Читати книгу - "Сет кохання та поразки , Ксандер Демір"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Чого ви вже смієтесь? — запитав я, злегка піднявши брову.
— Обговорюємо, хто краще грає у пляжний волейбол, — відповіла Луїза, хитро посміхаючись.
— Звісно, я, — самовпевнено додав Кірін.
— Хіба? — здивувався Ніно. — А я думав, Луїза.
Усі розсміялися, а я лише спостерігав за ними, ловлячи себе на думці, що мені неймовірно комфортно серед цих людей. Вікторія вже поверталася до нас, одягнута в спортивний костюм. Її кроки були легкими, а обличчя розслабленим.
Вона підійшла ближче і сіла поруч, щоб плече ледь торкалося мого. Я обережно простягнув руку і взяв її долоню у свою. Вона не відсторонилася, а навпаки, міцніше стиснула мою руку.
— Хочеш щось випити? — тихо запитав я.
— Буде вино? — її голос був спокійним і теплим.
— Для тебе знайдеться все, — посміхнувся я.
Ніно вже почав розливати напої, Кармен продовжувала розкладати тарілки, а вечір поступово огортав нас своїм затишком. В повітрі витав змішаний аромат смаженого м’яса, морської солі та димку від вогнища. Десь на фоні лагідно шуміли хвилі, а небо вже починало вкриватися зорями.
— Так, кому червоного, а кому білого? — гучно запитав Ніно, здіймаючи вгору пляшку вина. — Камілло, ти як? Після водних процедур готовий до чогось міцнішого?
Я посміхнувся, киваючи:
— Лий, Ніно. Хоч раз можна відпочити як люди.
— О! Ти ж чемпіон! — вставила Кармен, піднімаючи келих із червоним вином. — Давайте за Камілло, щоб виграв наступний етап!
— Камілло, за тебе, але якщо програєш — закидаємо тебе в море! — підхопив Ніно, і всі дружно розсміялися.
— Нічого, — я хитро посміхнувся. — Як і минулого разу, перемога буде за мною.
— Ну-ну, — втрутилась Луїза, кидаючи на мене хитрий погляд. — Ти це казав і коли ми в дитинстві грали в карти, а потім плакав, бо програв Кіріну.
— Ей! — я театрально схопився за серце. — Це була стратегія!
— Стратегія? — зареготав Кірін, переглянувшись з Луїзою. — Ти тоді сховав усі карти під столом!
— ЧШ-ш-ш, — я підняв палець. — Це були дрібниці.
— А пам’ятаєте, як Ніно вперше спробував розпалити вогнище на пляжі після випускного? — засміялась Кармен, підморгнувши Вікторії. — Тоді ми мало не залишились без наметів!
— О, та це ж легенда! — підхопив Кірін. — Ніно, ти тоді вилив півпляшки олії для смаження на дрова і сказав, що так розпалюють професіонали!
— Гей, — обурився Ніно, хитаючи головою. — Але ж загорілося!
— Ледь не загорілись ми всі разом! — додала Кармен, усміхаючись.
Цей момент був особливим. Сміх, жарти, теплі спогади з минулого наповнювали душу теплом. Друзі — це найкраща компанія для таких вечорів.
— Камілло, — несподівано промовив Кірін, хитро посміхаючись. — А пам’ятаєш, як ти в дитинстві боявся темряви?
— О, ні, тільки не це! — я закотив очі, проте вже було пізно.
— Та-ак! — підхопила Луїза. — Він тоді засинав із ліхтариком під подушкою!
— Серйозно? — здивувалась Вікторія, ледь стримуючи сміх.
— Камілло, я тебе підтримую, — заговорив Ніно, драматично приклавши руку до серця. — Темрява справді страшна. Особливо, коли ти слухаєш страшні історії, які сам же й придумав.
Всі знову вибухнули сміхом, а я розвів руками.
— Добре, добре, — нарешті вдалось мені вставити слово. — Якщо ми вже згадали дитинство, то я пропоную відродити традицію. Хто за страшні історії біля вогнища?
— О, це цікаво! — вигукнула Кармен.
— Але тільки не про привидів! — одразу ж підняла руки Вікторія.
— Чому? — запитав я, обійнявши її за плечі. — Ти ж не боїшся темряви?
— Ні, проте я точно вже боюсь твоїх історій, — кинула вона у відповідь і всміхнулась.
— Добре, тоді давайте просто насолоджуватись вечором. І… Ніно, нарешті подавай свої легендарні сосиски!
— Легендарні? — Ніно гордо випрямився. — Та це кулінарний шедевр!
Всі дружно підняли келихи за дружбу, за теплі спогади та за цей неймовірний вечір.
Пляж повільно занурювався в ніч. Вогнище потріскувало, кидаючи золоті відблиски на наші обличчя. Легкий шум хвиль зливався зі сміхом і розмовами. Це був той самий момент, коли ні про що не хочеться думати. Просто жити, відчувати й бути поруч із тими, хто справді важливий.
Легкий бриз доносив до нас запах моря, змішуючись з ароматом смажених сосисок і овочів. А Ніно, як завжди, гордо стояв біля гриля, пильно стежачи за процесом приготування.
— Так, пані та панове! — урочисто виголосив він, підіймаючи вгору дерев’яну лопатку. — Прошу скуштувати мої фірмові сосиски! Приготовані з любов’ю та… трошки підгоріли, але то так і задумано!
Всі вибухнули сміхом.
— Дай сюди, шеф-кухарю, — Кармен перехопила тарілку й почала роздавати їжу. — Бо зараз ми всі залишимось голодні.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сет кохання та поразки , Ксандер Демір», після закриття браузера.