Читати книгу - "Берлін Александерплац. Історія Франца Біберкопфа, Альфред Деблін"

тепер уже все завершено. Франц плаче і плаче, я винний, я — нелюд, я — тварюка, чудовисько.

Цієї вечірньої години помер Франц Біберкопф, колишній вантажник, грабіжник, сутенер і вбивця. В ліжку тепер лежить хтось геть інший. Той інший має ті самі документи, що й Франц, і виглядає він, як Франц, та в новому житті він має нове ім'я.

Таким був шлях Франца Біберкопфа до погибелі, який я хотів описати, починаючи з того, як він вийшов з Теґельської тюрми, й до того часу, як він сконав у психіатричній лікарні Бух узимку 1928–1929 року.

Тепер я ще хочу подати звіт про перші години і дні нової людини, яка має ті самі документи, що й він.

Відхід злої блудниці, тріумф великого офірника, барабанника й сокирою махальника

На пустирищі, попід червоними стінами психіатричної лікарні та на полях лежить брудний сніг. І ніяк не змовкає барабанний бій. Програла блудниця Вавилон, переможниця Смерть жене її геть під барабанний бій.

Блудниця влаштувала страшенний галас, кляне її, бризкає слиною, кричить: «Для чого він тобі потрібний, що ти з нього матимеш, із того Франца Біберкопфа, ну й клопочися тепер з ним, з цим Ґотлібом Шульце[236]».

Смерть вибиває барабанний дріб: «Мені не видно, що там у тебе в чаші, ти, гієно. Але чоловік на ім'я Франц Біберкопф ось тут, і я його повністю знищила. Та оскільки він сильний і добрий, нехай візьме собі нове життя, геть з дороги, нам обом тут уже нічого робити.

А та все впирається і далі кляне її, а Смерть тим часом вирушила в дорогу, її величезний чорний плащ тріпоче за спиною, виринають і зникають картини й пейзажі, пропливаючи повз неї, огортають її від ніг до грудей. А довкола Смерти — крики, постріли, гуркіт, тріумф і торжество. Тріумф і торжество Смерти. Звір під Блудницею пручається, здиблюється.

Річка Березіна[237], легіони на марші.

Легіони переходять через замерзлу Березіну, крижаний холод, крижаний вітер. Вони прибули з Франції, їх веде великий Наполеон. Завиває вітер, мете завірюха, дзижчать кулі. Вони прориваються по кризі, атакують, падають. І постійно звучать вигуки: «Слава імператору, слава імператору!» Жертва, ще жертва, ось вона — Смерть!

А ось уже котяться ешелони, гримлять гармати, рвуться ручні гранати, ураганний вогонь, Шемен-де-Дам[238], Ланґемарк[239]. Вітчизно, спокій зберігай, Вітчизно, спокій зберігай[240]. Засипані бліндажі, скошені кулями солдати. Смерть розгортає свій плащ і співає: «О так, о так!»

Марш, марш вперед, Ми на війну йдемо, карбуєм крок, сто музикантів з нами, гримлять барабани, зорі вечірні і світанкові, ми вже до ранньої смерти готові, сто музикантів в барабани б'ють, ві-де-бум, ві-де-бум, а як не дійдемо прямо до мети, то можемо і криво ми піти, ві-де-бум, ві-де-бум.

Смерть розгортає свій плащ і приспівує: «О так, о так!»

У печі вогонь, у печі вогонь, перед піччю стоїть матір та семеро її синів, стогне народ за ними, свого бога мусять вони зректися. Спокійно й усміхнено стоять вони там. Чи бажаєте ви зректися й скоритися нам? Перший каже «ні» і приймає мученицьку смерть, другий каже «ні» і приймає мученицьку смерть, третій каже «ні» і приймає мученицьку смерть, четвертий каже «ні» і приймає мученицьку смерть, п'ятий каже «ні» і приймає мученицьку смерть, шостий каже «ні» і приймає мученицьку смерть, сьомий каже «ні» і приймає мученицьку смерть. А мати стоїть поряд і підбадьорює своїх синів. Насамкінець вона каже «ні» і також приймає мученицьку смерть. Смерть розгортає свій плащ і приспівує: «О так, о так!»

Блудниця, що має сім голів, шарпає звіра, але не рушає з місця.

Марш, марш вперед, Ми на війну йдемо, карбуєм крок, сто музикантів з нами йдуть, а сурми кличуть, барабани б'ють, ві-де-бум, ві-де-бум, ти прямо ідеш, а той — у долину, ти тут ще стоїш, а той впав на спину, біжиш уперед, а той вже загинув, ві-де-бум, ві-де-бум.

Крики і торжество, марш, марш, крокують по шестеро, по двоє та по троє, крокує французька революція, російська революція, крокують селянські війни, крокують анабаптисти, крокують слідом за Смертю, за ними вигуки торжества, вперед, вперед, всі до свободи, а світ старий упасти має, здіймися, вітре світанковий, ві-де-бум, ві-де-бум, по шестеро, по двоє та по троє, до сонця, браття, до свободи, вперед до світла, з похмурої минувшини до нас засяє промінь майбуття ясного, кроком руш, правою, лівою, правою, лівою, ві-де-бум, ві-де-бум.

Смерть розгортає свого плаща і сміється, і сяє, і приспівує: «О так, о так!»

Велика блудниця Вавилон нарешті змогла приборкати свого звіра, і той помчав полями, грузнучи в снігу. А вона озирається, кляне сяючу Смерть. Від того волання звір гепнувся на коліна, блудниця повисла у нього на шиї. Смерть запнула свого плаща. Вона сяє й приспівує: «О так, о так!» І поле шумить: «О так, о так!»

Найтяжче почати, а потім уже все піде

У лікарні Бух смертельно блідого чоловіка, що досі лежав у ліжку й колись був Францом Біберкопфом, коли він розплющив очі й почав говорити, довго допитували слідчі, щоб дізнатися, що там за тягар у нього на душі, а лікарі діймали його, щоб уточнити діагноз. Від слідчих цей чоловік почув, що вони затримали такого собі Райнгольда, який раніше відігравав значну роль у його житті, в його колишньому житті. Вони розповіли про Бранденбурзьку в'язницю та хотіли знати, чи він знайомий з якимось паном Морошкевичем і де той перебуває. Все це йому повторили декілька разів, а він мовчки слухав і не озивався. На один день йому дали спокій. Ось той жнець, що зветься Смерть, від Бога має сили вщерть. Нині він ніж свій нагострить — стинатиме краще колосся. Стережися, квіточко синенька.

Наступного дня він дав комісару поліції показання, що до тієї справи у Фраєнвальде не має жодного стосунку. Якщо Райнгольд каже щось інше, він помиляється. Зсохлий, блідий чоловік має довести своє алібі. Минув не один день, перш ніж це сталося. Франц щосили опирається, не хоче повертатися до тієї давньої історії. Його ніби заклинило. Врешті, через силу, він викладає перед слідчим деякі дані. Він стогне, просить дати йому спокій. Роззирається, як зляканий пес. Колишньому Біберкопфу настав кінець, а новий ще досі не прокинувся. Жодним словом не обмовляє він того Райнгольда. Всі ми ходимо під занесеною над нами сокирою.

Усі його показання підтвердилися, вони повністю збігаються з тим, що