Читати книгу - "Дюна"

він здер шкіру з харконненівського офіцера, щоб зробити з неї барабан, що його оточує загін смертників-федайкінів, що кидаються в бій із піснею смерті на вустах.

Він.

Фримени нарешті видряпалися на скелю й одним стрибком опинилися перед Полом. Темнолиций промовив:

— Усе гаразд, Муад’Дібе. Нам теж краще спуститися.

— Добре.

Ґурні відзначив тон чоловікового голосу — напівкоманда, напівпрохання. Цього чоловіка звали Стілґар, іще один вояк із нових фрименських легенд.

Пол подивився на згорток у руках іншого чоловіка.

— Що там, Корбо?

Замість нього відповів Стілґар:

— Це було в краулері. Там ініціали твого друга, а всередині — балісет. Безліч разів я чув, як ти говорив про майстерну гру Ґурні Галлека на балісеті.

Ґурні вивчав мовця, запам’ятовуючи край чорної бороди, що вибивалася з-під маски дистикоста, яструбиний погляд і витончений ніс.

— Ваш друг уміє думати, мілорде, — сказав Ґурні. — Дякую, Стілґаре.

Стілґар махнув чоловікові, щоб той віддав згорток Ґурні, й сказав:

— Дякуй мілордові Герцогу. Лише його прихильність дозволяє тобі тут бути.

Галлек узяв згорток, дивуючись жорстким ноткам цієї розмови. Цей чоловік ледь не кидав йому виклик, і Ґурні питав себе, чи здатні фримени на ревнощі? Ось прийшов такий собі Ґурні Галлек, що знав Пола ще навіть до Арракіса. Давній товариш юного Атріда, яким Стілґарові ніколи не стати.

— Хотів би я, щоб ви двоє стали друзями.

— Ім’я фримена Стілґара добре відоме, — сказав Ґурні. — Будь-який убивця Харконненів буде мені за доброго друга.

— Чи потиснеш ти руку моєму другові Ґурні Галлеку, Стілґаре? — запитав Пол.

Повільно Стілґар простягнув руку й стиснув важку, мозолясту від меча долоню Ґурні.

— Мало кому не відоме ім’я Ґурні Галлека, — сказав він і розімкнув пальці. Потім фримен повернувся до Пола. — Буря дужчає.

— Зараз.

Стілґар пішов назад, ведучи їх покрученою та вигнутою стежкою між камінням униз до затіненої розколини, що слугувала низьким входом до печери. Люди поквапилися запечатати за ними двері. Світлокулі осявали широке склепінчасте приміщення з припіднятим біля однієї зі стін майданчиком і проходом, який губився десь у глибині.

Пол і Ґурні, який стояв праворуч від нього, скочили на узвишшя, й Атрід повів друга проходом. Решта фрименів обрала інший лаз навпроти входу. Пол прямував крізь передпокій до кімнати з багряним драпіруванням на стінах.

— Тут ми можемо трохи побути наодинці, — сказав Пол. — Мої люди поважають мій…

Із сусідньої зали долинув тривожний гуркіт, за яким донеслися крики та брязкіт зброї. Пол крутнувся на місці й кинувся через передпокій до узвишшя в сусідній печері. Ґурні біг за ним із мечем напоготові.

Під ними на землі чоловіки кружляли в рукопашному бою. Пол застиг на мить, оцінюючи побачене та відділяючи фрименські роби й бурки від костюмів їхніх суперників. Спираючись на вивчене від матері вміння розпізнавати найменші натяки, Пол став свідком красномовної ситуації — фримени билися проти чоловіків, що, незважаючи на вбрання контрабандистів, тримали оборону, ставши по троє спина до спини в бойовій стійці на напівзігнутих ногах.

Така тактика ближнього бою була визначальною рисою імперських сардаукарів.

Федайкіни в натовпі побачили Пола, і печерою, відлунюючи, прокотився їхній бойовий клич:

— Муад’Діб! Муад’Діб! Муад’Діб!

Однак Пола запримітив іще дехто — в юнака метнули чорний ніж. Пол ухилився, почув, як ніж ударився об камінь за його спиною, а тоді побачив, як Ґурні підняв клинок.

