Читати книгу - "Загублена земля. Темна вежа III"

— якшо я могла, то й вона могла, — але їй було впадло. Ця сучка тільки віршики любила читати, математика їй була не по зубах, тямиш? — Детта закинула голову назад і розреготалася, але то був уже не напівбожевільний уїдливий сміх. В її голосі звучало непідробне здивування з приводу нерозумності її розумової близнючки.

— А тато, він казав: «Я тобі покажу один фокус, Одетто. Я його в коледжі вивчив. Мені він допоміг з цими простими числами, і тобі поможе. Такти знатимеш усі прості числа. А тупа Ох–детта йому: «Таточку, вчителька каже, що формули простих чисел нема». А тато їй зразу: «Формули нема. Але їх можна виловити, Одетто, якщо в тебе є сітка». Він називав її Сіткою Ератосфена. Віднеси мене до тієї коробки, Роланде, і я розгадаю загадку цієї скотини. Я закину сітку і впіймаю тобі квиток на поїзд.

Роланд поніс її до переговорного пристрою, а за ним назирці пішли Едді, Джейк і Юк.

— У тебе там десь у кошелі була вуглина. Давай.

Стрілець покопирсався в кошелі й дістав короткий уламок чорного стрижня. Взявши його, Детта втупилася в ромб із чисел.

— Це не зовсім те, що показував мені татко, але менше з тим, — за мить озвалася вона. — Прості числа, вони як я — вреднючі й особливі. Це числа, які діляться тільки на одиницю і на самих себе. Два — просте число, бо його можна поділити на один і два, та це єдине парне число серед простих. Решту парних можна прибрати.

— Я не доганяю, — зізнався Едді.

— Це тому, що ти просто дурненький білий хлопець, — сказала Детта, але незлостиво. Ще якусь мить вона дивилася на ромб, а потім швидко почала замальовувати кінчиком вуглинки всі клавіші з парними числами.

— Три — просте, але при множенні на нього не отримаєш просте, — сказала вона, і Роланд почув у її голосі щось дивовижне: Детта повільно зникла, поступившись не Одетті Голмс, а Сюзанні Дін. Йому навіть не довелося виводити її з гіпнозу — вона виходила з нього самотужки.

Виключивши парні числа, Сюзанна позначила вуглинкою числа, кратні трьом: дев'ять, п'ятнадцять, двадцять один тощо.

— Те саме з п'ятіркою і сімкою, — пробурмотіла вона, тепер уже остаточно прокинувшись і ставши Сюзанною Дін. — Тепер лишилося прибрати непарні, такі як двадцять п'ять, які ми ще не викреслили.

Тепер ромб клавіш на переговорному пульті виглядав так:

— Готово, — знесилено сказала вона. — У сітці лишилися прості числа від одного до ста. Я впевнена, що це комбінація, яка відчиняє хвіртку.

— ДРУЗІ, У ВАС ОДНА ХВИЛИНА. ЗДАЄТЬСЯ, Я ПЕРЕОЦІНИВ ВАШІ РОЗУМОВІ ЗДІБНОСТІ.

Едді пропустив Блейнові слова повз вуха й обійняв Сюзанну.

— Це ти, Сьюз? Ти прокинулася?

— Так. Я прокинулася ще тоді, коли вона була на середині своєї промови, але дозволила їй трохи побазікати. Не хотілося перебивати, щоб не здатися нечемою. — Вона глянула на Роланда. — Що скажеш? Спробуємо?

— П'ЯТДЕСЯТ СЕКУНД.

— Так. Ти знайшла відповідь, Сюзанно, тож ти і спробуй. Вона вже потягнулася до верхівки ромба, але Джейк накрив

її руку своєю долонею.

— Hi, — сказав він. — Насос заправляється простими: ззаду наперед. Пам'ятаєш?

Сюзанна всміхнулася.

— Точно! Цей Блейн розумник… і Джейк також.

