Читати книгу - "Протистояння. Том 2"

І коли він наступного ранку заїхав у Веґас, то знову всміхався і майже забув нічну паніку. Надін слухняно сиділа поряд — велика лялька, в животі якої надійно сховане сім’я.

Він подався до «Ґранд-готелю» і там дізнався, що сталося, поки він спав. Він побачив, як вони на нього дивляться: обережно, питально — і знову страх торкнувся його легкими, як у нічного метелика, крилами.

Розділ 66

Приблизно тоді, коли Надін Кросс починала усвідомлювати певні істини, які, можливо, мали бути самоочевидними, Ллойд Генрейд сидів сам-один у барі «Левеня», не без махлювання розкладаючи пасьянс «Великий годинник». Він був страшенно лютий. В Індіан-Спрінгс того дня сталася пожежа — один мертвий, троє поранених, один з яких, скоріш за все, від важких теплових опіків помре. У Веґасі не було нікого, хто вмів лікувати такі опіки.

Карл Гок приніс цю новину. Він був надзвичайно розлючений, а то не такий чоловік, думкою якого можна легковажити. До епідемії він був пілотом «Озарк Ейрлайнз»[162], раніше — моряком і за бажання міг переламати Ллойда надвоє однією рукою, другою при цьому мішаючи собі дайкірі. За словами Карла, протягом своєї довгої і строкатої кар’єри він убив кількох людей, і Ллойд був схильний йому вірити. Не те що Ллойд фізично боявся Карла Гока; пілот був здоровенний і сильний, але страшився Ходака так само, як і всі на Заході, а в Ллойда на шиї висів талісман Флеґґа. Але він був одним із нечисленних тутешніх літунів, а з огляду на це з ним слід було поводитися дипломатично. І, як не дивно, Ллойд був не останнім дипломатом. Свідчення цього були прості, але промовисті: він провів кілька тижнів з одним психом на прізвисько Бац Фрімен — і вижив. Також провів кілька місяців у товаристві Рендалла Флеґґа, але досі дихав і зберігав здоровий глузд.

Карл прибув приблизно о другій 12 вересня з мотоциклетним шоломом під пахвою. На лівій щоці в нього був некрасивий опік, на одній руці — пухирі. Була пожежа. Погана, але могло бути й гірше. Вибухнула цистерна з пальним, і палаючий бензин розлився по всьому майданчику.

— Добре, — мовив Ллойд. — Я перекажу головному. Поранені в лазареті?

— Так. Фредді Кампанарі, певне, до заходу сонця не дотягне. Так що лишаються два пілоти — я й Енді. Скажи йому, і дещо ще скажи, коли він повернеться. Я хочу, щоб цей Мудак-Сміттєбак пішов на хуй з Індіан-Спрінгс. Або він, або я!

Ллойд уважно подивився на Карла Гока.

— Правда?

— Та, блін, сказано ж.

— Ну от що я тобі скажу, Карле, — промовив Ллойд. — Цього я переказати не зможу. Якщо хочеш йому команди давати, то роби це вже сам.

У Карла раптом вигляд став спантеличений і трохи наляканий. На його грубому обличчі страх виглядав дуже химерно.

— Ага, розумію, про що ти. Я просто втомився дуже, заїбався, Ллойде. Обличчя болить пекельно. Не хотів тебе підставляти.

— Та все нормально, чуваче. На те я тут і є, — іноді Ллойд волів, щоб це було не так. У нього теж починала боліти голова.

Карл сказав:

— Але треба, щоб він пішов. Якщо треба, щоб це сказав я, скажу. У нього, звісно, є отакий чорний камінь. Він, мабуть, у високого чоловіка в улюбленцях. Але от послухай, — Карл сів і поклав свій шолом на стіл для бакара. — У цій пожежі винен Сміттєбак. Христе-Боже, як ми взагалі на хуй кудись злетимо, якщо один із людей головного підпалює пілотів?

Кілька людей, які проходили вестибюлем «Ґранд-готелю», кидали нервові погляди на стіл, де сиділи Ллойд із Карлом.

— На півтону нижче, Карле.

— Гаразд. Але ти бачиш проблему, так?

— А ти наскільки певен, що це зробив Сміттєбак?

— Слухай, — мовив Карл, нахиляючись вперед, — він був в автопарку, ага? Довго там був. Його там багато хто бачив, не тільки я.

— А я думав, він десь лазить. У пустелі. Ну, всяку всячину шукає.

— Так от він повернувся, ага? Отой піскохід, на якому він їздить, був повний чого тільки не… Бог знає, де він це бере, просто не уявляю. Він хлопців у перерві за кавою насмішив. Ти ж знаєш його: йому зброя — як дитині цукерка.

— Так…

— Останнє, що він нам показав, — це запалювальні міни. Смикаєш за кільце — і там такий маленький фосфорний вибух. Потім з тридцять-сорок хвилин нічого, залежно від розміру міни, так? Розумієш? А потім горить, як чорт. Вогонь маленький, але дуже сильний.

— Ага.

— Так отож, Бачок ото показує, аж слину пускає — ну а тут Фредді Кампанарі й каже: «Слухай, хто з вогнем грається, той у ліжку пісяється, Сміттєбаче!». А Стів Тобін — ти ж його знаєш, приколіста кусок — той і каже: «Хлопці, ви сірники ховайте, Бачок повернувся!». А зі Сміттєбаком тут щось зробилося. Подивився на нас усіх, щось пробурмотів під ніс. Я близько сидів, чув, він щось таке промимрив: «Годі питати мене про стару Семпл із чеком!». Тобі це про щось говорить?

Ллойд похитав головою. Ніякі факти про Чувака-Сміттєбака нічого йому не казали.

— То він просто пішов. Узяв усе те, що нам показував, і пішов. Ну нам нікому це особливо приємно не було. Ми його почуттів ображати не хотіли. Більшості з наших Сміттєбак насправді подобається. Чи подобався… Він же як дитина, розумієш?

Ллойд кивнув.

— А через годину ця чортова цистерна вибухає, як ракета. А поки ми прибираємо те, що порозбивалось, я випадково вгору глянув — бачу: Сміттєбак у своїй машинерії піщаній коло барака сидить, у бінокль на нас дивиться.

— Це все? — полегшено спитав Ллойд.

— Нє. Коли б то так, то я б до тебе й не ходив із цим, Ллойде! Але я від того замислився, як так вийшло, що машина підірвалася. Таке якраз робиться запалювальною міною. У В’єтнамі конґівці ними підривали багато наших складів з боєприпасами — нашими ж, бляха, мінами. Чіпляють на вантажівку, на вихлопну трубу. Якщо машину ніхто не заводить — вибухає через свої півгодини. Якщо машину заведуть — то коли труба розігріється. Хоч так, хоч сяк, а — бабах! — і прощавай, машино. Тільки от одне не зовсім сходиться: у нас там завжди десяток чи більше машин з пальним в автопарку, і ми їх не в якомусь конкретному порядку використовуємо. То коли ми віднесли бідолаху Фредді в лазарет, то я і Джон Вейт пішли туди. Джон відповідає за автопарк — психував страшенно. Він там Сміттєбака раніше бачив.

— Він певний, що то