Читати книгу - "Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах"

ти не видужаєш, я замкну кухню, і ми будемо їсти самі сухарі.

— Ах, сину мій! — вигукнув Ламме, плачучи від радості. — Ти добрий, як Матір Божа!

4

А тим часом він, здається, таки видужував.

Кожної суботи гези бачили, як він міряв довгим поясом ченця по череву.

Першої суботи він сказав:

— Чотири фути. — А тоді поміряв себе і додав: — Чотири з половиною.

І спохмурнів.

Але, вимірявши ченця восьмої суботи, він радісно сказав:

— Чотири і три чверті!

А чернець сердився, коли він приходив його міряти, і казав йому:

— Чого ти хочеш від мене, череваню?

Та Ламме тільки мовчки показував йому язика. Сім разів на день матроси й солдати бачили, як він приносив йому якусь нову страву:

— Ось тобі квасоля, добре помащена фландрським маслом. Ти їв щось подібне у твоєму монастирі? Глянь, який ти став пикатий, у нас на кораблі не схуднеш. Ти не почуваєш, які подушечки виросли в тебе на спині? Скоро тобі не потрібно буде й перини.

Подаючи йому другу страву, він казав:

— А ось тобі keokebakk’и по-брюссельському. У Франції звуть їх кренами, бо щось подібне носять на капелюхах на знак жалоби, але ці зовсім не чорні, а світлі, і як підсмажились гарно в печі! Бачиш, масло аж капає з них. Отак і з твого черева потече сало.

— Я вже не голодний, — казав чернець.

— Їж, їж! — умовляв його Ламме. — Ти думаєш, що то якісь там гречані млинці? Це пшениця, мій отче-ненажеро, чиста пшеничка, мій отченьку з чотирма підборіддями. А ось бачу, що росте вже й п’яте, аж серце моє радіє, їж!

— Дай мені спокій, череваню, — казав чернець.

Ламме, розсердившись, гукав:

— Я господар над твоїм життям. Якщо тобі краща мотузка, ніж горохове пюре з сухариками, то зараз тобі принесу її.

Трохи згодом він знову приходив з мискою.

— Горохове пюре, — казав він, — любить бути в компанії. Ось я й приніс до компанії німецькі knoedel’i, це дуже смачні галушки з борошна, їх кидають сирими в окріп, для шлунка вони важкуваті, але ж який станеш жирний від них. Їж, не соромся. Що більше з’їси, то більше мене звеселиш. Прошу ж тебе, не відвертайся, не віддувайся, наче ти вже надто ситий, їж. Хіба ж не краще їсти, ніж висіти? Покажи-но своє стегно. Також потовщало! Два фути сім дюймів завтовшки. Який же окіст може зрівнятися з ним?

За якусь часинку він знову приходив до ченця:

— На, — казав він, — ось дев’ять голубів. Для тебе вбили цих невинних пташин, що без страху літали над кораблем. Не гребуй ними! Всередину їм я поклав трохи масла, трохи хлібця, натертого мускату, гвоздички, потовченої в мідній ступці, блискучій, як твоя шкіра. Ясне сонечко радіє, що може подивитися на себе в такій ясній мармизі, як твоя, а все через те, що вона як не лусне від жиру, завдяки моїм турботам.

Уп’яте він приходив до ченця і приносив йому waterzoey.

— Тобі до смаку рибна солянка? — питав він. — Море тебе носить, море тебе годує, більше воно неспроможне зробити і для самого короля. Так, так, бачу, в тебе вже добре позначається п’яте підборіддя. З лівого боку трохи навіть більше, ніж з правого. Треба буде краще відгодувати цей бік, бо Господь сказав нам: «Будьте справедливі до кожного». А яка ж тут справедливість, коли жир розподілився нерівно? Я тобі принесу на шосту годівлю слимачків, цих устриць бідноти. Таких ти ще ніколи не їв у своєму монастирі: ці невігласи кинуть їх в окріп і хутчій їсти. Але це ж тільки пролог. Треба потім зняти з них шкаралупу, покласти їхнє ніжне м’ясце в риночку і довго тушкувати з селерою, мускатом, гвоздикою, а підливу заправити пивом та борошном, і до них ще треба подати грінки на маслі. От я так усе й зробив для тебе. За що діти мусять відчувати до батьків таку велику вдячність? За притулок, любов і, найперше, за їжу. Отже, ти повинен мене любити як своїх батька-матір, і таку само вдячність повинна відчувати до мене твоя пелька. Та не витріщай так дико на мене своїх баньок!

Зараз я ще принесу тобі солоденької юшечки, звареної на пиві, заправленої маслом, борошном і корицею. Знаєш навіщо? Щоб твій жир став прозорий і аж тремтів під шкірою. Його вже й так видно, коли ти хвилюєшся. Та ось уже й дзвонять вечірню зорю. На добраніч, спи спокійно, не турбуйся за завтра. Будь певен, що завтра чекає на тебе смачна їжа, яку зготує і принесе тобі друг твій Ламме.

— Геть від мене! Дай мені помолитися Господові, — просив чернець.

— Молись, — казав Ламме, — молись під веселу музику хропіння. Від пива та сну ще більше погладшаєш, добре погладшаєш. Я дуже радий.

І Ламме йшов спати.

А матроси й солдати казали йому:

— На якого ти біса відгодовуєш цього ченця, що терпіти тебе не може?

— Не заважайте мені, — відповідав Ламме, — я роблю велику справу.

5

Настав грудень — місяць найдовшої темряви. Уленшпігель співав:

Його високість герцог Анжуйський

Вже скинув личину:

Хоче Бельгію взять під кормигу свою.

Та загарбані провінції

Не стали анжуйськими

І податків не платять.

Бийте, барабани,

     Бо анжуєць програє!

Вже під орудою Штатів:

Ренти і маєтності,

Суд, магістрати

І різні посади.

Тим-то й гнівний на реформатів

Його високість,

Що в Франції вважавсь атеїстом.

     О, анжуєць програє!

Мечем і насильством

Його високість герцог

Сам хоче стати

Можновладним королем.

Хоче обманом забрати

Багато міст і навіть Антверпен,

Не спіть, панове!

     О, анжуєць програє!

Франціє, то не на тебе

Народ наш розлючено ринув;

Ні, удари смертоносні

Благородне тіло твоє пощадять;

Не твої то діти,

В битві гинучи, загородили

Браму Кіп-Дорпську власними трупами.

     О, анжуєць програє!

Не твоїх синів, о Франціє,

Народ кидає з фортечних мурів,

То прихвоснів Анжуйського кидають,

Того розпусника й нероби,

Що твоєю кров’ю впився

І нашої схотів напитись,

Та від келиха далеко ще до рота…

     О, анжуєць програє!

Його високість

В незахищеному місті горлав:

«Бий! Убивай! Хай живе меса!»

А в красивих фаворитів,

Безсоромних, блудливих,

В очах горів вогонь

Похітливості, а не любові,

     О, анжуєць програє!

Ми б’ємо їх, а не тебе, бідолашний народе,

Замучений податками і боргами.

Вони забирають у тебе

Хліб, і коней, і вози

І зневажають та безчестять

Тебе, кого повинні батьком звати.

     О, анжуєць програє!

Франціє! Ти, їхня мати,