Читати книгу - "Ежені Гранде. Селяни"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Нічого не поробите, от і я! — вигукнула пані Вермю, входячи. — І без мого реактиву, бо Вермю зо мною такий неактивний, що його ніяким активом не назвеш…
— Якого чорта затримався цей проклятий дядько Рігу? — сказав Судрі панові Гербе, бачачи, що візок зупинився біля дверей «Тіволі». — Це ж один з тих диких котів, що й кроку не роблять без особливої мети.
— І справді проклятий, — відповів товстун.
— Він увіходить у «Кав'ярню миру», — сказав Гурдон-лікар.
— Будьте певні,— підхопив Гурдон-секретар, — там іде благословення кулаками, аж сюди долітає вереск.
— Ця кав'ярня, — зауважив кюре, — наче храм Януса: за часів імперії, вона звалася «Кав'ярнею війни», а жилося там у цілковитому спокої; найшановніші громадяни збиралися там для дружньої розмови…
— Він це зве розмовою! — вигукнув мировий суддя. — Їй-богу, гарні розмови, після яких лишаються маленькі Бурньє!..
— Але відтоді, як її на честь Бурбонів перейменовано у «Кав'ярню миру», там щодня бувають бійки, — сказав абат Топен, закінчуючи фразу, яку безцеремонно перервав мировий суддя.
Це міркування кюре, як і цитати з «Більбокеїди», повторювалось частенько.
— Це означає,— відповів дядько Гербе, — що Бургундія завжди буде країною кулачного бою.
— Те, що ви кажете, не таке далеке від істини, — сказав кюре. — У цьому мало не вся історія нашої країни.
— Я не знаю історії Франції, — вигукнув Судрі,— але перед тим, як з нею ознайомитися, я дуже хотів би знати, чого мій кум увіходить з Сокаром у кав'ярню.
— О, — зауважив кюре, — якщо він і ввійде й лишиться там, ви можете бути певні, що не заради благодійності.
— Від одного вигляду цієї людини в мене стає гусяча шкіра, — сказала пані Вермю.
— Він такий небезпечний, — сказав лікар, — що, якби він мав проти мене зуб, мене не заспокоїла б і його смерть; він здатний підвестися з домовини, щоб зробити яку-небудь капость.
— Вже коли хто зможе прислати нам сюди Оббивальника п'ятнадцятого серпня і затягти його в яку-небудь пастку, то це Рігу, — прошепотів мер на вухо дружині.
— Особливо, — голосно відповіла вона, — якщо Гобертен і ти, моє серце, втрутитеся в цю справу…
— Дивіться-но, що я казав! — вигукнув пан Гребе, підштовхуючи під лікоть пана Саркюса. — Він знайшов у Сокара якусь гарненьку дівчину і влаштовує її у свій візок…
— Для початку в візок… — додав секретар.
— От ще одне зауваження без хитрощів, — вигукнув пан Гербе, перериваючи співця «Більбокеїди».
— Ви не маєте рації, панове, — сказала пані Судрі.— Пан Рігу має на увазі лише наші інтереси; бо, коли я не помиляюсь, ця дівчина — одна з дочок Тонсара.
— Він як той аптекар, що запасається гадюками, — вигукнув дядько Гербе.
— Ваші слова, — відповів лікар Гурдон, — можуть навести на думку, що ви побачили нашого аптекаря, пана Вермю.
І він вказав на маленького суланжського аптекаря, що проходив майданом.
— Бідолаха, — сказав секретар, підозрюваний у тому, що занадто часто веде дотепні розмови з пані Вермю, — гляньте, який же він незграбний!.. І його вважають ученим!..
— Без нього, — відповів мировий суддя, — були б великі труднощі при розтинах померлих; він так спритно виявив отруту в тілі бідного Піжрона, що паризькі хіміки заявили на суді присяжних в Оссері, що вони не змогли б зробити краще.
— Він нічогісінько не знайшов, — заперечив Судрі,— але, як каже голова суду Жандрен, добре, щоб люди думали, що отруту завжди можна виявити…
— Пані Піжрон добре зробила, що поїхала з Оссера, — сказала пані Вермю. — У цієї жінки замало розуму і багато злочинності,— додала вона. — Невже треба вдаватися до якихсь аптекарських засобів, щоб здихатися чоловіка? Хіба нема в нас певних, але невинних засобів, щоб звільнитися від цієї породи? Хотіла б я, щоб хтось закинув мені мою поведінку! Добрий пан Вермю ні в чому мені не заважає і від цього не став більше хворіти. А пані де-Монкорне, подивіться-но, як розгулює по своїх садових хижках та павільйонах з оцим журналістом, якого вона виписала на свої гроші з Парижа і якого пестить на очах у генерала!
— На свої гроші? — вигукнула пані Судрі.— Це вірно? Коли б ми могли дістати доказ, який це гарний сюжет для анонімного листа генералові!..
— Генералові?.. — повторила пані Вермю. — Але ви цим нічим йому не перешкодите, Оббивальник робить свою справу.
— Яку справу, моя красуне? — спитала пані Судрі.
— Ну, як же! Оббиває матрац для їх ліжка…
— Якби бідолаха Піжрон, замість того, щоб набридати своїй дружині, робив так само мудро, він і тепер був би живий, — сказав секретар.
Пані Судрі нахилилася до свого сусіда, коншського Гербе; вона зробила йому одну з мавпячих гримас, що успадкувала, як вона думала, від колишньої пані разом із срібним посудом, за правом загарбання, і, подвоївши дозу своїх гримас, вказала поштмейстерові на пані Вермю, яка кокетувала з автором «Більбокеїди»:
— Який поганий тон у цієї особи! Які розмови, які манери. Не знаю, чи зможу я ще приймати її у нашому товаристві, особливо, коли буває пан Гурдон-поет.
— От вам і громадська мораль! — сказав кюре, який мовчки все спостерігав і все чув.
Після цієї епіграми або, вірніше, сатири над товариством, такої стислої й правдивої, що вона могла стосуватися кожного, було запропоновано братися за бостон.
Хіба не таке життя, як тут, на всіх щаблях того, що звичайно зветься світом? Змініть тільки вислови, і буквально те саме — не менше,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ежені Гранде. Селяни», після закриття браузера.