Читати книгу - "Дванадцять стільців. Золоте теля, Євген Петрович Петров"

позов». І життя його, яке і раніш не текло молоком і медом, стане вже зовсім паскудним.

Ще задовго до сімейної драми Лоханкіних, льотчик Севрюгов, який, на своє нещастя, жив у квартирі номер три, вилетів за терміновим відрядженням Тсоавіохіму за Полярне коло. Весь світ, хвилюючись, стежив за польотом Севрюгова. Пропала безвісти якась іноземна експедиція, що йшла до полюса, і Севрюгов мав її відшукати. Світ жив надією на успішні дії льотчика. Перегукувались радіостанції всіх материків, метеорологи застерігали відважного Севрюгіна від магнітних бур, короткохвильовики заповнювали ефір свистом, і польська газета «Кур'єр Поранни», близька до міністерства закордонних справ, уже вимагала розширення Польщі до кордонів 1772 року. Цілий місяць Севрюгов літав над крижаною пустелею, і рев його моторів було чути в усьому світі.

Нарешті Севрюгов зробив те, що зовсім збило з пантелику газету, близьку до польського міністерства закордонних справ. Він знайшов загублену серед торосів експедицію, встиг повідомити про місце її перебування, але після цього раптом зник сам.

Це повідомлення схвилювало всю земну кулю. Ім'я Севрюгова вимовлялося на триста двадцяти мовах і наріччях, зокрема, чорношкірих індійців; портрети Севрюгова у звіриних шкурах з'являлися на кожному вільному аркуші паперу. В розмові з представниками преси Габріель д'Аннунціо заявив, що він щойно закінчив новий роман і негайно вилітає на розшуки відважного росіянина.

З'явився чарльстон «Мені тепло з моєю крихіткою на полюсі».

І старі московські халтурники Услишкін-Вертер, Леонід Трепетовський і Борис Аміаков, які давно практикували літературний демпінг і викидали на ринок свою продукцію за заниженими цінами, вже писали ревю під назвою: «А вам не холодно?» Одне слово, наша планета переживала велику сенсацію.

Але ще більшу сенсацію викликало це повідомлення в квартирі номер три будинку номер вісім на Лимонному перевулку, відомій всім як «Вороняча слобідка».

— Пропав наш квартирант! — радісно казав відставний двірник Микита Пряхін, просушуючи над примусом валянок. — Пропав, сердешний. Ото не літай, не літай! Людина ходити мусить, а не літати. Ходити мусить, ходити.

І він перевертав валянок над стогнучим вогнем.

— Долітався, жовтоокий, — бурмотіла бабуся, імені-прізвища якої ніхто не знав. Жила вона на антресолях, над кухнею, і хоч вся квартира освітлювалася електрикою, бабуся палила у себе нагорі гасову лампу з рефлектором. Електриці вона не довіряла. — Ось і кімната звільнилася, площа!

Бабуся першою вимовила слово, яке давно вже гнітило серця мешканців «Воронячої слобідки». Про кімнату загиблого льотчика заговорили всі: і колишній гірський князь, а тепер трудящий Сходу громадянин Гігієнішвілі, і Дуня, яка арендувала койку в кімнаті тітоньки Паші, і сама тітонька Паша — торговка і гірка п'яниця, і Олександр Дмитрович Суховейко, в минулому камергер двора його імператорської величності, якого в квартирі звали просто Митрич, і вся інша квартирна дрібнота на чолі з відповідальною квартиронаймачкою Люцією Францівною Пферд.

— Що ж, — сказав Митрич, поправляючи золоті окуляри, коли кухню заповнили пожильці, — раз товариш зник, треба ділити. Я, наприклад, давно маю право на додаткову площу.

— Це чому ж мужчині площу? — заперечила коїчниця Дуня. — Треба женщині. Та в мене, може, за все життя такого випадку не буде, щоб мужчина раптом пропадав!

І вона ще довго штовхалася поміж сусідів, доводячи своє право на площу і часто вимовляючи слово «мужчина».

В усякому разі, пожильці сходилися на тому, що кімнату треба негайно забирати.

Того ж дня світ сколихнула нова сенсація. Сміливий Севрюгов знайшовся: Нижній Новгород, Квебек і Рейк'явік почули позивні Севрюгова. Він сидів з пом'ятим шасі на вісімдесят четвертій

Паралелі. Ефір вирував від повідомлень: «Сміливий росіянин почуває себе чудово», «Севрюгов шле рапорт президії Тсоавіохіму!», «Чарль Лімдберг вважає Севрюгова кращим льотчиком світу», «Сім криголамів вийшли на допомогу Севрюгову і знайденої ним експедиції». У проміжках між цими повідомленнями газети друкували лише фотографії якихось криг і морських берегів. Без упину чути було слова: «Севрюгов, Нордкап, паралель, Севрюгов, Земля Франца-Иосйфа, Шпіцберген, Кінгсбей, піми, пальне, Севрюгов». На зміну смутку, який викликало це повідомлення у «Воронячій слобідці», швидко прийшла спокійна впевненість.

Криголам просувався дуже поволі, ледве розбиваючи крижані поля.

— Одібрати кімнату—і годі,—говорив Микита Пряхін, — йому там добре сидіти на льоду, а тут, наприклад, Дуня, має всі права. До того ж згідно закону, мешканець не має права бути відсутнім більше двох місяців.

— Як вам не соромно, громадянине Пряхін! — заперечувала Варвара, тоді ще Лоханкіна, розмахуючи «Известиями». Це ж герой. Адже він зараз на вісімдесят четвертій паралелі!

— А що це за така паралель, — сердито озвався Митрич. — А може, ніякої такої паралелі й зовсім нема. Цього ми не знаємо. В гімназіях не вчили.

Митрич сказав чистісіньку правду. В гімназії він не вчився. Він закінчив Пажеський корпус.

— Та ви зрозумійте, — гарячкувала Варвара, тикаючи під ніс камергерові газету. — Ось стаття. Бачите? «Серед торосів і айсбергів».

— Айсберги! — кепкував Митрич. — Це ми не можемо зрозуміти. Десять років немає життя. Все Айсберги, Вайсберги, Айзенберги, всякі там Рабіновичі. Правду каже Пряхіи. Одібрати — і годі. Та й ще ось і Люція Францівна стверджує, що за законом…

— А речі на сходи викинути, до бісової матері, — викрикнув басовито колишній князь, а нині трудящий Сходу, громадянин Гігієнішвілі.

Варвару швидко заклювали, і вона побігла скаржитись чоловікові.

— А може, так і треба, — відповів чоловік, піднімаючи фараонівську бороду, — може, вустами простого мужика Митрича говорить велика сірячна правда. Вдумайся тільки в роль російської інтелігенції, в її значення.

Того знаменного дня, коли криголами, нарешті, дійшли до намету Севрюгова, громадянин Гігієнішвілі зламав замок на севрюговських дверях і викинув у коридор усе майно героя, навіть і червоний пропелер, який висів на стіні. У кімнату вселилася Дуня, що негайно ж впустила до себе за платню шестеро коїчників. На завойованій площі цілу