Читати книгу - "Третя крапля магії, Лариса Лешкевич"

Глава 40.1

Теумар, пірнувши під воду, спершу не зрозумів, що сталося. Він рвонувся вгору, до сонця, що сяяло крізь зеленувато-синю товщу води, і з жахом зрозумів, що не може звільнитися з чіпких обіймів чогось невідомого, що невблаганно тягло  його на дно.

Вперше стало йому по-справжньому страшно. Життя, до якого він раніше ставився з мовчазною байдужістю, раптом стало нескінченно дороге і кожна дрібниця, що згадувалася йому зараз, у цю жахливу мить, ставшою  немов вічність, здавалася важливою, безцінною.

Але Теумар швидко прийшов до тями. Він одразу здогадався, що озеро зачароване і купатися в ньому було шаленою ідеєю. Відчувши гостру нестачу повітря, побачив він у яскравому сполоху пам'яті грайливі очі Айна, яка заманювала його у воду.

Лють спалахнула в душі, і він уже не сумнівався, що Айна навмисне штовхнула його в пастку. Не було часу міркувати, як їй вдалося це зробити, і звідки вона дізналася про чари озерних глибин.

Лють надала Теумару сил. Ніхто не змусить його здатися без бою. Він має особисту магію і може призвати родову…

Теумар, приборкавши, немов норовистого коня, всю свою волю, прочитав заклинання визволення від небезпеки, всмоктане ще з материнським молоком, – зовсім маленьким, він якимось дивом пам'ятав, як мати, заколисуючи його в колисці, співала це заклинання… А потім і батько вчив його правильно вимовляти рятівні слова.

Смертельні пути ослабли. Теумар, що опустився майже на саме дно і вже торкнувся ногами холодного піску, скористався цим, потужно відштовхнувся і рвонувся нагору.

– Не противься, не противься… Тепер ти наш… – зашепотіли навколо нього вкрадливі, лагідні голоси і дивні серпанки, що нагадували тонкі дівочі тіла, закружляли навколо нього, обвиваючи його руками, торкаючись крижаними поцілунками до його тіла.

Водяні діви! Звичайно Теумар чув про них, але вважав, що все це не більше, ніж стародавні та красиві легенди.

Дотики, незважаючи на їх опалюючий холод, були такі чарівні, а голоси такі ніжні, що Теумар ледь не потрапив на ласкаві вмовляння і опустив руки, і знову почав занурюватися на дно, але тут щось тепле, рідне штовхнуло його в серце.

Він не зрозумів, що це, але в нього не залишалося сумнівів – воно прийшло з Лянсіди і було наповнене його дитячими снами, мріями та бажаннями, теплими поцілунками матері, сильними руками батька, який пишався, що у нього такий син…

Це почуття застигло в його грудях,  яка болісно стискалася від нестачі повітря, і Теумару стало легше. Те, що прийшло йому на допомогу, потроїло його власну силу.

Теумар знову прочитав заклинання, і в глибині його свідомості почали виявлятися незнайомі слова, написані кимось невідомим,  для того, щоб він їх прочитав.

Вже майже втрачаючи свідомість, Теумар дивився на слова, що горіли вогнем перед його очима… Шепіт відлетів кудись у глибини темних вод, тіла водяних дів затремтіли і почали розчинятися. Теумар відчував, як їхні пальці, з довгими гострими кігтями чіпляються за його тіло, залишаючи на шкірі глибокі довгі смуги, стікаючи  кров'ю.

Але він був вільний. Вклавши всі свої сили в останній ривок, Теумар вилетів на поверхню озера, судомно вдихнув повітря і  за кілька помахів досяг берега.

Коні, як і раніше, голосно іржали і рвалися з прив'язі. Айна! Її ніде не було. Пішла пішки, втекла? Тепер йому хотілося лише одного – вбити її за зраду.

Він схопив ножа, що валявся на траві, кинувся навмання вздовж берега, засліплений ненавистю, люттю, недавнім болем, недавнім страхом смерті. Глибокі, криваві подряпини від пазурів зараз мало турбували його.

– Айно!

Вона лежала на березі, за зарослями очерету, повернута обличчям до неба. На ній була та сама мокра подерта сорочка. Світла шкіра безпорадно мерехтіла крізь чорне павутиння, що міцно і безжально обліпило її м'яке тіло.

Він впав поруч із нею навколішки і почав розлючено різати ножем коріння і стебла, рвати їх руками. Незважаючи на тонкість свою і гнучкість, вони піддавалися важко.

Теумар в першу чергу знищив ті, що здавлювали Айні горло.

– Айно… зараз моя дівчинка, ще трохи…

Він приклав вухо до її оголених грудей із глибокими смугами від жорстких стебел і розрізнив слабке биття серця. Вона була жива.

Він почав розтирати її шию і плечі, наповнюючи свої, досі тремтячі долоні, цілющою магією, доступною його роду.

У нього залишалися дві рятівні краплі, але їх краще відкласти на  зовсім безнадійний випадок. Серце б'ється, отже, її можна повернути до життя власними знаннями, власною магією.

Нарешті Айна слабо зітхнула. Повіки її важко розплющилися, очі, що втратили яскравість, глянули каламутно і безглуздо.

– Теумар… – прошепотіла вона.

– Хвала всім мешканцям світу Здійснених Надій, ти жива! – вигукнув він з непідробною радістю і мимоволі стиснув Айну в обіймах, і мимоволі губи його торкнулися її холодних, пересохлих губ.

– Теумар… – слабо видихнула вона.

Він одразу прийшов до тями, відсахнувся і почав звільняти її стегна і ноги, що все ще перебували у лещатах чорних стебел.

Айна чудово пам'ятала, що сталося, незважаючи на чари, якими дурманила її водяна діва. Теумар живий... Але вона бачила, як він пішов під воду... Як йому вдалося врятуватися? І чому на його грудях смуги, наче від пазурів хижака?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