Читати книгу - "Віннету ІІ"

пішов шукати Віннету. Його кінь щипав траву на березі струмка, а апач лежав поруч і, загорнувшись у ковдру, дивився в зоряне небо. Побачивши мене, він підвівся, взяв мене за руку і сказав:

— Віннету знає, чому до нього прийшов його брат. Він хоче їхати зі мною?

— Так.

— Я вдячний моєму братові, але йому доведеться залишитися тут. Вогняна Рука слабкий, його син — ще дитина. Сем Гоукенс постарів, ти сам переконався в цьому, а солдати з форту — чужі нам люди, на них можна покластися тільки для захисту від червоношкірих. Ти потрібніший тут. Я сам вполюю Сантера, і допомога мені не знадобиться. Ти виконаєш прохання Віннету?

Мені нелегко було погодитися. Я не хотів розлучатися з ним, але довелося поступитися його наполегливим проханням. Вогняна Рука справді потребував моєї допомоги більше, ніж Віннету. Але на душі все одно було тривожно: Віннету один ішов навздогін за п’ятьма небезпечними й безжальними негідниками. Я хотів відпровадити його хоч трохи.

Ранкова зірка ще яскраво горіла на небі, коли ми вдвох покинули «фортецю», а до світанку ми вже дісталися до того місця, де напередодні Роллінс зустрів Сантера і вони втекли. Очі Віннету роздивилися їхні сліди.

— Тут ми попрощаємося, — сказав він, обіймаючи мене. — Великий Дух знову наказав нам розлучитися, але він дозволить нам зустрітися знову, тому що Віннету і Вбивча Рука не можуть жити далеко один від одного. Мене жене вперед ворожнеча, тебе утримує тут дружба, але наше кровне братерство знову з’єднає нас. Хуґ!

Він випростався в сідлі, голосно крикнув на коня і помчав уперед. Його довге чорне волосся розвівалося на вітрі. Я стояв, дивлячись йому вслід, поки він не зник за горизонтом.

Чи наздоженеш ти ворога? Коли зможу знову побачити тебе, мій брате Віннету?

КІНЕЦЬ ДРУГОЇ ЧАСТИНИ ТРИЛОГІЇ

Мапи

Опис ілюстрацій

Другу частину трилогії Карпа Ф. Мая (1842–1912) «Віннету» також проілюстровано автентичними фотографіями Джона К. Г. Ґребла, Едварда Ш. Киртіса, Френка А. Райнгарта і Алоїса Шіссера. Оскільки в першій частині ми вже запропонували нашим читачам короткі довідки про цих фотографів і про колекції їхніх робіт, то тут не повторюватимемо цієї інформації.

Втім у цій частині ми використали світлини й інших авторів. Насамперед це фото, пов’язані з відомою на Дикому Заході, а згодом у США загалом і в Європі, особою, образ якої не міг не вплинути на формування персонажів роману та міфологізованої постаті самого Карла Мая. Йдеться про людину-легенду, що ввійшла в історію США під прізвиськом Буйвола Білла (Buffalo Bill), тобто про Вільяма Ф. Коді (1846–1917), учасника Громадянської та Індіанських воєн (відзначений 1872 року найвищою військовою нагородою США — Medal of Honor), співробітника Канзаської тихоокеанської залізничної компанії, мисливця і шоумена. З 1869 року Едвард З. К. Джадсон (письменницький псевдонім Нед Бантлайн, 1823–1886) на основі спілкування з Коді почав публікувати у New York Weekly повісті-вестерни, що зробили Баффало Білла відомим. 1872 року той уже виступає в організованому Джадсоном Wild West Show в Чікаґо, а 1974-го — засновує власне сезонне шоу Buffalo Bill Combination, яке 1883 року перетворює в постійний цирк Buffalo Bill’s Wild West, з яким він мандрує Сполученими Штатами. У 1887–1892 і 1902–1906 роках здійснив вісім турів Європою (містами Британії, Франції, Іспанії, Бельгії, Італії, Німеччини, Австрії, Угорщини та Балкан, Румунії, України, Польщі). Саме його шоу мало визначальний вплив на формування популярного образу Дикого Заходу. А 1890 року цирк Buffalo Bill’s Wild West у Дрездені мав змогу відвідати й сам Карл Май, хоча вже задовго до того легенда Вільяма Ф. Коді стала частиною світової масової культури.

Що стосується п’ятьох опублікованих у другій частині трилогії фото Баффало Білла Коді, то автор двох робіт невідомий, одна належить Джонові Ґреблу, одна — американському фотографові та літографу Наполеону Сароні (1821–1896), що став відомим насамперед своїми фотопортретами тогочасних знаменитостей і театральних діячів і на той час працював у власній фотостудії в Нью-Йорку, а ще одна — шотландсько-канадському бізнесмену, фотографу і новаторові фотосправи Вільяму Нотману (1826–1891), що 1856 року заснував у Монреалі студію Wm Notman & Son і став одним з організаторів Centennial Exhibition 1876 року у Філадельфії (вже після його смерті студія задокументувала завершальну стадію будівництва Канадської тихоокеанської залізниці).

Ще один фотомайстер, світлини якого використані в другій частині трилогії, це американський митець і фотограф-пікторіаліст Роланд В. Рід (1864–1934) з Міннесоти. Його роботи менш документальні, радше мистецькі, постановні, в них простежується вплив імпресіонізму та сецесії. На початках своєї кар’єри Рід працює у Канадській тихоокеанській залізничній компанії, Великій північній залізниці, мандрує Сполученими Штатами, документує для Associated Press Золоту лихоманку на Алясці. Врешті стає самостійним фотографом, особливо зацікавленим у збереженні пам’яті про культуру корінних народів США. Тривалий час проживає біля резервації Ред Лейк, мандрує Північною Монтаною, Південною Альбертою, Скелястими горами, Арізоною, фотографуючи індіанців племен оджібве, чорноногих, кайна, саліш, шаєнів, хопі, навахо. Останні свої роки живе з продажу копій своїх робіт, працює над їх каталогізацією і помирає у Колорадо-Спрінґс на шляху до Сан-Дієґо.

Нижче подаємо описи використаних у цьому томі фотографій, вказуючи сторінку, на якій кожна з них розташована.

На с. 2: Карл Май у костюмі вестмена Шаттергенда та зі «срібною гвинтівкою Віннету». Фото Алоїса Шіссера, 1896 рік.

На с. 23: Молодий Вільям Ф. Коді позує з рушницею та трофеями. Форт МакФерсон, Небраска, прибл. 1871 рік. За вид.: Wilson R. L. Buffalo Bills Wild West: An American Legend. — New York: Random House, 1998.

Ha c. 42: Баффало Білл Коді в одязі мисливця. Фото Наполеона Сароні, прибл. 1880 рік.

На с. 63: Баффало Білл Коді з легендарним вождем сіу Биком-Що-Сидить, переможцем генерала Кастера.