Читати книгу - "Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри"

— Дуже добре, що ти не спізнився! Хюндфасте, можеш повертатися до своєї казарми, нам слід поговорити один на один.

Ерагонів перекладач шанобливо схилився й зник в одній з арок, вистукуючи підборами своїх чобіт по полірованій агатовій підлозі. Коли той не міг їх почути, Вершник спитав:

— Ти що, не довіряєш йому?

Орик тільки знизав плечима:

— Я вже не знаю, кому можна довіряти, а кому — ні. У всякому разі, чим менше гномів знатимуть те, про що ми зараз говоритимемо, тим мені буде спокійніше. Нам геть непотрібно, щоб представники інших кланів дізналися про нашу розмову, бо якщо це станеться, то війни поміж кланами навряд чи вдасться уникнути. — По цих словах гноми, що стояли за Ориковою спиною, стривожено зашепотіли.

— То які у вас новини? — схвильовано поцікавився Ерагон.

Орик тим часом зробив знак, і купка гномів швиденько розступилась. За їхніми спинами Вершник побачив трьох закривавлених зв'язаних воїнів. Один із них відчайдушно застогнав, брикнув у повітрі ногами, проте йому так і не пощастило вибратись з-під своїх побратимів.

— Хто вони? — спитав Ерагон.

— Я попрохав кількох наших ковалів обстежити кинджали, з якими на вас напали вороги, — відповів Орик. — Вони сказали, що їх виготовив не хто інший, як Кієфна Довгоносий, коваль-зброяр нашого клану, що має велику славу серед нашої раси.

— Виходить, він може сказати нам, хто саме купив у нього ці кинджали, і тоді ми дізнаємось імена наших ворогів!

Дослухавши Вершника, Орик голосно зареготав:

— Навряд чи… Але ми точно знаємо, що від Кієфна ті кинджали потрапили до одного зі зброярів Далгона, а той продав їх якійсь кнурлаф…

— Кнурлаф? — перепитав Ерагон.

Орик ураз спохмурнів:

— Жінці… Жінці із сімома пальцями на кожній руці… Саме їй він продав кинджали близько двох місяців тому.

— І ти знайшов її? Адже серед вашої раси не так уже й багато жінок мають по сім пальців на руках!

— На жаль, це не таке вже й диво, — відповів Орик. — Але як би там не було, нам дуже швидко пощастило знайти цю жінку в Далгоні. Мої воїни влаштували їй допит, і вона зізналася, що належить до клану Дургрімст Награ. Так чи так, а діяла вона не за наказом своїх ватажків. Її найняв якийсь невідомий гном, що попрохав купити ці кинджали в зброяра, а потім передати їх торговцеві вином, який мав забрати зброю з Далгона. Той невідомий не сказав їй, куди саме мають потрапити кинджали, але дехто з торговців міста розповів, ніби бачив, як він повернувся до одного з міст, що належать Дургрімст Аз Свелдн рак Ангуін.

— То це були вони! — скрикнув Ерагон.

— Так… Або ж комусь дуже хотілося, щоб ми вважали, ніби це були саме вони. Тому ми стали шукати нових доказів… — В Орикових очах спалахнули блакитні іскорки, і він звів догори вказівного пальця: — І завдяки одному дуже хитрому закляттю таки віднайшли в тунелі сліди нападників, які вели до пустельної площі на дванадцятому рівні Тронжхейма. Та, в свою чергу, має вихід до допоміжної зали в південному шипі західного квадранта… Ех… — скрушно махнув рукою гном. — Усе це не так важливо, проте якось мені обов'язково треба навчити тебе орієнтуватися в Тронжхеймі, аби ти самотужки міг дістатися туди, куди тобі буде потрібно. Словом, сліди вивели нас до покинутого складу, де ми й знайшли оцих трьох, — Орик тицьнув пальцем на зв'язаних гномів. — Вони геть не чекали нашої появи, тож нам пощастило захопити їх живими, хоч вони й намагалися себе порішити. Потому ми проникли до їхніх свідомостей, хоч це було ой як нелегко, і витягли з них усю правду. — Орик знову показав на полонених: — Саме вони дали нападникам кинджали й чорний одяг, а потім нагодували й пояснили, як саме слід діяти під час замаху.

— Але хто вони такі? — скрикнув Ерагон.

— Тьху ти! — роздратовано вигукнув Орик і сплюнув на підлогу. — Вони варгрімстн, тобто збезчещені воїни, які не належать до жодного з кланів. Загалом, із цими покидьками ніхто не хоче мати справ, але час від часу їх наймають для всілякої брудної роботи. Так було й цього разу — вони отримували накази безпосередньо від Вермунда, грімстборітхн Аз Свелдн рак Ангуін.

— І в цьому немає жодних сумнівів?

Орик ствердно кивнув головою:

— Авжеж, у тому, що тебе намагались убити Аз Свелдн рак Ангуін, не лишається жодних сумнівів, Ерагоне. Щоправда, нам навряд чи пощастить дізнатися, чи були причетні до цього замаху ще й інші клани. У всякому разі, коли ми викриємо зраду Аз Свелдн рак Ангуін, то всі спільники, якщо такі є, напевно їх зречуться, і тоді я матиму шанс отримати нові голоси.

В Ерагоновій пам'яті зринуло спотворене болем обличчя Квесторка, коли той лежав на землі біля його ніг, затискаючи глибоку рану на шиї.

— То як ми покараємо Аз Свелдн рак Ангуін за цей злочин? Ми маємо вбити Вермунда?

— Це вже мої клопоти, — мовив Орик і почухав носа. — У мене є один план, але ми маємо діяти дуже обережно. Історія гномів уже давно не знала такої зради… І хоча ти є членом мого клану, ти все одно чужинець, тож навіть приблизно не уявляєш, яким смертним гріхом є порушення закону гостинності. Становище ускладнюється ще й тим, що Вермунд наказав убити не звичайного гостя, а останнього Вершника дракона, який протистоїть Галбаторіксу. Одним словом, якщо ми не будемо діяти обережно, то можемо спровокувати війну кланів.

— Але як іще ми можемо помститися Аз Свелдн рак Ангуін? — знизав плечима Ерагон.

— Важко сказати. Проте якщо війна буде неминучою, то нам слід переконатися, що це буде війна кланів із Аз Свелдн рак Ангуін, а не просто наша із Вермундом війна. Разом ми б розбили їх за тиждень, але якщо клани поділяться на кілька груп, це лише знищить країну. Тож зараз дуже важливо переконати решту кланів, що тебе намагались убити саме представники Аз Свелдн рак Ангуін. Може статися так, що тобі доведеться дозволити їхнім чарівникам перевірити власні спогади. Інакше звідки вони знатимуть, що ми все це не вигадали задля власної вигоди?

Ерагон якийсь час вагався, адже йому зовсім не хотілося відкривати свою свідомість для чужинців, а потім показав на трьох в'язнів:

— А хіба їхніх спогадів буде не досить, аби переконати клани в тому, що Аз Свелдн рак Ангуін справді намагались мене вбити?

Орик скривився:

— Взагалі-то, саме так воно й мало б бути, але ватажки кланів наполягатимуть на тому, щоб звірити їхні спогади з