Читати книгу - "Дюна"

переїзду на Арракіс. Здавалося, наче там, на Каладані, вона була зовсім іншою людиною. Наближення зустрічі з Ґурні змусило її переоцінити всі ці зміни.

Кавовий сервіз Пола — елегантні тоненькі кухлики зі сплаву срібла і ясміуму, успадковані від Джаміса — стояв на низенькому столику праворуч від неї. Вона дивилася на нього, міркуючи, скільки ж рук торкалися до цього металу. Протягом місяця Чані наливала Полові каву лише з нього.

«І що може ця пустельна жінка зробити для Герцога, окрім як налити йому кави? — запитувала вона себе. — Вона не принесе йому ні влади, ні впливової рідні. Пол має єдиний шанс — поріднитися з могутнім Великим Домом, може, навіть імператорською родиною. Зрештою, там є принцеси шлюбного віку, й усі проходили готування Бене Ґессерит».

Джессіка уявила, як полишає всі біди Арракіса, щоб жити в безпеці й при владі як матір принца-консорта. Вона поглянула на товсті портьєри, що прикривали скелю печерної камери, міркуючи, як вона дісталася сюди — пересідаючи з хробака на хробака, оточена паланкінами й платформами, навантаженими всім необхідним для кампанії, яку вони готували.

«Доки Чані жива, Пол не зрозуміє свого обов’язку, — подумала Джессіка. — Вона дала йому сина — й цього достатньо».

Раптом її охопило бажання побачити онука — хлопчика, так схожого на дідуся Лето. Поклавши долоні на щоки, Джессіка виконала ритуальну дихальну практику, щоб заспокоїти серце й очистити розум, а тоді нахилилася вперед, готуючи тіло виконувати вимоги розуму.

Вона знала: те, що Пол обрав саме Печеру Птахів як командний пункт, не обговорювалося. Місце було ідеальним. На півночі пролягала Вітрова розколина, що вела до захищеного селища в оточеній скелями падині. Це базове селище, де мешкали робітники й технічні працівники — технологічний центр усієї харконненівської оборони.

Із-за портьєр долинув кашель. Джессіка випросталася, глибоко вдихнула й повільно видихнула.

— Увійдіть, — сказала вона.

Портьєри відсунулися вбік, і в кімнату заскочив Ґурні Галлек. Їй вистачило часу тільки краєм ока побачити викривлене дивною гримасою обличчя, а потім чоловік опинився позад неї і підняв її на ноги, схопивши м’язистою рукою під підборіддям.

— Ґурні, ти здурів? Що ти виробляєш? — запитала вона.

Тоді вона відчула, як вістря ножа торкнулося її спини, пронизуючи моторошним розумінням: цієї миті Ґурні справді хотів її вбити. Чому? Вона не могла вигадати жодної причини — ну не міг же Ґурні бути зрадником. Але вона чудово відчувала його намір. Її свідомість гарячково борсалася — такого суперника нелегко здолати. Цей убивця, знайомий із Голосом, з будь-якою бойовою стратегією та виявом смерті й жорстокості. Інструмент, який вона сама нагострила, знайомлячи з хитрощами та підступами.

— Ти гадала, що втекла, так, відьмо? — прогарчав Ґурні.

Перш ніж вона встигла обдумати питання чи відповісти, портьєри розкрилися і зайшов Пол.

— А ось і він, ма… — Пол замовк, розглядаючи напружену сцену.

— Стійте, де стоїте, мілорде, — сказав Ґурні.

— Що… — Пол похитав головою.

Джессіка спробувала заговорити, але відчула, як рука стисла їй горло.

— Ти говоритимеш тільки, коли я дозволю, відьмо, — сказав Ґурні. — Скажеш лише одне — щоб твій син це почув. Я машинально зажену тобі ножа в серце, щойно помічу найменшу спробу опору. Нехай голос лишається монотонним. Жодні м’язи не рухаються і не напружуються. Дій максимально обережно — і виграєш собі ще кілька секунд життя. І запевняю тебе, це все, що ти маєш.

