Читати книгу - "Трудівники моря"

Грас! Давайте світло! Присвітіть моєму зятеві, але так, щоб було видно, як удень. Обручаю вас, мої діти. Ось твій чоловік, а мій зять, Жільят із «Будинку на Пустирищі», славний хлопець, усім матросам матрос. Іншого зятя у мене не буде, а в тебе не буде іншого чоловіка, в чому ще раз даю моє чесне слово перед господом богом. О, і ви тут, ваша превелебність? Ось ви й повінчаєте моїх дітей.

Погляд меса Летьєрі зупинився на превелебному Ебенезері Кодре.

Дус і Грас виконали наказ господаря. Дві свічки, поставлені на столі, освітили Жільята з голови до ніг.

— До чого ж він прекрасний! — крикнув Летьєрі. Жільят був страшний.

Він виглядав таким, яким уранці вибрався з Дуврів — у лахмітті, з пороздираними на ліктях рукавами, з довгою бородою, розкошланою чуприною, червоними, запаленими очима, подряпаним обличчям, закривавленими руками, до того ж босий. На волохатих руках подекуди ще виднілися сліди пухирів, які залишилися після сутички зі спрутом.

Летьєрі розглядав його.

— Оце мій дорогий зятьок! Як він бився з морем: весь у лахмітті. Але ж і плечі! А що за лапи! Ну й красень же ти!

Грас підбігла до Дерюшетти, щоб підтримати її. Дерюшетта знепритомніла.

II. Шкіряна валіза

На світанку весь Сен-Сансон був уже на ногах; сюди вже стікались і мешканці порту Сен-П'єр. Воскресіння Дюранди справило на острові не менше шуму, ніж на півдні Франції чудеса Салети. На набережній товпилась юрба, люди дивилися на трубу, що височіла над човном. Кожен хотів на неї подивитись і хоча б доторкнутись, але мес Летьєрі, задоволено оглянувши ще раз, при денному світлі, машину, поставив у човен двох матросів, звелівши їм нікого близько не підпускати. А тим часом труба становила собою предмет, достойний споглядання. Юрба була зачудована. Жільятове ім'я не сходило з уст. Люди говорили про його вчинок і доходили висновку, що прізвисько Лукавий йому підходить; усі захоплені промови неодмінно закінчувалися фразою: «Не дуже то приємно мати на острові людей, здатних на такі справи». Знадвору було видно, що мес Летьєрі сидить за столом біля вікна і пише, поглядаючи то на папір, то на машину. Він був настільки зайнятий, що тільки раз зробив перерву, аби погукати Дус і розпитати її, як почуває себе Дерюшетта. Дус відповіла:

— Панночка встала і вийшла.

Дуже добре, хай подихає свіжим повітрям, — погодився з цим мес Летьєрі. — Вночі їй стало млосно від задухи. В кімнату набилося надто багато народу, а вікна були зачинені. До того ж така несподіванка, така радість. Не треба забувати, що ще й вікна були позачинювані. Так, чоловік їй попався нівроку! І він знову почав писати. Він уже підписав і запечатав два листи, адресовані до найвідоміших власників верфей у Бремені. Тепер він запечатував третій. Гуркіт коліс на набережній примусив його повернути голову. Він нахилився до вікна і побачив, як на повороті доріжки, що вела до «Будинку на Пустирищі», появився хлопчак з візком. Хлопчак прямував до порту Сен-П'єр. На візку лежав оббитий жовтою шкірою, обцяцькований мідними та олов'яними цвяшками куферок. Мес Летьєрі крикнув хлопчикові:

— Куди тебе несе, хлопче?

— На «Кашмір».

— Чого?

— Відвезти валізу.

— Прихопи й мої листи.

Мес Летьєрі висунув шухляду стола, витяг шматок шнурка, зв'язав хрестом усі три щойно написаних листи й кинув пакет хлопчакові, — той спіймав його на льоту обома руками:

— Скажи капітанові «Кашміра», що листи від мене, хай він про них потурбується. Листи я надсилаю у Німеччину, в Бремен, через Лондон.

— Мені не доведеться розмовляти з капітаном, месе Летьєрі.

— Чому?

— Тому що «Кашмір» не стоїть на причалі.

— Що?

— Вій на рейді.

— Ай справді. Море неспокійне.

— З корабля вишлють човна. Я можу порозмовляти зі старшим на шлюпці.

— От ти йому і передай мої листи.

— Гаразд, месе Летьєрі.

— О котрій відпливає «Кашмір»?

— О дванадцятій. Якраз настане приплив. Доведеться йти проти хвилі.

— Зате вітер попутний.

— Хлопчику, — мовив мес Летьєрі, тицьнувши пальцем на трубу машини, — бачиш оце? Начхати їй на вітер і на приплив.

Хлопчик запхав листи в кишеню, вхопив за ручки тачку і погуркотів нею в бік міста.

Мес Летьєрі загукав:

— Дус! Грас!

Грас прочинила двері.

— Зайди і почекай.

Мес Летьєрі взяв аркуш паперу і сів писати. Якби Грас, стоячи за спиною Летьєрі, поки він писав, виявила цікавість і витягнула шию в його бік, то могла б прочитати через його плече таке:

«Я пишу в Бремен щодо лісу. Цілий день возитимуся з теслями, які прийдуть домовлятися про роботу. Відбудова судна піде у нас швидко. А ти зі свого боку збігай до декана по дозвіл. Я хотів би, щоб весілля відбулося якомога скоріше, найкраще — сьогодні. Я зайнятий Дюрандою, а ти займись Дерюшеттою».

Він поставив дату і підписався: «Летьєрі».

Цього разу він не