Читати книгу - "Кляте фентезі, Софія Чар"

– Це божевілля, але я також хочу вас вкрасти, – зізналася вона.

І до біса начхати було на тишу, яка запанувала надворі. У цій тиші вона нарешті відчула, як з душі падає величезний камінь. Це було божевілля?

Так.

Вони з різних світів у прямому сенсі цього слова. Яке майбутнє?

Та може все ж якесь? Хоч маленьке?

Закусивши губу, Зоря поворухнулася та обережно підняла погляд до чоловіка. Той знову посміхнувся. Вже яскравіше та так тепло, що Зоря не стрималася.

Потім їй буде до біса соромно, але зараз вона лише піднялася на миски, щоб коротко поцілувати його. У тиші хтось охнув, а виразно знайомий голос голосно вигукнув «Гірко!».

Міцніше обнявши дівчину, Северин схилився до неї, але в останній момент стримався та лише прикрив очі.

– Гірко? – тихо спитав він.

– Дурна традиція, – пирхнула дівчина та заспокійливо торкнулася його плеча.

– Я буду радий послухати про неї, – озвався Северин та м’яко перехопив її руку.

На мить затримав її долоню, перш ніж дістати з кишені вже знайому каблучку з червоним каменем.

– Мій дід поважав мою бабусю, кохав її. Але так, як кохав ту, кому він подарував це, покохати її він не зміг. Тому ця каблучка так і залишилася при ньому, – тихо промовив він та одягнув прикрасу на її палець. – Навіть якщо в нас нічого не вийде, це подарунок для вас. І я хочу, щоб він залишився у вас.

Не стримавшись, чоловік все ж підніс руку дівчини до губ, щоб поцілувати. Слова, правильні слова. Але як вони не відповідали дійсності. Коли це рід Зоря відступав від свого? Вийде. В цієї неймовірної дівчини не було вибору, а в нього не було шансу зробити крок назад.

Так, в неї був дивний світ і їм буде нелегко ходити порталами, але хіба це перепона? Взагалі, якщо ти вважаєш, що між тобою та коханою людиною постає перепона, яку неможливо подолати, то варто задуматися…

Чи дійсно то кохання?

Зашарівшись, Зоряна стрепенулася та врешті-решт опам’яталася та озирнулася. Першою на очі трапилася геть ошелешена Марина, потім Ларис, який вже куштував котлети та Айяр, який намагався непомітно відібрати в брата тарілку та повернути на стіл. Есшат стояв осторонь та іронічно посміхався, спостерігаючи за Симоною. Та щось жваво говорила трохи збентеженим батькам Зорі, інколи киваючи на них з Северином.

Говорила натхненно та Зоря навіть відчула деяке полегшення, коли з облич батьків почала зникати тривога. Головне потім випитати в подруги, що вона там розповіла, щоб версії зійшлися. Та то буде потім.

Зараз, на якусь хвилинку, та дівчина дозволила собі просто розслабитися та відчути радість. Яскраву, нічим ні затьмарену радість та знову поглянути на Северина.

Може це було божевілля, але за людину, з якою приємно просто мовчати, треба триматися.

Навіть якщо це не дуже людина. Навіть, якщо ваша історія походить з клятого фентезі.

А ось тепер все)

Звісно, я не могла зупинитися на фіналі хорошому лише наполовину. Вже тут я б хотіла подякувати всім вам. Всім, хто читав, хто залишав коментарі. Аби не ви - я б навряд чи змогла завершити цю історію. Я ще напишу великий блог з вдячністю саме вам, але хоч трохи, але скажу тут. 

Ця історія вийшла не такою, як я гадала, але я її полюбила. 

З цією компанією ми прощаємося, але я не йду на великий перекур) Трохи більше про плани в блозі (підписуйтеся, щоб не пропустити), але коротко натякну: "Привид без опери" але з купою проблем на руду голову прими. І ще, привид буде не один) 

Кінець