Читати книгу - "Пристрасть спотворює все, Юлія Міхаліна"

Вагаючись лиш секунди, Маргарита вклала долоню в широку руку.

– От і славно, – міцніше стискаючи, усміхнувся Чернишевський, – Ходімо?

Ствердно кивнувши, довірилася чоловікові, пішовши до великих прочинених скляних дверей, що вели на терасу. Там стояло пара крісел та столик з букетом ніжних троянд та запаленими свічками. Все створене для романтичного вечора.

Побіжно озирнувшись і не дозволяючи зробити цього Маргариті, потяг до кованих поручнів, що захищали від падіння з висоти пари метрів на дрібну гальку. Звідси були шикарні краєвиди на море, освітлене вогнями узбережжя. Море, яке подарувало сьогодні їм свободу.

– Якщо рай на землі існує, я тепер знаю, де, – схопившись за огорожу, зізналася дівчина, закинувши голову до чистого зоряного неба.

– Ритко, – зі свистом втягуючи повітря, Чернишевський підкорившись швидкоплинному пориву, підійшов ззаду впритул і, поклавши руки на плечі, уткнувся носом між її шиєю і ключицею, – Досі боюся повірити, що це реальність. Що ти поряд. Що незабаром усе закінчиться.

– А чи закінчиться, Олеже? – крутнувшись, Маргарита повернулася до чоловіка, довірливо вивчаючи його обличчя.

– Неодмінно, – обхопивши долонями щоки коханої, притулився лобом до її чола, на видиху повторюючи колись завчену фразу: – В житті все завжди закінчується добре. Якщо погано, то це ще не кінець.

– Впевнений? – ледве чутно пробурмотіла, накриваючи чоловічі долоні своїми.

Чи впевнений? Він давно вже ні в чому в цьому житті не певен. Лише слабкі іскри надії в ім'я Маргарити зігрівали душу, змушуючи вірити в неймовірне. Що у Вотана з хлопцями вийде, і Рощин отримає по заслугах. Що після повернення не доведеться турбуватися за безпеку Ритки – найстрашніше буде позаду. Що Рита назавжди залишиться поряд, адже ніщо й ніхто не змусить чоловіка її відпустити.

– Так, – після митей мовчання, прошепотів Чернишевський.

Зазирнувши у дівчачі очі, притулився губами до скроні. Відчув, як чіпко вхопився за його піджак, притягуючи до себе. Довірливо дивлячись на Олега знизу-вгору, попросила:

– Поцілуй мене.

– Рито, – хмурячись, спробував заперечити. Хотів зрозуміти, чим викликане дане прохання? Потребою забутися від страхів? Чи реальною жагою відчути смак справжнього поцілунку? – Ти під враженням від сьогодення і…

Скривившись, вона невдоволено виплюнула:

– Чернишевський, чому, коли не треба, ти весь час тупиш?

Перш ніж встиг осмислити почуте, Одинцова підтяглася навшпиньки й притулилася до його рота. Ця дівчина вміла дивувати, щоразу застаючи зненацька. Час звикнути.

Перші секунди Олег, приголомшений сміливістю Рити, стояв, наче вкопаний. Витримки та розсудливості під натиском чуттєвих дотиків вистачило ненадовго. Міцно притиснувши дівчину до себе однією рукою за талію, другою зарився у волосся та поспіхом відповів на поцілунок. Поглинаючи й змінюючи її вуста своїми, натиснув на потилицю, бажаючи бути ближчим, наскільки можливо.

З цією жінкою втрачав рахунок часу та всякий контроль. Готовий цілувати й цілувати її, був не в змозі насититься ніжними та солодкими губами. Хотілося розпробувати та дослідити кожен міліметр атласної шкіри, випити її до дна. Олег не міг відпустити Маргариту, не тепер. Коли дівчина пробралася під його піджак, збираючись позбутися зайвого одягу, а серце готувалася вискочити з грудей, що ставало важко дихати, разом з неконтрольованим бажанням, десь, наче за стіною, почувся наполегливий стукіт.

Спочатку чоловік намагався пропустити незрозумілі звуки повз вуха, продовжуючи танець пристрасті з губами Маргарити. Та коли стукіт став вимогливішим, а дівчина, теж почувши сторонній шум, напружилася в його руках, зрозумів, що відбувається. Подумки вилаявшись, знехотя перервав поцілунок, притулившись до дівочого чола, відчуваючи на обличчі гаряче дихання.

– Хтось стукає, – першою прошепотіла Рита в уста чоловіка.

– Це, мабуть, метрдотель, – замружившись, припустив Олег.

– О ні. Що йому потрібно? – із розчаруванням простягла дівчина, не відпускаючи Чернишевського.

– Вечеря, – обурюючись від абсурдності ситуації та власної дурості, – При вселенні я замовив вечерю в номер. Подумав, ти зголодніла за цілий день.

– Олег, ти ще більший дурень, ніж я гадала, – грайливо вдаривши кулаком чоловіка в груди, журилася Рита.

– Може він побачить, що ми не хочемо відчиняти та піде? – підтримуючи слабкий вогник надії продовжити розпочате, прикусив верхню губу Маргарити та одразу ж лизнув язиком.

– Навряд чи, – зробивши те ж саме з його губами, помітила дівчина, прислухаючись до чергового, більш затятого стуку у двері, – Цей хлопець так просто не відступить.

– Добре, я швидко, – коротко поцілувавши, чоловік розімкнув обійми та повернувся до кімнати.

Швидко не вийшло. Як і передбачав, офіціант привіз на візку вечерю. Хоча вечерею це складно було назвати – такою кількістю їжі можна нагодувати роту солдатів. Тут увесь час так годують? Чи вирішили повною мірою задовольнити бажання гостей, за словами самого Олега, дуже голодних з дороги?

Поки службовець готелю накривав стіл у вітальні, Чернишевський не знаходив собі місця, вимірюючи кімнату широкими кроками, раз у раз скуйовджуючи волосся від нетерпіння і поглядаючи на Маргариту. Вона стояла, спершись спиною на дерев'яну балку, що розділяла кімнату з терасою, склавши руки на грудях і закусивши губу.