Читати книгу - "Відьмак. Володарка Озера"

у яких А. Сапковський говорить, що головному героєві під час подій циклу «за п’ятдесят»).

Тоді за приблизну дату народження Ґеральта можна прийняти 1212 р., а час дії «Дещиці істини» — близько 1233–1235 рр.

2.5. «Менше зло»

Блавікенський Різник та Різанина в Блавікені в циклі згадані лише тричі, причому тільки в «Голосі розуму». Якщо ж мати на увазі, що Елландер розташований у Темерії, а Блавікен — у Лукомор’ї, яке входить у Генґфорську Лігу, можна стверджувати, що це не локальне прізвисько відьмака. А оскільки ніхто раніше не називав його так, то можна зробити логічний висновок, що справа в Блавікені сталася не так давно.

Улітку 1245 р. (СГ) один зі знайомих Ґеральта відзначив: «…говорять ‹…› начебто щонайменше пара персон розпрощалася з життям за твоєї допомоги…» Але в Блавікені з життям розсталися семеро за раз, а це аж ніяк не «пара персон». Відповідно ті події відбулися пізніше.

Про погану репутацію Ґеральта не згадує і Йеннефер під час їхнього першого — та й другого — романтичного періоду. А в «Питанні ціни», восени 1250 р., відьмак згадує, що «минулої зими князь Хробарік ‹…› намагався найняти мене для пошуків красуні, якій набридли його грубі залицяння і яка втекла з балу, загубивши черевичок» (ПЦ). Здається малоймовірним, щоб Хробарік наймав для пошуків своєї Попелюшки людину з реноме маніяка-вбивці (або ж — що також імовірно — ця репутація ще не стала широковідомою). Одночасно така репутація — як уже усталена — певним чином допомагає зрозуміти, чому Каланте для «кінцевого вирішення» проблеми Єжака найняла саме Ґеральта. Тож події «Меншого зла», скоріше за все, відбулися восени, за рік до бенкету в Цінтрі — у 1249 р.

2.6. «Край світу»

Цілком точно — це перший похід Любистка та Ґеральта (про це прямо сказано в ГР («Це нагадує мені нашу першу спільну мандрівку на край світу. ‹…› Ми познайомилися на фестивалі в Гулеті ‹…› я мусив зникнути тоді на певний час, а Долина Квітів здалася мені відповідним місцем для цієї мети» — ГР).

Ці події жодним чином не могли статися після літа 1243 р. — часу «Останнього бажання». Але щоб з’ясувати нижню можливу дату, нам треба встановити рік народження Любистка.

Дійкстра в травні 1266 р. говорить: «Відомо мені, що тобі близько сорока…» (КЕ). Інакше кажучи, Любисток не міг народитися до 1226 р. Адже до часу зустрічі з Ґеральтом він встиг провчитися й повикладати в Оксенфурті («навчався він тут чотири роки, а потім цілий рік викладав на кафедрі труверства та поезії» — КЕ), а також поїздити країною з виступами (у 1243 р. ельф Еррділь згадує: «Я бачив його колись, коли він співав при дворі короля Етайна у Цідарісі» — ОБ). Водночас Ґеральт пригадує, що «серйозно римувати й складати мелодії ти розпочав, коли мав дев’ятнадцять, охоплений коханням до графині де Сталь» (ВЛ); додамо до дев’ятнадцяти щонайменше рік (на становлення стилю, навіть якщо Любисток і справді геніальний поет) і ще рік на викладання на кафедрі труверства та поезії. Загалом це дає не менше, ніж двадцять один рік — вік, у якому Любисток міг полишити Оксенфурт і почати мандрувати (відзначимо, що Цідаріс — найближчий княжий двір до Оксенфурту, що підтверджує слова Еррділя). Тож на момент подій «Останнього бажання» Любисткові щонайменше двадцять один — двадцять два. У якості року народження це дає десь 1221 чи 1222 (оскільки точна дата народження Любистка нам не відома).

Ми маємо ще й опосередковані вказівки на час обох суміжних хронологічно оповідань. У «Краї світу» врожай уже визрів, в «Останньому бажанні» події відбуваються влітку (троянди, пелюстками яких застелено сходи в будинку Берранта, та можливість полювати на сома). Таким чином, події в оповіданні «Край світу», скоріше за все, відбулися за рік до «Останнього бажання», тобто в 1242 р.

2.7. «Вічний вогонь»

Датоване приблизно й не безпосередньо, а через подію, що в той час сталася на Півночі: «— Переворот у Повіссі! — гарикнув Ондатр. — ‹…› Короля Рида повалено, нині править там клан Тиссенідів» (ВВ). Інакше кажучи, під час подій оповідання в Ковірі та Повіссі до влади прийшов той самий Естерад Тиссен, з яким читач познайомився у «Вежі Ластівки». 1267 року Естерадові 56 років, з них він 29 років прожив у шлюбі з королевою Зулейкою (ВЛ). Водночас старша його дочка Ґаудемунда перебуває в шлюбі з князем Вермулену, має десь десятирічного сина. Князь Вермулену займає місце шефа розвідки (тобто він мав активно допомагати Естерадові в захопленні влади в узурпаторів, бо якщо в Повіссі при владі король Рид, то в Ковірі при владі був король Іді).

З «Меншого зла» ми знаємо, що щонайменше за кілька років до різанини в Блавікені чародій Стреґобор перебував у Ковірі, на службі в узурпатора Іді (чи то десь у 1247 р.).

Є ще одне небезпосереднє свідчення: зустріч Ґеральта й Любистка в Новіграді відбулася в момент, коли Ґеральт та Йеннефер знову розійшлися («— Як там із Йеннефер? — Ніяк. — Розумію. — Хріна ти там розумієш» — ВВ). Нам відомо, що в житті Ґеральта було кілька розривів із Йеннефер (і це не може бути 1251 р., бо тоді Любисток, зустрівши Ґеральта в храмі Мелітеле, знав про тогочасне припинення стосунків із Йеннефер). Ми знаємо й те, що остання передвоєнна зустріч Йеннефер і Ґеральта відбулася перед тим, як він вирішив — за кілька місяців до падіння Цінтри — їхати до Каланте, маючи твердий намір забрати Цірі. Розсталися — востаннє перед війною — відьмак і чародійка в лютому 1262 р. («— Скільки минуло від… Рік? — Рік, два місяці й вісімнадцять днів» — ЩБ). Але в 1261 р. Любисток перебуває в Туссані («— …сталося воно, — почав рицар, — так якось років із шість тому… Гостив у нас пан поет усю зиму та весну…» — ВО), а Ґеральт — підтримує зв’язок із Йеннефер.

Десь поміж цими датами розташовано й Новіградську історію. Але десять років — надто великий термін. Чи не можна його скоротити?

Нам відомо, що результатами перемовин Дійкстри з Естерадом Тиссеном була амністія тих, хто сидів у Ковірських в’язницях за «політичними» статтями: колишніх симпатиків «узурпатора Іді» та активних борців із Тиссенідами (тих, кого звуть «терористами», серед яких і ті, які стануть хребтом Вільної Компанії). Серед майбутніх героїв Битви при Бренні наймолодшою, здається, була Юлія Абатемарко (через шістдесят п’ять років після Бренни їй нібито сто років). Тому на момент перетворення на Солодку Вітрогонку (зима 1267–1268 рр.) їй навряд