Читати книгу - "Імператор, Кирило Легович"

Епілог 

 

Епілог 

 

Імператриця їхала в старій, покритою емаллю й золотом королівській колісниці на силових підвісках. Її оточував ескорт з імперменів, одягнених у білий парадний однострій.  

Вони прямували прямою дорогою, що вела до Храму Цивілізації. Обабіч стояли білі колони з ліпниною, позаду яких розкинулися  дерева з прихрамовим садом.   

Біля входу до будівлі розташовувалася Галактична площа, де по центру стояв високий кам’яний силует людини,  навколо якої  крутилися золоті кульки, що символізували зірки й планети.  

Підїхавщи до будівлі, Марія вийшла з карети. Її пурпуровий плащ хвилями вився по сходах, направляючись до входу в Храм. Дійшовши до дверей, вона обернулася. Її очі не могли охопити ту кількість  людей, що прийшли подивитися на коронацію.  Вона повільно провела погляд.  

“Ні, там значно більше!” 

Два імпермена відчинили важкі дерев’яні двері. Вона глибок вдихнула, досі споглядаючи на людей. Відлуння голосів натовпу змушувало її тіло вкриватися сиротами. Закривши очі вона зробила поворот до дверей.  Розкривши повіки перед нею відкрився шлях до трону, над яким висіла мініатюра Сонячної системи.  

Її плавні кроки по багряній доріжці наслідували крон-губернатори, одягнені у відповідні до своєї планети кольори. Присутні на коронації з кожним наступним кроком хвилею схиляли голови перед Імператрицею, чия біла пишна сукня осліплювала більше, ніж діаманти на її сережках та кольє.   

Вона струнко прямувала до трону. Її очі сфокусувалися виключно на ньому. Атмосферу заповнювала жива музика, де голоси співаків ледь-ледь були чутні.  

Коли вона підійшла до коронаційного каменю,  дозволила повернути голову в бік. Так її погляд різко впав на Ромула, який стояв у перших рядах одягнений у золотий костюм, що прошитий пурпуровими нитками у вигляді ліній. З трохи нахиленої голови вона помітила на його обличчі  щиру посмішку. 

Імператриця сіла на трон. Музика стихла. Будівлю охопила суцільна тиша. Її обличчя було прикуте до великого золотого круга, на якому, якщо придивитися можна помітити своє відображення. 

 Фротосія ІІ підійшла до неї, і з серйозним виразом обличчя почала проводити обряд. Будівлю охопив ледь прихрипкуватий голос старої, що читала коронаційну молитву. За мить підійшов бородатий чоловік у білій накидці з пурпуровою подушкою, на якій знаходилася корона. Пані Верховний Жрець підняла убір над головою Марії, і на весь голос залунали її слова:  

-Як Сонце, що світить навіть у ночі, ти сяй нам, Імператрице, завжди!  

Вона поклала корну на голову Марії, і у цей момент з рук крон-губернаторів у верх попрямували дорогоцінні каміння, які за мить, як запальний ключ, засвітили Сонячну систему над головою нової володарки.  

-Най славиться правління її! Імператриці Марії І слава! - закінчила обряд Фротосія.  

-Слава! Слава! Слава! - відповів зал.   

На все приміщення пролунав гімн Галактичного Союзу, який складався лишень з мелодії, яка спочатку згасає, а у кінці вибухає з неймовірною силою запалу й енергії.  

Планети над головою Марії почали рухатися. З Храму у небо запустили промінь на знак сходження нового правителя. Будівля стояла так, щоб під час коронації по обіді світло, що лилося з купола, прямувало прямісінько до сонця, і створювало ефект великого благословенного світла, що лилося від зірки до монарха.  

Марія встала з трону і помірними кроками прямувала на вихід. За нею слідом, крім крон-губернаторів, йшли Ромул, Лейвер та Ван Дзі. 

 З прохолодного Храму дівчина вийшла на жарке подвір’я. На її скронях одразу виступив піт, а очі засліпило сліпуче сяйво яскравого Африканського сонця. Вона не могла стримувати щасливу посмішку, а у вухах дзвеніло від того галасу народу, який прославляв її ім’я:  

-Марія! Марія! Марія... 

Ромул поглянув на її щасливе обличчя, що вивчало натовп. Він помітив як до Марії підійшов Данило, одягнений у сірий однострій з золотими ґудзиками і срібною брошкою у формі кулі по ліву сторону грудей. Хлопець взяв її за руку, і повернувши голову в її бік заговорив: 

-Вітаю тебе, моя Імператрице! 

Марія не зводила погляду з натовпу, лишень злегка наклонила голову в бік Данила. 

-І тебе, мій юний принце. Тепер уяви, що буде, коли всі ці люди дізнаються, що у нас скоро весілля?  

-Думаю, вони будуть щасливі. 

-Інколи я думаю, чому люди так радіють за монархів. Всю історію читаєш і одно бачиш як багатьох любить народ. 

Почувши ці слова, Ромул обернувся до Марії: 

-Бо ми для них зірки, селебреті, за якими цікаво спостерігати. Ми як герої гарного фільму - за нас переживають, вболівають, та як тільки щось йде не так... 

Марія різко повернула голову у сторону брата. Він вже не дивився на неї. Імператриця повільно перевила погляд на народ.  

Через хвилину Ромул, не змінючи погляду,  заговорив: 

-Тепер це все твоє! 

Марія намагалася прислухатися до слів брата. Вона мовчала, періодично махаючи рукою у білій рукавиці. Не зводячи погляду з народу, її відповідь можна було ледь почути: 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