Читати книгу - "Двічі графиня та двічі генерал"

і до обіду. Софія поцікавилася у Станіслава, що сталося.

— Зараз дізнаємося, — відповів граф і покликав слугу.

— Пан військовий інженер наказав подати і сніданок, і обід до бібліотеки, — вклонився слуга.

Після обіду Станіслав та Софія тихенько зазирнули до бібліотеки. Метцель сидів, завалений книгами, схемами, і щось малював на папері.

— Не заважатимемо йому, — прошепотів Станіслав.

А через чотири дні Людвіг і зовсім зник із палацу.

— Вирушив до Умані. Сказав, що на кілька днів, — доповів Потоцькому управляючий.

Розповідаючи про майбутній парк, ми зовсім залишили поза увагою момент прибуття графині Софії до Тульчинського палацу. І хоча поруч з нею постійно перебував Станіслав, Софія дуже хвилювалася. Причиною хвилювання була і двоякість її положення, і бажання, з одного боку, справити відразу позитивне враження на оточуючих, з другого — дати відчути, що вона тут повноцінна господиня. А палац був справді чудовий! У такому будь-яка жінка стає королевою. Софія обійшла майже всі приміщення, познайомилася з мешканцями палацу, і хоча відразу не запам’ятала всі імена і навіть обличчя, для кожного знайшла приємні слова і навіть компліменти.

Бібліотека палацу, як і в перший приїзд, не могла залишити нашу героїню байдужою. І вона остаточно вирішила переправити до Тульчина з Кам’янця книги зі своїми екслібрисами. В основному це були французькі любовні романи і книги з історії.

До спальні Софія потрапила вперше. Від побаченого вона була в захваті.

— Я залишаю це витончене ложе! І мене зовсім не бентежить, що раніше воно належало Жозефіні. А от колір шпалер, драпірування і взагалі всієї спальні я змінила б з блакитного на ніжно-рожевий.

— Зроблю все, щоб нам було приємно зустрічатися в цьому гніздечку, люба, — Станіслав поцілував Софію.

— Я так тебе кохаю, Стасе.

Чоловіки обожнюють пестощі, і Станіслав не був винятком. Він вважав Софію дуже вродливою, звабливою, ніжною, з нею йому було легко і просто. Хотілося зробити коханій щось надзвичайно приємне, щоб побачити її усмішку, відчути, що приніс їй задоволення. Софія вгадала настрій Станіслава — її погляд висловлював кохання і бажання належати йому. Вона розкрила обійми і ніжно його поцілувала. Після цієї солодкої миті вона шепнула йому на вухо:

— Я хочу подарувати тобі сьогодні незабутню ніч.

А потім грайливо додала:

— Твоя левиця випустить усі свої кігтики. Так що будь готовий до відчайдушного захисту.

— Ніяка левиця не встоїть перед пестощами доброго, але сильного лева, яким є я — цар цього лісу, джунглів і пустелі одночасно! Натиск і впевненість не залишать тобі жодного шансу на перемогу і перетворять тебе на ніжну кішечку.

— Що ж, я приймаю ваш виклик, о мій повелителю.

Уранці, коли після бурхливої ночі вони пили каву, Софія тихо промовила:

— З якою радістю я зараз прийняла б купіль. А ще краще — разом.

— Що для цього потрібно, дорога?

— У Константинополі в кожному палаці, навіть маленькому, є своя лазня з мармуровими ваннами, парильнями, водяними гірками. Все це розташовано в оранжереях з пальмами і квітами. Мозаїчна підлога завжди тепла. На лежаках тебе натирають ароматичними оліями і роблять масаж, від якого ти починаєш просто літати. А потім поринаєш у ванни, яких три: з гарячою, помірною і холодною водою. Контраст — дивовижний!

— Ти писала в листі, що приймала купіль в «Аркадії» у Радзивіллової. Там такі ж купальні?

— Ні, там усе значно простіше, адже вони не бачили справжніх східних лазень, тому їм можна пробачити.

— Завтра ж відправлю до Константинополя своїх людей, і через півроку у нас будуть дві купальні: одна прибудована до палацу, а друга — в нашому парку!

На прохання Станіслава берейтор Олександр привів до манежу кілька коней. Софія мала вибрати собі пару для верхової їзди і прогулянок.

Увагу графині відразу привернув граціозний темно-гнідий кінь. Він дуже нагадував її колишнього улюбленця Сміливця.

— Чи не занадто він гарячий для графині? — запитав граф у берейтора.

Олександр, змірявши Софію з голови до ніг поглядом досвідченої людини, дещо повчально сказав:

— Я, звичайно, не знаю підготовки графині, але відразу сідати на гнідого все ж не радив би. Треба взяти у мене кілька уроків верхової їзди для вашого ж спокою.

Станіслав з усмішкою перевів погляд на Софію. Він був майже впевнений у реакції грекині на необережне зауваження Олександра. Але Софія була спокійна.

— Сідлайте коня, Олександре, — графиня кокетливо поправила свій капелюшок, підійшла до коня, погладила його морду, потріпала гриву.

— Тільки прошу вас: ніяких різких рухів, виконуйте, будь ласка, всі мої команди, — схвильовано вимовив берейтор.

Олександр допоміг Софії піднятися на коня. А далі… Далі почалася прекрасна вистава. Кінь одразу прийняв свою нову господиню і став беззаперечно підкорятися їй. Зробивши кілька кіл у манежі, Софія пришпорила коня і вискочила у відчинені ворота. Станіслав передбачив це і злетівши на свого коня, помчав за графинею. Третім з манежу вискочив переляканий не на жарт берейтор. Утім, незабаром він заспокоївся, побачивши, як майстерно тримається в сідлі графиня. Після прогулянки Софія збуджено запитала:

— Яка кличка у цього дива?!

— Вітер, графине.

— Дуже точне визначення!

На початку березня 1796 року до Тульчина до графа Станіслава Потоцького прибув з Петербурга генерал-ад’ютант Тищенко.

— Велінням її величності Катерини ІІ до вас завітає фельдмаршал Суворов, командуючий Південною армією. Свою штаб-квартиру Олександр Васильович вирішив розмістити, з вашого дозволу, графе, тут, у Тульчині, — повідомив високий гість.

Найменше Станіславу хотілося бачити у себе цю людину, що влаштувала бійню при взятті передмістя Варшави Праги: кров мирних жителів лилася рікою, а грабежі тривали день і ніч. Але не послухатися імператриці він, звичайно ж, не міг. З другого боку, квартирування військ повинно було принести як солідний прибуток і прекрасний ринок збуту провізії і коней, так і втрати орних земель, що використовуються для навчань.