Читати книгу - "Служниця для божевільного графа, Делісія Леоні"

— І давайте згадаємо, хто насправді придумав паразита, га? Я маю мету витягти з цього лайна Дарію. А ці... королі хай хоч горлянки собі переріжуть!

— Кохання не повинно застилати тобі очі, Віторе. Вам життя не буде в країні, сповненої  повного хаосу і анархії, - вже більш стримано і повчальним тоном сказав лорд Горвет.

Я вибрався і відвернувся від чоловіка. Потрібен був терміновий план. Я перевів свою увагу на Кейла. І чому він так довго? Поки я не знатиму, що Дарія в безпеці, я нічого вдіяти не зможу.

— Цей божевільний учений сказав, що у короля є ціла година. Нехай поки що поговорять, - уклав я і попрямував у бік підземних ходів.

— Я залишусь тут і стежитиму за тим, що відбувається, Віторе, — крикнув мені в спину лорд Горвет.

— Чудова ідея.

Потік магії провів мене таємними коридорами до того місця, про яке говорила Дарія. Двері були відчинені. Закликав до себе той потік, який супроводжував Кейла, але він не підкорився мені. І чомусь мені здалося це знаком небезпеки. І внутрішній голос мене не підвів. Коли я почув крик, а потім і звуки бою, я стрімголов кинувся вперед.

— Відійди, Беррінг, інакше вона здохне! Клянусь! - голос Ерманії вивів мене з себе. Завернувши за ріг, я зупинився, стиснувши кулаки.

— О, боги! Подивіться хто на ноги встав! Мій колишній чоловік! - помітивши мене скрикнула жінка.

Вона тримала перед собою Дарію. Лезо її кишенькового кинджала було притиснуте до її блідої шиї. В очах моєї коханої був страх і... дурненька моя, радість, що побачила мене живим та здоровим?

Кейл уже підвівся з кам'яної підлоги. Його хвора рука неприродно висіла.

— Ось сука! - процідив він крізь зуби.

— Відпусти її, Ерманіє, — наказав я. - Ігри всі закінчені. Професора взято, король отримав ліки. Та з нього і чари твої зійшли, - вирішив збрехати я, щоб залякати жінку.

— О, ні! Цю погань я не відпущу! Наскільки там вистачить ліків королю? Я знаю, що ненадовго. Йому потрібно набагато більше, як і тобі. Не дістанеться вона нікому! - прогарчала вона так голосно, що луна рознеслася коридорами. Ми всі стояли в доволі вузькому коридорі, біля відкритих дверей у якусь кімнату. Мабуть там професор тримав Дарію. Я придивився уважніше і помітив, що там на полу лежать два непритомні: жінка та чоловік.

— Чого ти хочеш досягти? - холоднокровно промовив я, намагаючись розговорити її, відвернути її увагу від моєї магії, яка підкрадалася непомітно до неї.

— Ти знаєш хто я? Знаєш, з якої сім'ї?

— Хм, здається твоя сім'я вірою та правдою служила правителям із первородною магією? - трохи з глузуванням у голосі промовив я. Кейл на мене глянув широко розплющивши очі.

— Ці ідіоти не змогли зберегти свою магію та передати її мені! Вони зіпсували мою кров! Я зараз могла б зайняти трон! Але я і так стану королевою. Мені начхати вже на цю прокляту магію. Те, що потрібне королю – зараз у моїх руках. Йому доведеться одружитися зі мною! Хоча... - на її обличчі заграла божевільна посмішка, - за допомогою мого зілля він уже не раз робив мені пропозицію.

— Тоді тобі немає сенсу вбивати її, - прийшов до висновку я. – Ти ж не хочеш нашкодити «лікам» свого майбутнього чоловіка?

— Мені буде досить її крові. Мені начхати: жива вона чи мертва. Всім потрібна лише її кров.

Ніхто з нас не помітив, як непритомна жінка у сусідній кімнаті прокинулася та підвелася на ноги. Лише в один момент почув лайку Кейла, жіночий вигук "Прибери від неї руки" і в цей же момент на Ерманію полетів незнайомий потік магії.

Все сталося так швидко. Кейл спрямував свою магію в незнайомку і зайняв її. А я викинув потік магії, щоб захистити Ерманію, адже, безумовно, зачепило б і Дарію. Я встиг відкинути від них небезпеку, але наступної секунди побачив, як різким рухом Ерманія проводить кинджалом по ніжній шкірі Дарії...