Читати книгу - "Останній тамплієр"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Венс швидко рухався крутою стежкою, що вела догори. Поодинокі дерева і оливкові гаї змінилися на більш суворий ландшафт з каміння і чагарників. Обернувшись назад, він побачив Рейлі і тихо вилаявся. Він швидко оглянув місцевість довкола нього. Міста вже не було видно, щезли з очей навіть руїни замку та покинуті вітряки. Праворуч стриміла гора, ліворуч зяяло урвище, а внизу шуміло море. Треба було або наважуватися на сутичку з Рейлі, або намагатися втекти. Третього варіанту не було. Він вибрав останній.
Позаду важко дихав Рейлі, намагаючись не відставати. Його ноги були наче гумові, а стегна нестерпно боліли, хоча він наразі здолав невелику відстань. Перечепившись об невеликий камінь, він ледь втримався на ногах і чудом не пошкодив кісточку. Коли Рейлі різко випростувався, у нього раптом запаморочилося в голові. Заплющивши очі, він глибоко вдихнув кілька разів і сконцентрувався, намагаючись мобілізувати залишки сил. Поглянувши на Венса, Рейлі побачив, що той видряпується вгору, і силует його поволі щезає з очей. Зібравши докупи останні сили, агент ФБР, просто змушуючи свої ноги рухатися уперед, знову кинувся навздогін.
Вилазячи все вище і вище каменистим схилом, професор нарешті видерся на вершину скелі — і раптом зрозумів, що опинився у пастці. Перед ним було майже вертикальне урвище, під яким, далеко внизу, кам'яні валуни щірили свої гострі зуби. На них ритмічно накочувалося море, і хвилі вибухали фонтанчиками білої піни.
Венс стривожено обернувся і побачив Рейлі, який теж дерся догори, невмолимо наближаючись до нього.
Діставшись до вершини, Рейлі заліз на великий валун. Тепер він був на одному рівні з професором і їх віддаляли якихось десять метрів. Їхні погляди зустрілися. Венс важко дихав і люто озирався довкола. Забачивши, що праворуч ґрунт був надійнішим, він побіг туди. Рейлі кинувся за ним.
Венс рвонув нерівним краєм провалля, але не встиг пробігти і двадцяти метрів, як нога його попала у розщілину між двома каменями, і він ледь не впав. Відновивши рівновагу, він знову понісся уперед, але за цей час агент ФБР майже наздогнав його.
Болісно усвідомлюючи, що сил у нього лишилося небагато, він сповна скористався виниклою можливістю. Рейлі відчайдушно стрибнув уперед, простягнувши руки. Він ледь торкнувся кінчиками пальців Венсових щиколоток, але цього було достатньо. Професор втратив і без того хитку рівновагу і гепнувся на землю. Рейлі щосили порачкував до нього і вхопив супротивника за ноги, але в руках його залишилося так само мало сили, як і у ногах. Венс крутнувся і відкотився вбік, продовжуючи стискати згорток у руках. Він став хвицати Рейлі ногами і поцілив йому в обличчя, від чого той відлетів на кілька метрів назад. Професор скористався перепочинком, щоб прийти до тями і підвестися.
У голові в Рейлі стояв туман, і у нього склалося таке враження, що важить вона не менше за тонну. Він помотав головою, наче намагаючись позбутися запаморочення, і зіп'явся на ноги. І тут за його спиною пролунав голос Тес.
— Шоне, відпусти його! — кричала вона. — Відпусти, інакше загинеш сам!
Побачивши, що вона здирається вгору, він перевів погляд на Венса, який ледь рухався і залишався в межах досяжності. Потім Рейлі знову обернувся до Тес, несамовито жестикулюючи.
— Повертайся! Повертайся і приведи з собою хоч якусь допомогу!
Але Тес уже була поруч. Вона теж важко дихала і вхопилася за нього, щоби втриматися на ногах.
— Благаю тебе. Це небезпечне місце. Ти ж сам казав, що ця річ не варта ні мого, ні твого життя.
Рейлі поглянув на неї, посміхнувся, і в цей момент збагнув остаточно, що решту свого життя він проведе із цією жінкою. І цієї ж миті він почув розпачливий зойк з того напрямку, куди утікав Венс. Він обернувся саме вчасно: Венс, послизнувшись, став сповзати вниз у провалля, марно намагаючись вчепитися руками за відполіровану часом і погодою поверхню чорних валунів.
Рейлі мерщій кинувся до нього, і в цей момент ноги Венса уперлися в невеликий виступ. Перевісившись через край, агент ФБР побачив, що професор, стоячи на вузенькому виступі, притиснувся обома руками до камінної стіни. У руці він і досі тримав рукопис.
— Хапайся! — заволав Рейлі, простягаючи руку якомога далі вниз.
Венс поглянув на нього очима, сповненими жаху і відчаю. Він простягнув руку із сувоєм догори, але все одно їх розділяли декілька дюймів.
— Я... я не можу, — вимовив професор, затинаючись.
І тут виступ під ногами Венса провалився і його ліва нога повисла у повітрі. Він гойднувся, намагаючись втримати рівновагу, пальці його інстинктивно розчепилися, і цінний трофей вислизнув з руки. Падаючи донизу, рукопис вдарився об камінь і розсипався. Пергаментні сторінки закружляли у солонуватому повітрі до моря, що шуміло і пінилося внизу.
Рейлі навіть не встиг закінчити своє «Стій на місці, не ворушися!», як голос Венса вибухнув трагічним «Ні-і-і-і!» Професор безпорадно сіпнувся за сторінками, що розліталися на всі боки. І — полетів сторчголов у порожнечу, марно намагаючись розчепіреними руками спіймати сторінки, які, наче дражнячи його, танцювали довкола у повітрі; через мить він хряснувся внизу об гостре каміння.
Тес наблизилася до Рейлі і притислася до нього. Вони обережно підступили до краю прірви і зазирнули вниз у запаморочливу глибину. Там, внизу, у неприродній позі лежало тіло професора. Навколо нього шуміли хвилі, піднімаючи і тягаючи його поміж валунів, наче ганчіркову ляльку. А навколо скаліченого тіла кружляли у воді сторінки давнього документа, і море ковтало змите з пергаменту чорнило, а також кров, що витікала з Венсових смертельних ран.
Рейлі міцно тримався за Тес, задумливо спостерігаючи, як море поглинуло останню сторінку. «Тепер ми вже ніколи
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Останній тамплієр», після закриття браузера.