йому знак помовчати, коли побачив Стілґара та Чані, що стояли перед ним.

Пол узяв лівою рукою ніж сардаукара, демонструючи його Стілґарові.

— Ти живеш заради блага племені, — сказав Пол. — Чи міг би ти пустити мені кров цим ножем?

— Заради блага племені, — проревів Стілґар.

— Тоді бери його, — сказав Пол.

— Ти кидаєш мені виклик? — запитав Стілґар.

— Якщо я це зроблю, — відказав Пол, — то беззбройний стоятиму перед тобою і дам зарізати себе.

Стілґар, важко дихаючи, швидко відступив.

— Усулю! — крикнула Чані, переводячи погляд із Ґурні на Пола й навпаки.

Поки Стілґар зважував почуте, Пол сказав:

— Ти, Стілґаре, вояк. Коли сардаукари влаштували тут бійню, ти не був на гребені битви. Найпершою твоєю думкою був порятунок Чані.

— Вона моя племінниця, — сказав Стілґар. — Але якби я хоч трохи засумнівався, що твої федайкіни зможуть подолати цих виродків…

— Чому ти передусім подумав про Чані?

— Не про неї.

— Он як?

— Про тебе, — зізнався Стілґар.

— То гадаєш, ти зміг би підняти на мене руку? — запитав Пол. Стілґар затремтів.

— Такі наші звичаї, — пробурмотів він.

— Є серед ваших звичаїв і такий, що наказує вбивати знайдених у пустелі чужинців з інших планет, щоб принести їхню воду в дар Шай-Хулуду, — сказав Пол. — Проте однієї ночі ти дарував життя двом таким чужинцям, мені та моїй матері.

Стілгар усе ще мовчки тремтів і дивився на Пола.

— Звичаї змінюються, Стіле. Ти сам їх змінив.

Стілґар поглянув на жовту емблему на ножі, що тримав у руках.

— Коли я стану Герцогом Арракіса й Чані буде зі мною, невже ти гадаєш, що я матиму час залагоджувати справи січі Табр? — запитав Пол. — От ти хіба переймаєшся внутрішніми проблемами кожної родини?

Стілґар продовжував дивитися на ніж.

— Хочеш, аби я відрізав свою праву руку? — запитав Пол.

Стілґар повільно підвів очі.

— Ти, — не вмовкав Пол. — Ти гадаєш, що я маю позбавити себе та плем’я твоєї мудрості й сили?

Стілґар тихо промовив:

— Юнака з мого племені, ім’я якого я знаю, я міг би вбити в поєдинку за волею Шай-Хулуда. Але я не можу стати проти Лісана аль-Гайба. Ти знав це, коли давав мені цей ніж.

— Так, знав, — погодився Пол.

Стілґар розтиснув пальці. Ніж задзеленчав на кам’яній підлозі.

— Звичаї змінюються, — підтвердив чоловік.

— Чані, — промовив Пол. — Привези мою матір сюди. Нам знадобиться її порада…

— Але ж ти казав, що ми поїдемо на південь! — запротестувала жінка.

— Я помилявся, — сказав він. — Харконнени не там. І війна теж.

Чані глибоко вдихнула, приймаючи це так, як пустельна жінка приймала все в міцно пов’язаному зі смертю житті.

— Передаси їй і тільки їй звістку, — продовжив Пол. — Скажи, що Стілґар визнав мене Герцогом Арракіса, але треба зробити так, щоб і юнаки прийняли це без кровопролиття.

Чані зиркнула на Стілґара.

— Роби, як він каже, — проревів Стілґар. — Ми обоє знаємо, що він поб’є мене… і я не можу здійняти на нього руку… заради блага племені.

— Я повернуся з твоєю матір’ю, — сказала Чані.

— Відряди її саму, — заперечив Пол. — Інстинкт Стілґара не підвів: я сильніший, коли ти в безпеці. Залишся на січі.

Чані хотіла заперечити, але промовчала.

— Сіхає, — звернувся він до неї таємним іменем. Повернувшись праворуч, Пол побачив сповнений злості погляд Ґурні.

Розмова між Полом і