Пол ступив крок уперед.

— Ґурні, друже, що…

— Стій, де стоїш! — гарикнув Ґурні. — Ще один крок — і вона помре.

Пол поклав руку на руків’я ножа. А тоді промовив смертельно спокійно:

— Раджу тобі пояснити свої дії, Ґурні.

— Я заприсягнувся вбити зрадника вашого батька, — сказав Ґурні. — Гадаєте, я забуду людину, що врятувала мене з харконненівської ями рабів і подарувала мені свободу, життя і честь… а ще — дружбу, яку я цінував понад усе? Тепер зрадниця на вістрі мого ножа. Ніхто не завадить мені…

— Ти дуже помиляєшся, Ґурні, — сказав Пол.

А Джессіка подумала: «То он воно що! Яка іронія!»

— Помилився? Я? — запитав Ґурні. — Нехай ця жінка сама все скаже. І при цьому пам’ятає, що я давав хабарі, шпигував і шахраював, щоб підтвердити це звинувачення. Навіть виміняв частину історії на семуту в капітана гвардії Харконненів.

Джессіка відчула, як рука трохи пом’якшила хватку на горлі, але, перш ніж встигла заговорити, втрутився Пол:

— Зрадником був Юе. Кажу тобі раз і назавжди, Ґурні. Свідчення повні й оскарженню не підлягають. Це був Юе. Мені начхати, як ти дійшов до своєї підозри — бо це лише твоя підозра, — та якщо ти завдаси шкоди моїй матері, — Пол витягнув крис-ніж із піхов і наставив його на Ґурні, — я пущу тобі кров.

— Юе був кондиціонованим лікарем, міг працювати навіть у королівському домі, — прогарчав Ґурні. — Він не міг стати зрадником!

— Я знаю спосіб обійти кондиціонування, — відказав Пол.

— Докази, — наполягав Ґурні.

— Докази не тут, — відповів Пол. — У січі Табр, далеко на півдні, але якщо…

— Це трюк! — гарикнув Ґурні й стиснув руку на горлі Джессіки.

— Не трюк, — відповів Пол із жахливим смутком, що рвав серце Джессіці.

— Я бачив повідомлення полоненого харконненівського агента, — сказав Ґурні. — Записка вказувала прямо на…

— І я його бачив, — сказав Пол. — Батько показував мені його тієї ночі, коли пояснював, що це харконненівський підступ — змусити його сумніватися в жінці, яку він кохає.

— Айя! — вигукнув Ґурні. — Ти не…

— Спокійно, — застеріг Пол, і в монотонності його слів відчувалася більша наказовість, ніж у будь-якому іншому голосі, який коли-небудь чула Джессіка.

«Він використовує Вищий Контроль».

Рука, яка стискала її шию, затремтіла. Вістря ножа непевно ворухнулося.

— А ось чого ти не чув, — казав Пол, — то це ридань матері за мертвим Герцогом. Не бачив полум’я, що загорається в її очах, коли вона говорить про вбивство Харконненів.

«Отже, він усе чув», — подумала вона. І сльози засліпили їй очі.

— А ще ти забув уроки, — продовжував Пол, — які вивчив у харконненівській ямі для рабів. Ти кажеш, що пишаєшся дружбою мого батька! Невже ти так і не вивчив різницю між Харконненами й Атрідами, невже не чуєш за милю сморід харконненівських підступів? Не знаєш, що Атріди купують вірність любов’ю, а Харконнени платять ненавистю? Невже досі не збагнув природи цієї зради?

— Але Юе? — буркнув Ґурні.

— Наше свідчення — це повідомлення самого Юе, де він визнає зраду, — сказав Пол. Присягаюся тобі своєю любов’ю до тебе — любов’ю, яка житиме далі, навіть якщо мені доведеться кинути твоє мертве тіло на