Вони мовчки дивилися, як вона натискає кожну кнопку по черзі, починаючи з дев'яноста семи. З натисканням кожної кнопки лунало відчутне клацання. Після того, як Сюзанна натиснула останню кнопку, не було напруженої хвилини чекання — хвіртка посеред бар'єра миттєво почала підійматися, скрегочучи в пазах. Звідкись згори посипалися пластівці іржі.

— НЕПОГАНО! — палко вигукнув Блейн. — Я НЕТЕРПЛЯЧЕ ОЧІКУЮ НА ПРОДОВЖЕННЯ. АЛЕ ПОКВАПТЕСЯ, МЕРЩІЙ У ВАГОН. ПРАВДУ КАЖУЧИ, ВАМ ВАРТО ВЖЕ БІГТИ. У ЦІЙ ЗОНІ РОЗТАШОВАНО КІЛЬКА ВИХІДНИХ ОТВОРІ В ДЛЯ ГАЗУ.

4

Три людських істоти (а з ними четверта, що трималася на стегні у першої) і маленька пухнаста тварина пробігли крізь отвір у бар'єрі до вагона Блейна Моно. Він стояв і тихо двигтів у своєму вузькому відсіку, наполовину над платформою й наполовину нижче неї, схожий на велетенський патрон — патрон, пофарбований у сміховинний рожевий колір, що лежить у відкритому прикладі великокаліберної рушниці. Посеред величезної Колиски Роланд із друзями здавалися лише рухомими плямами. А над ними, під стародавнім дахом, пурхали сотні голубів, яким лишалося жити сорок секунд. Коли пасажири наблизилися до монопоїзда, люк на його рожевому боці поїхав угору, відкриваючи прохід. За ним виднілося пухнасте світло–синє килимове покриття.

— Ласкаво просимо до Блейна, — сказав м'який спокійний голос, коли вони зайшли в салон. Усі його впізнали. То був голос Маленького Блейна, тільки трохи гучніший і впевненіший. — Слава Імперії! Приготуйте до перевірки транзитні картки й пам'ятайте, що проїзд без картки є злочином, який карається згідно з чинним законодавством. Сподіваємося, поїздка вам сподобається. Ласкаво просимо до Блейна. Слава Імперії! Приготуйте до перевірки транзитні картки…

Запис на плівці пришвидшив темп, спочатку до несосвітенної скоромовки, а потім до квиління на високих нотах. Потім пролунав короткий електронний проклін — БУУП! — і голос увірвався.

— ГАДАЮ, ЦЕ СТАРЕ ЛАЙНО НАМ БІЛЬШЕ НЕ ЗНАДОБИТЬСЯ. ПРАВДА Ж? — запитав Блейн.

Зовні, струсонувши містом, пролунав вибух страшної сили. Едді, з Сюзанною на руках, відкинуло вперед, і він би впав, якби Роланд не вхопив його за руку. Досі Едді хапався за соломинку надії, що Блейнова погроза щодо отруйного газу — це лише жорстокий жарт. «Не варто було тобі сподіватися, — подумав він. — Тому, хто вважає, що пародіювати старих кіноакторів — це смішно, абсолютно не можна довіряти. Це просто закон природи».

Вигнуті двері за їхніми спинами плавно зачинилися. З прихованих вентиляційних отворів тихо засичало повітря, і Джейк відчув, що йому заклало вуха.

— Здається, він загерметизував вагон.

Едді кивнув і роззирнувся навколо круглими від подиву очима.

— Я теж це відчув. Тільки подивіться на це все! Яку казці!

Колись він читав про одну авіакомпанію — здається, «Ріджент Ейр», — що обслуговувала людей, які хотіли літати з Нью–Йорка до Лос–Анджелеса з більшим шиком, ніж пасажири «Дельти» чи «Юнайтед». У цієї компанії був переобладнаний «Боїнг–727» з вітальнею, баром, відеосалоном і спальним відсіком. Мабуть, інтер'єр того модного літака виглядав так, як салон поїзда, що його Едді бачив зараз на власні очі.

Вони перебували у видовженій кімнаті, обставленій кріслами з плюшевою оббивкою і диванами–трансформерами. На дальньому кінці вагона, який був завдовжки щонайменше вісімдесят футів, була облаштована зона бару, більше