Читати книгу - "Зброя, мікроби і сталь -"

японську мову, сильно відрізнялася від мови держави Силла, яка еволюціонувала в сучасну корейську мову. Тож не дивно, що сучасні японці та корейці значно більше схожі між собою на рівні зовнішності та генів, ніж на рівні мови.

Такий висновок, мабуть, не заживе прихильності ні в Японії, ні в Кореї з огляду на сучасну взаємну неприязнь між двома народами. Історія дає їм багато приводів недолюблювати одне одного, особливо корейцям — японців. Як і араби з євреями, корейці та японці — це два народи зі спільною кров’ю, між якими триває скріплена традицією ворожнеча. Проте від ворожнечі зазнають шкоди обидві сторони. І ця істина справедлива як у Східній Азії, так і на Близькому Сході. Хоч як неохочі японці й корейці визнати цей факт, вони — брати-близнюки, які разом провели дитинство і юність. Політичне майбутнє Східної Азії значною мірою залежить від їхньої здатності відновити ці стародавні зв’язки.

Післямова до видання 2003 року:

«Зброя, мікроби і сталь» сьогодні

IV" нижка «Зброя, мікроби і сталь» («ЗМС») мала на меті пояснити, чому Х4юзвиток складних суспільств розгортався по-різному на різних континентах протягом останніх 13 тис. років: Я закінчив роботу над її рукописом у 1996 році, а світ вона побачила в 1997-му. З того часу я з головою занурився в іншу діяльність, зокрема в роботу над моєю наступною книжкою, присвяченою колапсам суспільств. Тому тепер мене відділяють від написання «ЗМС» не тільки сім років часу, а й заглибленість у іншу тематику. Як же виглядає книжка в ретроспективі, і чи сталося щось, що змінило або розширило її висновки з часу публікації? Як на моє, мабуть, упереджене око, головна ідея книжки успішно пережила ці роки, а найцікавіші відкриття з часу її публікації полягали в чотирьох розширеннях її ідей на сучасний світ і новітню історію.

Мій головний висновок полягав у тому, що суспільства по-різному розвивалися на різних континентах через відмінності в екології цих континентів, а не через біологію тамтешніх народів. Розвинена технологія, централізована політична організація та інші ознаки складних суспільств можуть виникнути лише в щільних скупченнях осілого населення, здатних нагромаджувати надлишки харчу, — скупченнях, прогодувати які може тільки рільництво, що почало з’являтися близько 8500 р. до н. е. Однак одомашнювані дикі види рослин і тварин, важливі для виникнення рільництва, були нерівномірно розподілені між континентами. Найцінніші з них зосереджувалися лише в дев’яти невеликих регіонах планети, які завдяки цьому стали прабатьків- щинами рільництва. Відтак автохтонне населення цих прабатьківщин вже на старті вирвалося вперед на шляху, що вів до набуття рушниць, мікробів

і сталі. Мови й гени жителів цих прабатьківщин, як і їхні свійські тварини, культурні рослини, технології та системи письма, запанували в стародавньому і продовжують панувати в сучасному світі.

Відкриття археологів, генетиків, лінгвістів та інших спеціалістів упродовж останньої половини десятиріччя збагатили наше розуміння цієї історії, не змінивши його центральних сюжетів. Я наведу три приклади. Однією з найбільших прогалин у географічному охопленні «ЗМС» була Японія, про доісторичний період якої я мало що міг сказати в 1996 році. Останні генетичні дані свідчать, що сучасні японці з’явилися внаслідок експансії рільників, схожої на інші експансії, про які йшлося у книзі: переселення корейських рільників, що розпочалося близько 400 р. до н. е., до Південно-Західної Японії, а далі на північний схід Японського архіпелагу. Прибульці принесли із собою інтенсивне рисове рільництво й металеві знаряддя. Вони змішалися з автохтонним японським населенням (спорідненим із сучасними айнами), в результаті чого виникли сучасні японці — подібно до того, як рільники Родючого півмісяця під час свого розселення змішувалися з автохтонними мисливцями-збирачами Європи, даючи в такий спосіб початок сучасним європейцям.

Інший приклад. Археологи спершу гадали, що мексиканські кукурудза, квасоля й кабачок досягли південного сходу США найкоротшим шляхом — через північно-східну Мексику і східний Техас. Однак тепер стало зрозуміло, що цей шлях був занадто посушливим для рільництва; ці культурні рослини, натомість, обрали обхідний маневр, поширившись через Мексику в південно-західну частину США і давши там поштовх суспільствам культури анаса- зі, а відтак проникнувши далі на схід із Нью-Мексико й Колорадо річковими долинами Великих рівнин до південного сходу США.

Нарешті, останній приклад. У розділі 10 я порівнював частоту повторних незалежних одомашнень і повільність поширення однієї або кількох споріднених рослин уздовж головної осі Америки північ—південь зі здебільшого єдиним одомашненням і стрімким поширенням євразійських культурних рослин уздовж осі схід—захід, за якою видовжений цей материк. На сьогодні з’явилося ще більше прикладів цих протилежних моделей, однак нині скидається на те, що більшість або всі представники «великої п’ятірки» свійських ссавців Євразії також зазнали кількаразових незалежних одомашнень у різних частинах материка — на відміну від євразійських рослин, але схоже на американські рослини.

Завдяки цим та іншим відкриттям додалися нові захопливі деталі до нашого розуміння того, як зародження рільництва дало поштовх формуванню базованих на ньому складних суспільств стародавнього світу. Однак найбільші досягнення, які поглибили ідеї «ЗМС», полягали в поширенні ідей книжки на території, які не потрапили до центру її уваги. З часу публікації тисячі людей писали, телефонували, надсилали електронні листи або просто стукали в мої двері, щоб розповісти про паралелі або контрасти, які вони зауважили між стародавніми континентальними процесами, описаними в «ЗМС», і сучасними або нещодавніми процесами, які вони досліджують. Я хочу виокремити і розповісти про чотири таких доповнення: стисло про красномовний приклад новозеландських «мушкетних воєн»; потім про вічне питання «чому Європа, а не Китай?»; дещо докладнипе про паралелі між конкуренцією у стародавньому світі й у сучасному бізнес-світі; про дотичність ідей «ЗМС» до питання, чому деякі суспільства сьогодні багаті, а інші — убогі.

У1996 році я присвятив невеликий фрагмент книжки (в розділі 13) явищу в новозеландській історії XIX ст., яке дістало назву «мушкетні війни», щоб проілюструвати, як поширювалися нові могутні технології. «Мушкетні війни» — це низка заплутаних, малозрозумілих міжплемінних воєн серед корінних новозеландських народів маорі, що точилися протягом 1818—1830-х років. Під час цих воєн європейські рушниці потрапили до рук племен, які доти воювали одне з одним за допомогою кам’яної і дерев’яної зброї. З часу публікації «ЗМС» світ побачили дві книжки, які поліпшили наше розуміння цього хаотичного періоду новозеландської історії, вмістили його в ширший історичний контекст і ще чіткіше унаочнили його відповідність ідеям моєї книжки.

На початку 1800-х років європейські торговці, місіонери та китобої почали навідуватися до Нової Зеландії, яку за 600 років до того заселили полінезійські рільники й рибалки, відомі під назвою маорі. Перші європейські відвідувачі зупинялися на