Читати книгу - "Королева пустелі"

дипломатичних протоколів. Ґертруда запропонувала, щоб на це місце Фейсал призначив дружину Джаудатбея, його головного ад’ютанта. Мадам Джаудатбей була родом з видатної черкеської сім’ї і підходила на цю посаду за всіма параметрами: освічена, вельмишановна, до того ж уже довгий час жила в Багдаді. Король з радістю схвалив її кандидатуру, і Ґертруда пишалася, що змогла обійти дружину керуючого королівським двором, вульгарну й незатребувану сирійку, яка постійно випихала свою доньку наперед, намагаючись таким чином переконати короля, щоб той узяв її собі за дружину — мабуть, вона мала на увазі після розлучення з першою або ж узагалі не знала, що Фейсал уже був одруженим.

Одного ранку, приїхавши до Аль-Харитії, щоб допомогти мадам Джаудатбей організувати перший прийом королеви, Ґертруді представили нову гувернантку дітей, кандидатуру якої вона схвалила, але не без вагань, які виникли через їхню класову відмінність: «Вона дуже мила й добра дівчинка, і я приємно вражена, що для неї в палаці знайшли постійне місце... Вона має вчити дівчаток англійській мові, грі в теніс та європейським манерам поведінки. Їх потрібно відучити плутати тканинні серветки зі звичайними гігієнічними, а під її керівництвом вони швидко все засвоять».

Ґертруда запитала дозволу в королеви, чи може вона запросити Газі на чай. Згодом юний емір почав регулярно навідуватися до Ґертруди, спершу в супроводі слуг, Хаміда й Фаресе, а пізніше зі своїм учителем та гувернанткою. Ґертруда дарувала йому розкішні сучасні іграшки, які замовляла з Лондона:«Іграшковий потяг і солдатики, які я замовила для нього з магазину Херодс, прийшли з останньою моєю поштою і дуже сильно сподобалися Газі. Особливо потяг. Він обожнює всілякі механізми і, більше того, у двигунах розбирається краще за будь-кого з нас... Ми всі сиділи на підлозі й дивилися, як рейками мчать вагони, супроводжуючи їх радісними вигуками!». Після таких гостин хлопчика забирали додому, звідки він писав Ґертруді листи подяки англійською мовою, а тоді йшов зі своїм батьком на вечірню молитву. Фейсал був прогресивним і сучасним королем, та ніколи не ігнорував традиційного заклику до молитви. Газі теж був навчений так робити й, очевидно, дотримувався цього золотого правила навіть під час своїх останніх років навчання у місті Харроу. Відпустивши свого сина навчатися до англійської середньої школи, королеві буде досить важко пробачити Ґертруді, яка порадила їм так вчинити.

Згодом після того, як до Багдада переїхала королева, стало відомо, що Фейсал прийме ще одного члена своєї родини, однак не такого бажаного, як усі, хто прибував раніше. Його батька, чоловіка якому було вже далеко за сімдесят, витіснив з Мекки запеклий ворог, Ібн Сауд, а оскільки Хіджаз належав тепер до Саудівської Аравії, старий шариф був вимушений скласти свої повноваження. Ґертруда побоювалася заздрісної та надокучливої присутності Хуссейна. «Я молюся, щоб Хуссейн не залишився тут жити; адже він стане центральним гравцем, навколо якого розвертатиметься найрізноманітніше зло, як анти-Фейсальське, так і анти-британське...».

Грядущі неприємності можна було передбачити одразу після того, як Хуссейн удостоїв себе звання халіфа мусульманського світу, титулу, який анулював ще Мустафа Кемаль Ататюрк, лідер модернізованої повоєнної Туреччини. Цей провокаційний крок з боку Хуссейна став нічим іншим, як приводом для Ібн Сауда прогнати шарифа з посади голови націоналістичної арабської партії. У 1921-му, того самого року, коли відбулася коронація Фейсала, Ібн Сауд захопив Хаїль, те саме місто, з якого колись не випускали Ґертруду; ворожнеча спалахнула ще більше, коли непереможні війська Сауда почали нападати на Хіджаз, Трансйорданію, правителем якої тепер був Абдуллах, і навіть на іракські кордони. Під час атаки іхванів[50] загинуло двісті арабів, у результаті чого на допомогу прилетіли літаки військово-повітряних сил Великобританії. На початку 1922 року Ґертруда написала листа своєму давньому товаришеві Чарльзу Гардинґу:

«Захоплення Хаїля Ібн Саудом викривило весь політичний баланс... Ібн Сауд прагне стати владикою пустелі, захопивши всі її території, включаючи прикордонну смугу, де навесні іракські пастухи споконвіку випасали свою худобу...

Через день після того, як вони обстріляли наші літаки, ми розбомбили їхній табір. Вони втекли на південь... а наступного ранку наші літаки знову їх переслідували й бомбардували. Вони завдали нічим не спровокованої атаки, пограбувавши й убивши наших мирних пастухів... Іхвани зі своїм страхітливо фанатичним ставленням до вірування середньовіччя пробуджують у мені найчорнішу ненависть. Вони — найгірший приклад мерзенного всемогутнього віросповідання».

В ісламській секті іхванів прості задоволення були заборонені, а суворе виконання релігійних обрядів — обов’язкове, водночас руйнування та грабування майна під час війни залишалося звичним, буденним. На місто Таїф, де тариф мав літній маєток і де народився Фейсал, напали, а усіх його мешканців перерізали. Хуссейн передав телеграму до Лондона, вимагаючи літаки та війська, але він ще дуже давно відштовхнув англійців від себе через свою непримиримість з арабським самовизначенням, і тому Британія вирішила дотримуватися нейтралітету. Після того, як Хуссейн зрікся престолу на вимогу свого народу, місце короля Хіджазу посів його найстарший син Алі. Проте Алі також довелося наслідувати решту своїх родичів і переїжджати до молодшого брата в Ірак.

За своєю натурою Фейсал був людиною дії, який тепер мусив сидіти в палаці та офісі, його запальна особистість більше звикла командувати, а не проявляти стриманість. Фейсала оточували невирішені труднощі і він не завжди був упевнений, кому можна довіряти, тож терпіння короля зводилося нанівець. Він дедалі більше опирався спробам схилити його на компроміс з британцями, міністрами, курдами та будь-ким іншим і все більше через це гнівався. Навіть тепер, коли Фейсал був королем, він не міг опиратися втручанню свого батька. Король полетів до Трансйорданії, намагаючись врятувати статки своєї сім’ї; а коли повернувся, то сказав Ґертруді, що якщо Британія не вдасться до якихось заходів і не вступиться за Хіджаз, йому доведеться залишити Ірак, щоб повернутися на батьківщину й загинути, захищаючи свою сім’ю. Ґертруда радила діяти дуже обережно, однак король уже не прислухався до її порад, більше того, він навіть перестав довіряти їй свої таємниці. Ґертруда не звертала уваги на спалахи його гніву й з гумором описувала Фейсала у своїй листах, як надокучливу діву. Хай там як, їхній «медовий місяць» скінчився. Ґертруда написала батькам:

«Король занадто сильно зациклився на ваххабітах... і найгірше, що можна було б зробити в цій ситуації, це саме те, що, на нашу думку, робить Фейсал — підбурювати племена проявити ініціативу й напасти на ваххабітів. Це одразу ж призведе до репресій, а пустеля перетвориться на поле бою...

У понеділок у короля була люта істерика; а у вівторок він в офіційному порядку відрікся від престолу на