Читати книгу - "Війна Калібана"

пізніше. Вона приховала це за великою посмішкою:

- Більше ніж це? Що б це означало? Типу, одружитися? Я завжди вважала що ти колись забажаєш мати власних дітей, - вона припнулася, тримаючи незручну завмершу посмішку.

- Мамо, - відповів їй Джим, - земляни і белтери цілком можуть мати дітей. Ми не різні види.

- Звісно, - сказала вона декількома секундами пізніше, занадто швидко кивнувши, - але якщо ви матимете дітей десь там, - вона зупинилася, її посмішка трохи згасла.

- То вони будуть белтерами, - закінчив він за неї, - ага, вам просто треба з цим змиритися.

За п’ять секунд вона знову кивнула і знову дуже швидко:

- Значить нам і справді треба прилетіти, аби познайомитися з цією жінкою, заради якої ти хочеш покинути Землю. Вона має бути особливою.

- Ага. Так і є.

Еліза незручно посовалася з секунду, потім її посмішка, цього разу значно менш силувана, повернулася:

- Я затягну Тома не той шатл, навіть якщо доведеться волочити його за чуприну.

- Я люблю тебе мамо, - відповів Голден. Його батьки все життя провели на Землі. Єдині відомі їм жителі зовнішніх планет були карикатурними персонами з жовтих ЗМІ. Він не намагався зруйнувати їх упередження, тому що знав що зустріч з Наомі може бути ліками проти цих поглядів. Декілька днів проведених у спільній компанії і батьки не зможуть не закохатися у неї. – І ще дещо на останок. Дані які я вам недавно надіслав. Притримайте їх для мене. Приховайте і збережіть. Залежно куди вітер подме за наступні пару місяців, вони мені можуть стати у пригоді.

- Мої батьки расисти, - повідомив він Наґаті цієї ж ночі пізніше. Вона скрутилась збоку, обличчям до його вуха. Одна довга, коричнева нога лежала через його стегна.

- Нехай, - прошепотіла вона.

Готельний номер, який був наданий для них Крісьєн був настільки люксовим, що межував з розкішшю. Матрас був настільким м’яким, що в умовах низької гравітації супутника Землі було схоже на політ на хмарі. Система рециклерів накачувала ледь чутну арому, створену штатним парфумером. Для цієї ночі вона звалася «Трава, яку роздмухує вітер». Як на капітана, то травою вона зовсім не пахла, але була нічогенькою. Просто натяк на приземленість. Джим підозрював, що все одно усі парфуми були названі рандомно. Також він підозрював що готель піддавав кисню трошки більше норми. Бо почувався він трошки краще аніж чудово.

- Вони турбуються що наші діти будуть белтерами, - вів він далі.

- Дітям - ні, - прошепотіла Наомі, ще до того як він встиг запитати щоб це означало, вона засопіла йому на вухо.

 

Наступного дня він прокинувся раніше за Наомі, вдягнув свій найкращий костюм і попрямував на станцію. Лишалась єдина незакінчена річ, після якої можна буде сказати що ця проклята домовленість нарешті закрита.

Він мав побачити Жуля Мао.

Авасарала казала, що Мао був одним з декількох тузенів політиків високого рангу, генералів і очільників корпорацій, яких зачепили масові арешти після Іо. Він був одним, кого Авасарала хотіла побачити особисто. А так як вони злапали його на власній станції L5, коли він у безтямному стані намагався втікти на швидкохідному судні на астероїди, то вона щойно перевела його до себе на Луну.

Цього дня вони мали зустрітися. Поцікавившись, чи може бути присутнім там, капітан очікував почути «ні». Натомість, вона довго, голосно і приємно відсміявшись відповіла:

- Голдене, мені в прямому сенсі нічого не спало на думку більш принизливе для того чоловіка, аніж дивитися як на твоїх очах його поротимуть. Дідько, так звісно, ти можеш прийти.

Тож Джим поспішив з готелю на вулицю Ловел Сіті. Швидкий велорикша підкинув його до станції «труби», а двадцятихвилинна подорож «трубою» закінчилася у комплексі ООН Нью-Гаага. Моторний асистент чекав на його прибуття, і провів його через покручений клубок коридорів комплексу найкоротшим шляхом до дверей з написом «Кімната для конференцій №34».

- Сер, ви можете зачекати всередині, - процвірінчав моторний.

- Знаєте, ні, - Джим ляснув хлопця по плечу, - я вважаю тут почекати буде ліпше.

Асистент ледь помітно кивнув і почимчикував по коридору, вже дивлячись на ручний термінал в пошуках наступного завдання. Капітан привалився до стіни коридору і чекав. При нижчому тяжінні, стояння вимагало не більше зусиль ніж сидіння, а він направду хотів побачити арештованого Мао, який йшов коридором на цю розмову.

Його термінал продзвенів коротким текстовим повідомленням від Авасарали: ВЖЕ ЙДЕМО.

Менше аніж за п’ять хвилин після повідомлення, Жуль-П’єр Мао вибрався з ліфту в коридор, у супроводі двох найздоровіших офіцерів військової поліції, яких Джим тільки бачив.

Один з ВПшників ляснув Мао по руці аби зупинити і ледь помітно кивнув Голденові. Схоже що цим він хотів сказати цим, мов, з цим хлопцем я готовий до будь чого. Джим мав передчуття, що дістань він зараз пістолет з штанів і застрель Мао, ВПшники миттєво зрозуміють що обидва одночасно осліпли і відмовляться помітити хоч щось.

Але він не бажає встрелити Мао. Він бажає того, чого здається, завжди бажав у подібних ситуаціях. Він бажав знати чому.

- Чи ж воно було того варте?

Навіть не зважаючи на те що вони були приблизно однакового зросту, Мао вирішив насупитись до нього зверху вниз: - А ви хто?

- Таааааа…. годі вам, - відповів капітан з посмішкою, - ви мене знаєте. Я Джеймс Голден. Я допоміг притиснути ваших друзяк з Протоґена а зараз я планую закінчити з вами. На додачу я той, хто відшукав вашу дочку після того, як протомолекула вбила її. Тож я ще раз запитаю: чи було воно того варте?

Мао не відповідав.

- Мертва дочка, зруйнована компанія, мільйони людей забито, сонячна система, яка, можливо, більш ніколи не матиме мирної стабільності. Чи було воно того варте?

- Чому ви тут? – нарешті видавив з себе Жуль-П’єр. Це питання зробило його якимось меншим. Він не міг встановити зорового контакту.

- Я був там, у тій кімнаті, коли Дрезден отримав своє, я та людина, яка вбила вашого кишенькового адмірала. І я просто подумав що ідеальна симетрія полягає у можливості бути тут, коли ви отримаєте ваше.

- Ентоні Дрезден, - озвався Мао, - був застрелений трьома пострілами в голову в стилі страти. Це те що ви назвали б правосуддям?

Джим засміявся, - їй бо, Крісьєн Авасарала хоче вистрілити вам в обличчя. Чи