Читати книгу - "Королева пустелі"

тим часом Кокс — за відсутності короля та кабінету міністрів — узяв на себе тимчасовий, але широкомасштабний контроль над країною. Він вдало скористався своїм шансом. Кокс арештував сімох лідерів багдадського повстання — решті вдалось утекти, замаскувавшись жінками, — вислідив і посадив до в’язниці агітаторів з усіх областей і припинив роботу двох дисидентських газет і двох екстремістських політичних партій. 27 числа Гертурда написала:

«Цього разу Бог повівся, наче справжній джентльмен... Хвороба короля випала на дуже слушний час... Сер Персі врятував країну й забезпечив короля виходом, яким він зможе скористатися, щойно йому дозволять ходити. До тієї миті — за потреби час його реабілітації можна продовжити — ми матимемо вільний доступ до управління ситуацією... люди з поміркованими поглядами хвалять Небеса... а екстремісти, які розсіялися по всіх областях і хочуть врятуватися від політичного потопу, мусять будувати собі ковчег».

Енна кількість свідків могла підтвердити, що в час, коли Кокс узяв ініціативу у свої руки, Фейсал був без свідомості. Протягом декількох днів після операції до нього не пускали відвідувачів. Корнвалліс став першим, хто розповів королю про все, що сталося за час його недуги. Коли до Фейсала в палату прийшли Кокс з Ґертрудою, вони одразу ж помітили, з яким полегшенням він сприйняв усі останні новини і як сильно схвалював Коксові заходи. Він сказав: «Ви вберегли мене від осуду». Після цього верховний комісар відніс угоду накібові додому, дав йому ручку й попросив підписати. Збентежений накіб наполіг, щоб деякі уривки англійської версії документа переклали йому арабською, щоб він міг переконатися в тому, що обидві версії збігаються одна з одною, а тоді підписав. Було це 10 жовтня 1922 року.

Через три дні Фейсал публічно оголосив про укладену угоду під час своєї дзвінкої промови, проголосивши «продовження дружби з нашим прославленим союзником, Великобританією, і грядущі вибори до установчого зібрання для формування конституційного закону». Після цього слід було отримати ратифікацію, але гра завершилася. Крім того, це було ще одним кроком назустріч членству в Лізі Націй у статусі незалежної держави.

Фейсал розповів Ґертруді, що після катастрофи в Дамаску в 1920 році він боїться брати з собою до Іраку дружину та дітей. Тепер, у 1924 році, маючи в розпорядженні два особисті палаци й усвідомлюючи зростання агресії Ібн Сауда в Хіджазі, він почав потроху звозити свою родину до Багдада, починаючи з улюбленого наймолодшого брата, Заїда. Заїд боровся пліч-о-пліч з Фейсалом під час повстання й мав для Курдистану величезну цінність; через рік він поїде з Багдада на однорічний курс навчання до коледжу Бейлліол, Оксфорд. Після Заїда до Багдада переїхав єдиний син короля, дванадцятирічний емір Газі, зовсім слабкий для свого віку.

Хлопчик прибув у супроводі рабів і сором’язливого почуття власного достоїнства, яке одразу ж припало Ґертруді до душі. Вона бачила, що ця дитина була зовсім занедбана, живучи у будинку з рабами та неграмотними жінками. Він ледве читав і писав арабською; малому потрібні були хороші вчителі й чоловіче оточення. Але перед тим, як братися за його оточення, Ґертруда мала допомогти підібрати для хлопця одяг. Тепер більшу частину свого часу король ходив у європейських костюмах і хотів, щоб його син виглядав так само. Ґертруда написала у листі батькам:

«Мене викликали в палац допомогти обрати одяг для Газі. На примірку приїхав англійський кравець з Бомбея й привіз із собою багато зразків тканини та викройок одягу. Тож ми підібрали для хлопчика різноманітні маленькі сорочки та костюми; кравець поводив себе так, ніби обслуговує самого Теккерея. Він стрибав навколо нього, тягнув носки й подавав мені зразки тканин, тримаючи свою другу руку на серці. З Газі потрібно було зняти мірки, і хлопчик почувався наполовину збентеженим, наполовину задоволеним».

Слідом за юним еміром приїхала його матір, королева, з трьома сестрами Газі, і поселилася у поселенні Аль-Харитія. Згідно з сімейними традиціями, Фейсал одружився на своїй двоюрідній сестрі, Емірі Хуссейн, яка жила в суворому відлюдництві зі своїми доньками: наймолодша з них народилася інвалідом, і її ніколи ніхто не бачив. Коли Ґертруда ще раніше запитувала у Фейсала про його дружину, він ухилявся від відповіді. «Я запитала у нього про дружину... і сказала, що, на мою думку, їй також потрібно запропонувати зайняти певне положення при дворі. Однак щойно про це заходила мова, Фейсал одразу ж ніяковів — араби соромилися своїх жінок, вважаючи їх занадто неосвіченими, щоб комусь представити; однак він погодився, що варто це змінити».

Те, що королева жила у відлюдництві, унеможливлювало поняття королівського двору в європейському стилі. Усіх гостей-чоловіків, запрошених на звані вечері та різноманітні прийоми, король приймав сам у своєму багдадському палаці, після чого їхав до Аль-Харитії, щоб провести вечір з сім’єю. Ґертруда була однією з перших гостей королеви, яка розмовляла лише арабською, хоча ще зовсім трішки розуміла англійською та французькою мовами:

«Я з радістю повідомляю, що вона дуже мила. У неї витончені й дуже ніжні хашимітські риси обличчя і такі ж чарівні манери, як і в короля. Вона була одягнута у дуже гарну довгу сукню-туніку коричневого кольору... і з дуже-дуже довгим намистом з перлинами та розкішною зелено-блакитною підвіскою. Я бачила двох її старших дочок, які були такими ж гарними, як і їхня матір... дуже сором’язливі, але з помітним запалом вибратись у світ».

Щойно вся Фейсалова родина оселилася в Багдаді, Ґертруда з головою занурилася в дуже цікаві клопоти — формування королівського двору. Перше завдання полягало у створенні гардеробу: туніки та сукні, підходящі для королеви та її виключно жіночих прийомів і чайних церемоній. На вулицю жінки королівського роду та їхня свита одягали традиційні шовкові чадри чорного кольору, однак коли вони йшли в гості до своїх подружок чи родичів, чадри можна було знімати одразу ж при вході й залишати служницям. Ґертруда порадила королеві кравчинь-монашок, які шили одяг їй самій до приїзду Марі, і привела представити святих сестер до палацу. Пізніше Ґертруда попросить Ельзу з Моллі пройтися лондонськими крамницями й прикупити підходящий одяг в європейському стилі (який одягатимуть удома у вузькому колі близьких) для жінок королівської родини. Ґертруда написала у листі додому: «У понеділок король викликав мене до себе, щоб обговорити, як має бути влаштований побут королеви, Я дуже рада, що він вирішив зі мною проконсультуватися, оскільки в цьому питанні багато труднощів... Тож тепер у мене повно клопотів!».

При дворі мала бути знавець церемоній, яка допомагала б королеві влаштовувати прийоми гостей і могла навчити її порядку пріоритетності та інших