Читати книгу - "Несподівана вакансія"

згоди, коли Кей погодилася, що вона теж ненавидить Пеґфорд і що переїзд був помилкою, і що вона спробує повернутися з Ґаєю назад до Лондона, задзвонив її мобільний.

—  Втопився братик Кристал Відон, — прошепотіла Кей по короткій розмові з Тессою.

—  Ох! — видихнула Ґая.

Розуміла, що варто висловити співчуття, але боялася, що розмова про Лондон піде котові під хвіст, доки мама не дала твердої обіцянки, тому стиха, здушеним голосом додала:

—  Це сумно.

—  Це сталося тут, у Пеґфорді, — сказала Кей. — Біля дороги. Кристал була з сином Тесси Вол.

Ґаю пройняв ще більший сором, що вона дозволила Жиркові себе поцілувати. Від нього гидко смерділо пивом і цигарками, і він намагався її мацати. Вона усвідомлювала, що достойна кращого, ніж Жирко Вол. Навіть якби замість нього був Енді Прайс, і то було б ліпше. Суквіндер цілий день не відповідала на дзвінки.

—  Це її просто знищить, — мовила Кей з осклілим поглядом.

—  Але ж ти нічим їй уже не поможеш, — відповіла Ґая. — Правда?

—  Ну… — мовила Кей.

—  Тільки не починай! — крикнула Ґая. — Знову ти за своє, знову! Ти вже не маєш до них жодного стосунку! А про мене, — крикнула вона, тупнувши ніжкою, як завжди робила, коли була мала, — про мене ти забула?!

Поліцейський на Фолей Роуд уже викликав їхню соцпрацівницю. Террі корчилась, верещала і намагалася проламати двері будинку, а зсередини тим часом долинали звуки пересування меблів: це Кристал барикадувалася. Сусіди один по одному виходили з будинків і вражено спостерігали за істерикою Террі. Якимось чином крізь нерозбірливі крики Террі і лиховісну присутність поліції до натовпу докотилася причина.

«Хлопчик загинув», — переказували вони одне одному.

Ніхто не ступив ані кроку, щоб пожаліти чи заспокоїти Террі. У Террі Відон друзів не було.

—  Їдемо зі мною, — вмовляла Кей свою бунтівну доньку. — Я поїду туди й побачу, чи зможу щось зробити. Я в нормальних стосунках з Кристал. У неї нікого нема.

—  Стопудово, що вона трахалася в той час із Жирком Волом! — закричала Ґая, але це вже був її останній протест, і за кілька хвилин вона вже прив’язувалася ременем безпеки у старому «воксхолі», втішена, попри все, тим, що Кей довелося її вмовляти.

Але доки вони дісталися об’їзної дороги, Кристал знайшла те, що шукала: пакетик героїну, схований у комірчині, — другий з двох, якими Оббо заплатив Террі за годинник Тесси Вол. Разом з інструментарієм Террі Кристал взяла його з собою до ванної кімнати, бо тільки там замикалися двері.

Її тітка Шеріл, напевне, почула, що сталося, бо до Кристал навіть крізь двоє дверей долинав її характерний хрипкий крик, перемішаний з воланнями Террі:

—  Стерво мале, відкрий двері! Мамка хоче з тобою побалакати! — І вигуки поліцейських, які намагалися втихомирити обидвох жінок.

Кристал ніколи досі не кололася, але багато разів спостерігала за цим процесом. Вона знала, що таке драккари, знала як зробити модель вулкана, їй неважко було нагріти ложку, взяти клубочок вати, вмочити у розведений героїн і при наповненні шприца використовувати це як фільтр. Вона також знала, що згин на руці — найкраще місце, щоб потрапити у вену, знала, що голку треба тримати під якомога меншим кутом до тіла. Вона усе це знала, бо не раз чула, що новачки можуть відкинути копита від тієї дози, яку приймають наркомани, і це було добре, бо вона й не хотіла вижити.»

Роббі втопився з її вини. Вона намагалася його врятувати, і сама ж його вбила. Доки пальці робили задумане, в голові проскакували образи. Ось містер Фербразер у спортивному костюмі біжить уздовж каналу, де тренується їхня команда. А ось лице баби Кет, скривлене від болю й любові. А ось Роббі, незвично чистенький, чекає на неї біля вікна будинку прийомної сім’ї і аж підстрибує з радощів, побачивши, що Кристал підходить до дверей…

Вона чула, як поліцейський крізь шпарку для пошти закликає її не бути дурненькою дівчинкою, як поліціянтка намагається втихомирити Террі і Шеріл.

Голка легко ввійшла у вену. Кристал різко дотиснула шприц до кінця — з надією і без жалю.

На той час, коли під’їхали Кей і Ґая, а поліція вирішила вибивати двері, Кристал Відон досягла своєї єдиної мети: вона возз’єдналася з братиком там, де їх ніхто вже не зможе розлучити.

Чистина сьома

Допомога бідним…

13.5. Пожертви на користь бідних… розглядаються як благодійність, навіть якщо від них якимось чином виграють забезпечені…

Чарльз Арнольд-Бейкер

«Управління місцевими радами»

Сьоме видання

Сонячного квітневого ранку, майже три тижні по тому, як сонний Пеґфорд розбудило виття сирен, Шерлі Моллісон стояла самотньо у спальні і позирала на власне відображення в дзеркальній шафі. Вона ретельно поправляла одяг перед тим, як їхати в південно-західну лікарню, куди їздила тепер щодня. Сьогодні її ремінець затягнувся на одну дірочку тісніше, ніж два тижні тому, її сиве волосся вже потребувало стрижки, а з того, як вона кривилася, мружачись від яскравого сонця, можна було вгадати її настрій.

Шерлі вже цілий рік розносила по палатах різні документи і квіти, штовхала бібліотечні візочки, але ніколи навіть не могла уявити, що вона може стати однією з тих бідолашних, прибитих горем жінок, які просиджують біля лікарняних ліжок, бо життя пішло під укіс і їхні чоловіки знесиліли. Процес Говардового одужання виявився далеко не таким швидким, як сім років тому. Він нерухомо лежав, під’єднаний до пискотливих апаратів, замкнений у собі, ослаблений, із обличчям дивного кольору, став абсолютно залежним, а тому дратівливим. Іноді Шерлі мусила вдавати, що їй треба в туалет, аби тільки уникнути його тяжкого погляду.

Коли разом із нею до лікарні приходив Майлз, Шерлі давала йому нагоду виговоритись, і він монотонно переповідав Говардові пеґфордські новини. Вона почувалася набагато краще — водночас ніби й помітнішою, а ніби й затіненою і захищеною, коли високий Майлз крокував разом з нею прохолодними лікарняними коридорами. Він заводив милі розмови з медсестрами, подавав Шерлі руку, коли вони сідали в машину чи виходили з неї, і повертав їй відчуття власної унікальності, відчуття жінки, достойної опіки і захисту. Але Майлз не міг приходити щодня і посилав їй на поміч Саманту, що неабияк дратувало Шерлі, попри те, що Саманта стала однією з небагатьох, чия поява викликала посмішку на змертвілому фіолетовому обличчі Говарда.

До всього їй здавалось, що