Читати книгу - "Жак-фаталіст"

годувальника розчиняються, виходить якийсь добродій. Жаків пан скрикує й хапається за шпагу, а той добродій і собі. Від брязкоту зброї коні сполошилися, Жаків кінь порвав вуздечку і втік, і тієї самої миті добродій, що з ним бився пан, падає мертвий на землю. Збігаються селяни. Жаків пан мерщій сідає в сідло й жене геть щодуху. Жака хапають, скручують йому за спину руки й ведуть до місцевого судді, що запроторює його до в'язниці. Забитий добродій був шевальє де Сент-Уен, якого випадок саме того дня привів з Агатою до годувальниці їхньої дитини. Агата рве на собі волосся над трупом коханця. Жаків пан уже так далеко, що його й не видно. Жак, ідучи від судді до в'язниці, казав:

— Так мусило бути, так написано на небі…

А я спинюсь, бо розказав уже вам про обох дійових осіб усе, що знав. — А Жакове кохання? — Жак сто разів казав, що йому на небі написано не закінчити історію, і, бачу я, він мав рацію. Бачу я, що вам прикро це, читачу. То що ж, починайте його оповідання з того місця, де він його покинув, і продовжіть за своїм уподобанням або ж зробіть візит панні Агаті, довідайтесь, у якому селі Жака ув'язнено, навідайте його та розпитайте. Він не дасть себе просити, бо це його розважить. На підставі записок, що я їх з поважних причин маю за непевні, я, може, й міг би доповнити те, чого тут бракує, але навіщо? Цікавитись можна тільки тим, що вважаєш за правдиве. А що зухвало було б без зрілої розваги складати собі думку про розмови Жака та його пана, про цей найважливіший твір, що з'явився після «Пантагрюеля» метра Франсуа Рабле та «Життя й пригод кума Матьє»[304], то я перечитаю ще раз ці записки з усім напруженням розуму і всією безсторонністю, на які я здатен, і через тиждень скажу вам своє остаточне судження і зречуся його, коли хтось розумніший від мене доведе мені мою помилку.

Видавець додає: тиждень минув. Я перечитав згадані записки. Із трьох зайвих розділів, що вони містять супроти рукопису, який мені належить, перший і останній здаються мені автентичними, а середній — очевидна вставка. Ось той перший розділ, який здається мені другою прогалиною в розмові Жака та його пана.

Одного святкового дня, коли господар замку був на полюванні, а решта застільників пішла до церкви, що була від замку за добрих чверть льє, Жак стояв, а Деніза сиділа поруч нього. Вони мовчали, маючи такий вигляд, ніби посварились, та й посварилися справді. Жак вдавався до всяких способів, щоб намовити Денізу вщасливити його, а Деніза не піддавалася. Помовчавши довгенько, Жак гаряче заплакав і сказав їй суворо та гірко:

— Бо ви мене не кохаєте…

Деніза спересердя підводиться, бере його за руку, веде його рвучко до ліжка, сідає й каже йому:

— Так я не кохаю вас, пане Жаку? Що ж, пане Жаку, робіть з нещасною Денізою все, що вам заманеться…

І, вимовляючи ці слова, залилася слізьми, зайшлася від ридань…

Скажіть мені, читачу, що ви зробили б на Жаковому місці? Нічого. То так і він зробив. Він посадив Денізу знову на стільця, кинувся їй до ніг, утер сльози, що текли з її очей, поцілував їй руку, розрадив, заспокоїв, повірив, що вона його ніжно кохає і здався на її любов щодо хвилини, коли їй забажається нагородити його кохання. Цей учинок дуже зворушив Денізу.

Може бути, зауважать, що Жак біля ніг у Денізи не міг утерти їй сльози… Якщо тільки стілець не був дуже низенький. Рукопис про це не говорить, але це можна припустити.

Ось другий розділ, списаний із життя «Трістрама Шенді», якщо розмова Жака та його пана не старіша від цього твору і якщо пан Стерн не плагіатор, чого я не думаю лише із цілком особливої пошани до пана Стерна, якого відрізняю від більшості письменників його нації, що мають досить часто звичку обкрадати нас і лаяти.

Іншим разом Деніза прийшла вранці перев'язати Жака. Вона тремтіла. Приступивши до Жакових дверей, спинилась, не знаючи, зайти їй чи ні. Тремтячи, ввійшла і довго стояла коло Жакового ліжка, не зважуючись відсунути завісу. Потім тихо відсунула її, тремтячи привіталась до Жака, тремтячи спитала, як він спав і як його здоров'я. Жак сказав їй, що не сплющував очей, що мучився і зараз мучиться від страшної сверблячки в коліні. Деніза запропонувала полегшити її, взяла шматочок фланелі, Жак вистромив ногу, і Деніза почала терти фланеллю навколо рани, спочатку одним пальцем, потім двома, трьома, чотирма, всією рукою. Жак дивився на неї і п'янів від кохання. Потім Деніза почала терти саму рану, що її шрам був ще червоний, спочатку одним пальцем, потім двома, трьома, чотирма, всією рукою. Але недосить було втишити сверблячку під коліном та на коліні — треба було втишити її і над коліном, де вона почувалася ще дужче. Деніза поклала фланель над коліном і почала терти так само міцно, спочатку одним пальцем, потім двома, трьома, чотирма, всією рукою. Пристрасть у Жака, який не переставав дивитись на неї, забуяла так, що він, не здоліючи їй опиратись, схопив Денізу за руку… і поцілував її.

Але дальші рядки вже не лишають ніякісінького сумніву в плагіаті. Плагіатор каже: якщо ви, читачу, незадоволені з того, що я розказую вам про Жакове кохання, зробіть краще, я згоден. Хоч як ви старатиметесь, я певен, що закінчите так, як і я. — Помиляєшся, жалюгідний наклепнику, я не закінчу так, як ти. Деніза була цнотлива. — А хто це заперечує? Жак схопив її за руку й поцілував її, тобто руку. — А, так він поцілував тільки руку? — Звичайно! Жак був надто розумний, щоб зводити ту, кого хотів узяти за дружину, ірозворушити в собі недовіру, що могла б отруїти йому решту життя. — Але ж у попередньому розділі сказано, що Жак брався на всякі способи, щоб намовити Денізу вщасливити його! — Бо тоді він, очевидно, ще не хотів узяти її за дружину. Третій розділ показує нам Жака, нашого бідного фаталіста, що лежить, закутий у кайдани, на соломі в темній камері, пригадує все, що пам'ятав із філософських засад свого капітана, і, ладен думати, що колись він може ще й пошкодує за цим вогким, смердючим і темним житлом, де його годують чорним хлібом та водою, де він руками й ногами мусить відбиватися від нападів мишей та пацюків. Нам повідомляють, що серед цих