Трійки сардаукарів на той час уже відтіснили назад.

Ґурні тримав ніж у Пола перед очима, вказуючи йому на тонку жовту звивину імперського кольору, золотого лева на ефесі та багатогранне око в основі руків’я.

Сардаукари! Жодних сумнівів.

Пол виступив на край майданчика. Уціліло лише троє сардаукарів. Скривавлені клапті фрименів і сардаукарів купами лежали по всій залі.

— Стійте! — закричав Пол. — Герцог Пол Атрід наказує вам зупинитися.

— Сардаукари, — звернувся Пол до тих, хто вижив. — За чиїм наказом погрожуєте ви Герцогові цієї планети? — і враз побачивши, що його люди стискаються кільцем навколо ворогів, гарикнув: — Я сказав назад!

Один із трійці випростався.

— А хто сказав, що ми сардаукари?

Пол узяв ніж із рук Ґурні й підняв його високо вгору.

— Він сказав.

— Тоді хто сказав, що ти — Герцог Арракіса? — допитувався боєць.

Пол указав на федайкінів.

— Ці люди кажуть, що я Герцог Арракіса. Ваш власний Імператор подарував Арракіс Дому Атрідів. Дім Атрідів — це я.

Сардаукар, стурбовано зачовгавши, заметушився і замовк.

Пол вивчав його. Високий, із пласкими рисами обличчя та блідим шрамом на половину лівої щоки. Його поведінка виказувала гнів і стурбованість, але він усе одно випромінював гордість, без якої сардаукар був наче голий — а з нею навіть без одягу він був би повністю одягнений.

Пол поглянув на одного з командирів федайкінів:

— Корбо, як так сталося, що в них виявилася зброя?

— Вони сховали ножі в потаємних кишенях на спинах дистикостів.

Пол кинув оком на мертвих і покалічених у залі, а тоді знову перевів погляд на командира. Усе було зрозуміло без слів. Командир опустив очі.

— Де Чані? — запитав Пол і, затамувавши подих, чекав на відповідь.

— Стілґар забрав її звідси, — чоловік кивнув у бік одного з проходів і також глянув на мертвих і поранених.

— Я повністю відповідаю за цю помилку, Муад’Дібе.

— Ґурні, скільки було сардаукарів? — запитав Пол.

— Десять.

Пол легко зістрибнув на підлогу зали, пройшов уперед і став на відстані удару перед сардаукаром, що говорив із ним.

Федайкіни напружилися. Їм не подобалося, коли Пол ось так піддавав себе небезпеці. Вони намагалися цього уникати, бо хотіли зберегти мудрість Муад’Діба.

Не обертаючись, Пол звернувся до командира:

— Скільки наших постраждало?

— Четверо поранених і двоє вбитих.

Пол побачив якийсь рух за спинами сардаукарів. Чані та Стілґар стояли біля одного з проходів. Погляд юнака знову ковзнув до сардаукара, зосередившись на іншопланетній білизнí його очей.

— Твоє ім’я? — вимогливо гарикнув Пол.

Чоловік заціпенів, а потім глянув то ліворуч, то праворуч.

— Навіть не намагайся, — сказав Пол. — Немає сумніву, що вам наказали знайти та вбити Муад’Діба. Певен, саме ви запропонували пошукати прянощі глибоко в пустелі.

Здивоване зітхання Ґурні викликало усмішку в Пола.

Обличчя сардаукара побагряніло.

— Але той, кого ти бачиш зараз перед собою, значно більший за Муад’Діба, — сказав Пол. — Семеро твоїх за двох наших. Троє на одного. Дуже непогано, якщо ти б’єшся із сардаукарами, еге ж?

Чоловік став навшпиньки, але завмер, щойно федайкіни посунули вперед.

— Я запитую, як тебе звуть, — сказав Пол, використовуючи Голос. — Назви мені своє ім’я!

— Капітан Арамшам, імператорський сардаукар! — вичавив із себе чоловік. Щелепи його заскреготали. Він перелякано вирячився на Пола.