Читати книгу - "Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова"

яка у мене всі ці роки була такою простою і зрозумілою, тремтіла і розпливалася, виходячи за затишні рамки особистих інтересів. Я більше не був впевнений, що зможу прожити життя, не вникаючи в проблеми оточення — маги живуть занадто довго.

З іншого боку, це лише здається, що чорних легко перебити поодинці. Так, ми не любимо товариства подібних собі, але Чарак розповідав, що при Ґірейні чорні влаштовували справжні общини, підступитися до яких солдати короля фізично не могли. В кінці кінців, група однодумців, об’єднаних ієрархією, — це і є ідеальний бойовий загін. При наявності мінімального часу на роздуми, у чорних такий тип стосунків складається сам собою, і не доводиться нікого дурити, поїти отрутою або заганяти в рамки жорсткої дисципліни. Однак, варто лише спільній загрозі щезнути з краю, як команда моментально розпадається і добре ще, якщо без скандалів.

Ну і як тоді виходило, що в минулому чорні маги зникали повністю? Може, Чудесники знали відповідь на це питання і тепер методично реалізовували своє знання?

А ще, у моїй родині якось надто часто вмирають від невизнаних причин. Спочатку батько, потім, дядько. Навколо постійно щось стається, люди щось роблять, а я не в курсі! В якийсь момент це починає дратувати, в кінці кінців!

Нічого, зараз ось тут швиденько розгребемо, а потім дома все вияснимо, в деталях.

Зранку було холодно і зовсім нíчого їсти.

— Може вернемося до дороги? — обережно запропонував Соркар.

Я похитав головою. Мені хотілося бути де завгодно, лише не тут. Якщо я зараз поверну, то до виконання задуманої справи не повернуся вже ніколи. Чорна натура, Шерех її забери!

— Ось там, ніби, горб, дерева — виліземо і роззирнемося.

Пагорб (в арангенському розумінні) піднімався над рівниною метрів на двадцять, не більше. На його плоский вершині стовбичили якісь розвалини і групка великих, не раз битих блискавками дубів. Я виліз на дерево, яке виглядало найміцнішим з усіх. Зелень на всі боки (мене вже починало від неї млоїти). На півдні, майже біля самого горизонту, кілометрів за п’ятнадцять, — якісь чорні цяточки і дими, можливо, місто. На заході — теж димок, набагато ближчий до нас і кольоровий.

— Відставити паніку! Тут їзди лише пару годин, там і запитаємося, куди далі.

Ми повернулися до пробитої вантажівками колії, залишивши дивний жовтий дим позаду. Мені було неспокійно. Взагалі-то, щось подібне буває, коли над пентаграмами палять кольорові свічки, але сліпо пертися до місця ритуалу, на якому, можливо, зі стодоли виганяють морлу, зовсім не хотілося. Я і так буду виглядати дивно, навіщо погіршувати ситуацію? Зараз приїдемо, знайдемо якогось там начальника і — «пост здав — пост прийняв». Я не казав? Чорні ліниві і схильні до останнього моменту заплющувати очі на проблему.

Хвилин через п’ять Соркар почав шипіти мені на вухо і щипатися. Мене і так з сідла викидає, а тут ще він! Довелося зупинятися з чітким наміром дати йому в рило. Мій неспокійний пасажир зіскочив з мотоцикла перший і відчайдушно замахав рукою:

— Там, там!!!

Я подивився туди, куди показував чистильник, і зрозумів, що ще раз зглупив — високо над рівниною завис кільцевий спалах золотисто-білого кольору. Значить, все-таки стаціонарна пентаграма, і ніяких морл.

Добратися до міста такою розбитою дорогою ми не встигали, сповістити про небезпеку всіх, хто там знаходиться — тим більше. Можна було плюнути на все і зануритися у медитацію, але це протирічило би всім моїм уявленням про себе.

Тангор — проти!

Думки помчали галопом.

Чорний маг не може розплести біле закляття, як риба не може віднайти голос, а сільський дурник — стати королем (тобто, без того, щоби вмішалися якісь екстремальні обставини). З іншого боку, білі маги недаремно втрачають свідомість при вигляді некромантів: їх Джерело дозволяє їм знайти гармонію зі світом, переконати воду, повітря, землю і вогонь їм допомагати, а чорний — він приносить у світ щось ненатуральне, щось, що не належить до жодної з природніх стихій. Між нами кілометра півтора, якщо напружитися, то плетінням я їх дістану, але чи вистачить цього, щоби перешкодити?

Зараз і взнаємо.

Я не став морочитися зі Знаками, закликав Джерело і оточив спалах, який витягувався овалом, туго закрученою сіттю з зелених ниток кольору некромантії. Ледве-ледве дотягнувся. Облом. Не схоже, щоби там хоч хтось втрачав свідомість. Можливо, пентаграма захищає їх від безпосереднього впливу магії, так само, як захищала би мене (зробити зарубку на пам’ять). Добре, будемо сподіватися що хоча б моя сила невидима для Чудесників, раз уже я не бачу їхньої. Якщо наслідки ворожби не перейдуть на фізичний рівень, вони ще довго не розумітимуть, що їм протистоїть розумна істота.

Я усвідомлював, що переді мною знаходиться щось велике і складне, але навіть приблизно не уявляв, куди там треба тицяти. Знання теорії не допомагало — спосіб спостереження був надто грубим. Це нагадувало, як герої казок б’ються з ворогом, дивлячись при цьому у мутне дзеркало, в смислі — дико незручно і постійно доводиться робити поправку на спотворення картинки. Успіху можна досягнути лише в одному випадку — якщо я буду наперед точно знати, де саме знаходиться слабке місце їхнього закляття. І ось тут теорія могла мені допомогти.

Якийсь час я просто формував м’які, ритмічні збурення ефіру, що примушувала білих магів перерозподіляти енергію, таким чином вони самі створювали потрібну мені слабину. Спалах тим часом вперто набирав форми списа, чим нервував мене безумно. В їх чарах з’явився ритм — перша ознака скерованості — і дивні ущільнення, які, напевне, позначали присутність власне чаклунів. Потім я розігнав Джерело до максимуму і послав уперед різкий, гострий імпульс, який кардинально відрізнявся від усього, що я робив перед тим.

Вийшло?

Ні, закляття не розпалося, але його структура одномоментно стала на порядок складнішою, розшарувалася, порадила візерунки третього і четвертого рівня, видимі навіть мені. Чи міг заклинатель тепер утримати своє творіння? Навряд чи воно було набагато складнішим, ніж упійманий некромантами розум людини.

Без зайвої скромності скажу: я би — втримав, але тут дається взнаки різниця в досвіді учасників. В структурі білого закляття на секунду виділилися обриси п’яти майже нерухомих вузлів, які дисонували зі спільним ритмом. Вони почали гальмувати потоки, розривати їх об себе. Лише хтось один там розумів, що саме він робить, використовуючи потужність чужих Джерел, але зараз цей один був зайнятий порятунком власної душі — магія вийшла у нього з-під контролю.

Небо оскаженіло, наверху моментально надулися густі чорні хмари; шо було для них матеріалом — волога чи кислота — залишилося лише гадати. Поряд з хмарами висіли сотні веселок, в землю вдарили оранжеві блискавки. І все це — в абсолютній тиші.

Супер! Прекрасно!

І тут я зрозумів, що розсіяти накопичену моїм власним плетінням енергію до кінця