Читати книгу - "Син Начальника сиріт"

до сенатора, міцно поплескав його по спині.

Сенатор звів на нього важкий погляд.

Ґа вказав на автонавантажувач із Буком за кермом.

- Це чудова партія допомоги, яку варто оглянути, ні? - спитав він сенатора. - А на он тому навантажувачі ще краща, так?

Сенатор на мить замислився, а тоді показав на отой другий автонавантажувач і спитав Великого Керівника:

- Чи не заперечуєте ви, щоб ми оглянули он ту партію?

Великий Керівник усміхнувся:

- Прошу, оглядайте, яку бажаєте.

Люди почали збиратися навколо того автонавантажувача, на який показав сенатор, а Брендо принюхався і, махаючи хвостом, загавкав на машину, за кермом якої був товариш Бук.

- Усе гаразд, - мовив Ґа до Бука. - Їдьте собі, ви нам уже не потрібні.

Командир Пак різко обернувся, зачувши собачий гавкіт.

- А ні, стривай! - крикнув Пак Букові, який дивився в інший бік, намагаючись зробити так, щоб його не впізнали.

Пак присів коло собаки й уважно на нього подивився. Сказав до Ґа:

- Кажуть, що ці тварини гарно знаходять різні речі. Що в них чудовий нюх.

Пак придивився до пози собаки, потім став так, щоб спрямувати погляд туди, куди вказував ніс Брендо, і, наче в оптичний приціл, побачив бочки на машині Бука.

- Гм, - пробурмотів Пак.

- Ходіть-но сюди, командире Паку! - гукнув його Великий Керівник. - Вам сподобається!

Пак ще на мить замислився над станом речей, а тоді крикнув Букові:

- Стій тут, нікуди не їдь!

Великий Керівник знову погукав Пака, сміючись:

- А ходіть до нас, Паку! Нам потрібне ваше особливе вміння!

Пак із Ґа пішли до Великого Керівника, а Брендо на повідку рвався в протилежний бік.

- Кажуть, собаки - надзвичайно підступні тварини! - мовив Пак. - А ви як гадаєте?

- Гадаю, вони небезпечні тією самою мірою, що і їхні власники.

Вони підійшли до автонавантажувача, де чекали Великий Керівник, сенатор, Томмі; також підійшли Ванда з веслувальницею. На піддоні стояли дві бочки і туго запакований стос коробок.

- Чим можу бути корисний? - поцікавився Пак.

- Це просто чудово, - сказав Великий Керівник. - Просто слів немає, як гарно. Тут, здається, треба відкрити коробку.

Командир Пак витяг із кишені висувний ніж для розрізання картону.

- Що тут такого смішного? - не зрозумів Томмі.

Командир Пак полоснув ножиком по шву коробки.

Пак сказав:

- Я вперше застосовую оцей ніж для картону.

Великий Керівник усе реготав.

У коробці було запаковане повне зібрання творів Кім Чен Іра.

Великий Керівник схопив одну з книжок, відкрив і глибоко вдихнув запах типографської фарби.

Веслувальниця зняла окуляри; зіниці її були неприродно звужені. Вона, примружившись, подивилась на книжки - і раптом з жахом вигукнула: «Ні!» Здавалося, їй зараз стане погано.

Томмі зняв покришку з бочки і вийняв жменю рису.

- Коротке зерно, - відзначив він. - А хіба не в Японії вирощують короткий рис, а в Кореї - довгий?

Ванда в манері доктора Сона відзначила:

- Північнокорейський рис - найдовший рис у світі!

Великий Керівник розпізнав у її голосі глузливість, тільки не зрозумів, із чого вона сміється.

- Але де ж Сан Мун? - спитав він Ґа. - Ходіть перевірте, чого вона забарилася.

Щоб виграти трохи часу, Ґа звернувся до сенатора:

- А доктор Сон обіцяв вам у Техасі, що коли ви завітаєте до нашого великого народу, наш Великий Керівник підпише для вас свої твори?

Сенатор усміхнувся:

- Ось і нагода випробувати ручку миру!

- Я ще ні разу не підписував своїх книжок, - мовив Великий Керівник, водночас підлещено й підозріло. - Напевне, зараз особлива нагода!

- І, Вандо, - сказав Ґа. - Ти б хотіла одну батькові привезти, так? А ви, Томмі, ви ж теж палаєте бажанням мати автограф?

- О, я ніколи не думав, що матиму честь… - відказав Томмі.

Командир Пак подивився на автонавантажувач Бука.

Брендо так і рвався з повідка.

- Командире Паку, - покликав його Ґа. - Ходімо перевіримо, чи все гаразд із Сан Мун.

Пак не озирнувся.

- Зараз, - сказав він, ідучи до автонавантажувача.

Командир Ґа бачив, як руки товариша Бука заціпеніли на кермі, як фігури в бочках крутяться у спеці й задусі. Ґа присів коло Брендо.

Зняв повідок із шиї пса і тримав його за шкірку.

- Але, командире Паку… - сказав Ґа.

Пак зупинився й озирнувся.

Командир Ґа сказав собаці:

- Фас!

- Що? - не зрозумів Пак.

Але було пізно - пес уже міцно вчепився йому в руку.

Сенатор озирнувся й з жахом побачив, як його породистий катахула рве сухожилля на руці людини. Сенатор обвів очима господарів - і в його погляді читалося похмуре розуміння: будь-хто, потрапивши до Північної Кореї, рано чи пізно сказиться й озвіріє.

Веслувальниця закричала і, побачивши, як командир Пак відбивається від собаки, як летять бризки собачої крові, в паніці помчала до літака, махаючи руками. Її напівпритомне спортивне тіло, яке рік проспало під землею, відчуло біду й рятувалося, як могло.

Невдовзі шкура собаки почорніла від крові. Коли командир Пак завдав наступного удару, пес схопив його вже за литку, вочевидь, до самої кістки.

- Пристрельте його! - кричав Пак. - Убийте тварюку!

Агенти міннарбезпеки в натовпі витягли свої ТТ. І люди кинулися врозтіч. Помчав уперед і товариш Бук на автонавантажувачі, обминаючи американську охорону, котра бігла на допомогу сенаторові.

Великий Керівник, розгублений і спантеличений, залишився сам. Він устиг підписати лише половину книжок. Навіть дивлячись на цю криваву сцену, він, здається, не міг визнати, що ця подія сталася без його згоди.

- Що це, Ґа? - спитав Великий Керівник. - Що відбувається?

- Сцена насильства, товаришу Великий Керівник, - пояснив Ґа.

Великий Керівник упустив ручку миру.

- Сан Мун… - згадав він.

Він озирнувся на перевдягальню й витяг із кишені срібний ключ. Щодуху помчав туди, трусячи животом під сірим костюмом-комбінезоном. За ним побігло й кілька людей командира Пака, а далі й Ґа.

Бій за ними тривав - тепер уже на землі, і пес не відпускав командира Пака.

Біля перевдягальні Великий Керівник невпевнено зупинився, наче підійшов до справжнього храму Похйон, бастіону захисту від японців під час боїв над Імчинґаном, місцем слави монаха-воїна Сосана, місцем зберігання архівів імператорської династії Лі.

- Сан Мун! - покликав він. Постукав. - Сан Мун!

Великий Керівник сунув ключ у замок, здається, не чуючи ні пострілів, ні передсмертного виття собаки. Кімнатка всередині була порожня. На стіні висіли три чосон-оти: білий, синій, червоний. На підлозі лежав футляр для гітари . Великий Керівник нахилився й відкрив його. Усередині лежала гітара . Він